Принципи надання першої допомоги та правила транспортування потерпілого

РЕФЕРАТ на тему:

" Принципи надання першої допомоги та правила транспортування потерпілого." .

При наданні першої допомоги необхідно пам’ята­ти, що при ранах, переломах і опіках потерпілого не можна пере­вертати, змушувати робити різкі рухи, переміщати його, трима­ючи за травмовані частини тіла, тому що можна значно погірши­ти його стан, мимоволі викликати шок, зупинку серця і дихання.

При термічних і хімічних опіках, травмах потрібно звільнити уражену ділянку шкіри чи тіла від одягу. Роблять це обережно, без ривків. Якщо в потерпілого спостерігається кровотеча чи він одержав важкий ступінь опіку, одяг не знімають, а розрізають.

У тих випадках, якщо потерпілий може пересуватися самостійно, на травмовану ділянку накладають шину, що запобігає подальше травмування. Така обережність призводить до зменшення болю і забезпечує нерухомість ушкодженої частини тіла. Як шину можна використовувати будь-який підручний твердий матеріал: дошку, плоску палицю, навіть парасольку. Шину кріплять бинтами, реме­нями чи лямками. Вид транспортування потерпілого залежить, на­самперед, від типу травми. Якщо потерпілий не може пересувати­ся самостійно, то його транспортують на носилках. Якщо вони відсутні, споруджують імпровізовані носилки з підручного мате­ріалу: довгих і міцних лямок, великого і міцного шматка тканини (мал. 35) та ін. Потерпілого з пораненням голови, черепно-моз­ковою травмою, ушкодженням хребта чи переломом кісток тазу і нижніх кінцівок транспортують у положенні лежачи на спині.

Якщо в потерпілого не травмований хребет, його можна пе­ренести на спині чи на плечі (мал. 36).

У період транспортування обов’язково потрібно спостерігати за станом хворого, стежити за пульсом і диханням.

Підрахунок пульсу

Пульс, як правило, визначають в області промене­во-зап'ястного суглоба, де проходить променева артерія, на шиї-сонна артерія, у паху-стегнова артерія. На артерію наклада­ють вказівний і середній пальці правої руки.

Мал. 35. Способи транспортування потерпілого:

а — за допомогою лямки однією людиноюб — за допомогою лямки вдвохв — пересування пішки за допомогою однієї людиниг — транспортування постраждалого волоком на брезенті.

Подушечками пальців намацують пульс. У підлітків у стані спокою пульс становить близь­ко 75−80 ударів на хвилину, у дорослих-від 60 до 80 ударів на хвилину. Після напруженої фізичної роботи в середньому пульс становить 125 ударів на хвилину. У людини, що займається спортом, пульс приходить у норму через 2−3 хвилини, у тих, хто не займається, — 5−10 хвилин.

Мал. 36. Способи перенесення потерпілого однією людиною.

Забиті місця, вивихи та переломи

Найчастіше в житті ми стикаємося із травмами — так називають медики будь-які ушкодження тіла й органів, що виникають під впливом зовнішніх причин, під якими можна ро­зуміти все, що знаходиться поза нашим організмом: від автомо­біля до голки, від блискавки до сірника, від парового молота до кулака. У результаті впливу на людину цих «зовнішніх причин» можуть виникнути забиття — закриті механічні ушкодження м’я­ких тканин чи органів без порушення їхньої цілісностірани — порушення цілісності шкіри, слизових і більш глибоко розташо­ваних тканин (м'язів, кісток, сухожиль) та органів, що супровод­жуються кровотечеювивихи — зсув суглобних кінців кісток, що перешкоджає нормальній роботі суглобапереломи кісток, опі­ки, обмороження, електротравми.

Із забитими місцями ми зустрічаємося повсякденно не стільки в лікарській, скільки у життєвій практиці. Кожний, очевидно, не раз відчув на собі зіштовхування з досить твердим предметом, після чого утворювалися синець чи ґуля — результат підшкірно­го крововиливу. Виникає припухлість і біль ураженої ділянки. Синець відповідає протягом першої доби своїй назві, а потім набуває жовто-зеленого відтінку. Однак далеко не завжди заