Сучасна гігієна та її роль у зміцненні здоров"я

РЕФЕРАТ на тему:

" Сучасна гігієна та її роль у зміцненні здоров’я"

ПЛАН.

Вступ

1. Місце сучасної гігієни серед інших медичних наук

2. Збереження і зміцнення здоров’я — як головна мета сучасної гігієни.

3. Методи сучасної гігієни Використана література.

Вступ

Серед різних медичних дисциплін гігієна займає особливе місце. Це єдина наука профілактичного спрямування, метою якої є запобі­гання виникнення захворювань, зумовлених негативними чинника­ми довкілля (умовами проживання, навчання, праці, водопостачан­ня, харчування тощо) і впливом їх на здоров’я людей.

Ідеї профілактики сягають в давнину. Ще знаменитий лікар Гіппократ (460−377 рр. до н.е.) вимагав «піклуватися про здоров’я здорових заради того, щоб вони не хворіли». Цього можна досягнути, лише засвоївши певний об'єм знань і вмінь у галузі гігієни. Гігієнічні знання повинні стати для медичного працівника повсякденним по­радником у його благородній справі, спрямованій на зміцнення здо­ров'я народу та продовження тривалості життя людей.

Розробляючи заходи щодо запобігання хвороб і збереження здоров’я, гігієна виходить з правильних уявлень про причини, що впливають на організм і рівень захворюваності як населення в ціло­му, так і окремої людини.

Щоб досягти мети, гігієна повинна:

1. Вивчати всі фактори й умови зовнішнього середовища та їх вплив на організм людини.

2. Розробляти і науково обґрунтовувати гігієнічні нормативи, правила і заходи, що позитивно діють на здоров’я людини, й усува­ти або зводити до мінімуму дію шкідливих факторів.

3. Впроваджувати в життя розроблені заходи, правила і нор­мативи як лікарями-практиками, так і зусиллями молодшого і середнього медичного персоналу.

1. Місце сучасної гігієни серед інших медичних наук

Слово «гігієна» походить від грецького слова, яке перекла­дається як «той, що приносить здоров’я» .

Гігієна — це наука, що вивчає закони впливу на організм окре­мих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію чи зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чин­ників або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров’я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства.

Це визначення відомого українського вченого, академіка багатьох акаде­мій наук України і світу, одного з фундаторів кафедри загальної гігієни Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, ректора і завідувача кафедри гігієни Українського національного медичного університету ім. О. О. Богомольця професора Є.Г. Гон­чарука.

Гігієна займає особливе місце в системі медичних знань. Але спочатку треба сказати, що таке медицина взагалі. Медици­на — це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров’я, продовження життя людей, профі­лактика і лікування хворих. Медицина поділяється на дві галузі: лікувальну і профілактичну.

Об'єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина, метою — лікування і зміцнення здоров’я, або полегшення страж­дань хворого, дослідження і встановлення діагнозу, призначення і контроль за лікуванням. Медичні працівники середньої і вищої ла­нок працюють індивідуально з кожною хворою людиною.

Другим надзвичайно важливим напрямком медицини є профі­лактична медицина. Це колективна медицина, або гігієна. Об'єк­том вивчення гігієни є практично здорові люди, тобто люди, які без обмежень здатні повністю виконувати свої біологічні й соці­альні функції. Гігієна займається здоров’ям здорових людей (індиві­дуальним здоров’ям), здоров’ям колективів практично здорових людей, людності країни (громадським здоров’ям), популяції. Зав­дання профілактичної медицини (гігієни) виконують лікарі й се­редні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни. Гігієну часто назива­ють медичною екологією, або екологією людини.

Робота лікарів-кураторів і робота гігієністів тісно пов’язані. Так, працюючи в умовах сільської чи міської дільниці, промислово­го підприємства, дитячого садка, школи чи іншого закладу, лікар-куратор поряд із лікувально-діагностичною завжди проводить профілактичну роботу (наприклад, здійснює щеплення проти ін­фекційних захворювань, розробляє заходи щодо виникнення про­фесійних отруєнь і захворювань тощо). Разом з тим, лікар-профілактик розробляє індивідуальні та колективні профілактичні за­ходи, спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я не тільки здорових, а й хворих людей. Наприклад, вирішуючи питання гігієни лікувально-профілактичних закладів, надаючи невідклад­ну допомогу хворим і потерпілим, працюючи лікарями-профпато-логами в медико-санітарних частинах промислових підприємств, лікарями-інфекціоністами, лікарі-профілактики виконують суто ліку­вальну роботу.

2. Збереження і зміцнення здоров’я ;

як головна мета сучасної гігієни Досить яскраво і влучно мету гігієни сформулював засновник експериментальної гігієни в Англії Едмунд Парке: «Гігієна як наука переслідує велику і благородну мету — зробити розвиток людського організму найбільш досконалим, життя найбільш сильним, згасан­ня найбільш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою» .

Мета гігієни полягає у збереженні й зміцненні здоров’я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства у цілому. Як суспільство, так і людина по-різному ставиться до роботи спеці­алістів лікувальної і профілактичної медицини. За правильно вста­новлений діагноз хвороби, уважне лікування, видужання кожен пацієнт вдячний лікарю-куратору, чого не скажеш стосовно гігієніста. Це пов’язано з тим, що впровадження профілактичних заходів час­то викликає незадоволення як окремих осіб, так і колективу в ціло­му, оскільки виконання санітарних приписів часто вимагає матері­альних затрат, а ефект їх проявляється далеко не відразу.

Гігієна пройшла довгий і тернистий шлях, поступово наближаю­чись до дійсного розуміння шкідливого впливу зовнішнього середовища на людський організм і необхідності змін його в оздоровчих цілях.

Основним об'єктом вивчення гі­гієни завжди була здорова людина, а показником стану «здоров'я» — здоров’я здорової людини. «Здоров'я» є катего­рією соціальною, оскільки належить насамперед цілій групі людей, людсько­му суспільству, а не окремій людині.

3. Методи сучасної гігієни Специфіка об'єкта дослідження в гігіє­нічній науці й практиці, яким є здорова людина і колектив, зумовлює потребу використання для їх вивчення й особли­вих методів. Розрізняють чотири основ­них специфічних для гігієни методів: епідеміологічний, санітарного обстеження, натурного гігієнічного експерименту, санітарної екс­пертизи.

Епідеміологічний метод є одним із провідних методів гігієни, він дозволяє вивчити здоров’я населення під впливом різних ендо­генних (генетичних, вікових, ендокринних тощо) і екзогенних, соц­іальних і природних (хімічних, фізичних, біологічних, психогенних тощо) чинників. Суть йога полягає в аналізі певних медичних об­лікових і звітних документів, проведенні медичних обстежень насе­лення в амбулаторних і стаціонарних умовах з наступним розра­хунком окремих показників або їх комплексу, що характеризують здоров’я населення, користуючись спеціальними формулами, про­грамами для обчислювальної техніки. Вивчають здоров’я не окре­мої людини, а групи людей, колективу (наприклад, дітей, які навча­ються у дошкільних закладах, школах, робітників певного промис­лового підприємства чи галузі промисловості, працівників сільськогосподарського виробництва) або населення міста, району, області тощо.

Метод санітарного обстеження є одним з основних під час вивчення чинників середовища (навколишнього, виробничого, жит­лового), які впливають на здоров’я і санітарно-побутові умови життя людини. На підставі власних досліджень складається акт сані­тарного обстеження за установленою формою з конкретним викла­денням виявлених санітарних порушень і недоліків та пропозицій щодо негайного їх усунення. За матеріалами санітарного обстежен­ня медичний працівник розробляє заходи щодо охорони здоров’я і зменшення несприятливого впливу виявлених чинників на санітарні умови життя населення. Ці заходи у вигляді санітарного припису надсилають керівнику об'єкта для їх реалізації або внесення до комплексного плану розвитку підприємства, району, міста.

Метод натурного гігієнічного експерименту полягає у вив­ченні чинників навколишнього середовища (повітря, води, харчо­вих продуктів, грунту, соціальних умов), якісній і кількісній гігієнічній характеристиці й можливому їх впливу на здоров’я і санітарно-побутові умови життя людей.

Метод лабораторного гігієнічного експерименту. В лабо­раторних умовах, на математичних, кібернетичних, санітарно-техніч­них та інших моделях чи лабораторних тваринах проводять дослі­дження з обґрунтування гігієнічних нормативів: ГДК (гранично до­пустима концентрація), МДР (максимально допустимий рівень), ОБРВ (орієнтовно безпечний рівень впливу), ГДВ (гранично допу­стимі викиди), БЗК (безпечних залишкових кількостей) тощо. Ла­бораторний гігієнічний експеримент з вивченням впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я людей проводять- 1) шля­хом лабораторного гігієнічного експерименту на людях-доброволь­цях- 2) лабораторного експерименту на тваринах з наступною екст­раполяцією одержаних результатів на людину.

ГДК — це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси, яка при щоденній дії протягом необмеженого про­міжку часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі людини і негативних спадкових змін у нащадківслужить умовною, еталонною, реперною (відрахунковою) величиною, яка визначена в лабораторних умоваходиниця масштабу, від якої відміряють ступінь небезпеки забруднення об'єктів навколишнього середовища. Нор­мування допустимого вмісту хімічних чинників навколишнього се­редовища грунтується на концепції про наявність порогів їх дії, хоча самі порогові величини (концентрації) є відносними і залежать від багатьох причин — як фізичних (агрегатного стану речови­ни, мікроклімату, середовища, режиму роботи, тривалості надход­ження тощо), так і біологічних (фізичного стану організму, віку, статі, шляху надходження тощо) (Г.І. Сидоренко, М.О. Пінігін).

Метод санітарної експертизи — це дослідження і вирішен­ня яких-небудь питань особами, які мають медичні знання та спеці­альну підготовку і досвід роботи в певній галузі медицини Санітарній експертизі підлягають питна вода, напої, харчові продукти, нові види посуду, тари, обладнання й упакування з полі­мерних матеріалів, дитячі іграшки, книги, одяг, підприємства про­мисловості, транспорту, сільського господарства, громадського хар­чування, торгівлі, харчової промисловості, житлові будинки, дитячі заклади тощо. Санітарній експертизі підлягають також проекти планування, забудови та благоустрою населених місцьпроекти районного планування і перспективні плани розміщення промисло­вих підприємствпідприємства громадського харчування, торгівлі, харчової промисловостіпроекти лікувально-профілактичних уста­нов та інших споруд.

Питаннями гігієнічних досліджень і нормування займається ряд структур. Насамперед це Український інформаційно-аналітич­ний центр, Комітет гігієнічної регламентації потенційно небезпеч­них чинників навколишнього середовища, Комітет з регламентації імунобіологічних препаратів, Національна лабораторія з контролю за вакцинами та сироватками, мережа науково-дослідних інститутів, а також лабораторій і кафедр гігієни вищих навчальних медичних закладів, Санітарні та протиепідемічні Норми і правила — основа нор­мативних актів у системі державного санітарного нагляду. Саме ці документи встановлюють кількісне значення параметрів чинників навколишнього середовища, гігієнічні регламенти та санітарні вимоги.

Якщо гігієна — наука про збереження і покращання здоров’я, то санітарія — це практичне використання наукових положень, роз­роблених гігієною. Узагальнення досвіду санітарної діяльності, у свою чергу, збагачує гігієнічну науку.

Запобіжний санітарний нагляд включає контроль за проекту­ванням і будівництвом споруд або об'єктів, що будуються і реконструюються, з метою запобігання відступам від затвердженого проек­ту будівництва, приймання збудованих і реконструйованих об'єктів. З моменту здачі об'єкта в експлуатацію здійснюється поточний са­нітарний нагляд.

Поточний санітарний нагляд полягає у повсякденному кон­тролі за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил, а також за санітарним станом усіх державних, кооперативних та інших підприємств і закладів, комунальних споруд, громадських і житло­вих будівель тощо.

Практична санітарно-протиепідемічна служба в Україні пе­режила складний час становлення. Уперше санітарна служба була організована напередодні першої світової війни в Галичині й назива­лась «Державна служба здоров’я», її завданням було проведення протиепідемічних заходів. За часів панування Польщі санітарна служба в кожному воєводстві мала санітарних лікарів, а у Львові була ще і міська санітарно-протиепідемічна організація. В її обов’язки входили евакуація інфекційних хворих, проведення дезінсекції і дезінфекції, контроль за харчовими об'єктами і водопостачанням. Крім того, у Львові був Інститут гігієни, який проводив протиепідемічну роботу.

З метою охорони здоров’я населення гігієна повинна стати основою всіх науково обгрунтованих заходів у галузі запобігання «захворюванням. В ЇЇ обов’язки входить всебічне вивчення характе­ру та закономірностей комплексного впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я людини в сьогоднішніх умовах постійного розвитку науково-технічного прогресу з метою створення опти­мальних умов праці та побуту людини.

В Україні в даний час існує державна служба, яка здійснює контроль за дотриманням санітарно-протиепідемічних правил. Очо­лює санітарно-епідеміологічну службу України Головний держав­ний санітарний лікар України (перший заступник міністра охорони здоров’я України). Керують санІтарно-епідеміологічними закладами Головні державні санітарні лікарі відповідних територій (області, району, міста), міністерств, відомств тощо. У функції санітарно-епідеміологічної служби входить запобіжний та поточний санітар­ний нагляд (контроль за проведенням загальнодержавних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього середо­вища та ліквідацію його.

Використана література

1. 1.Загальна гігієна: Навчальний посібник. — К., 1999.

2. 2.Даценко І.І. та ін. Загальна гігієна з основами екології. — К., 1999.

3. 3.Новиков И. М. Общая гигиена.- М.: Медицина, 1990.

4. 4.Румянцев Г. И., Вишневская Е. П., Козлова Т. А. Общая гигиена. М.: Медицина, 1985. 432с.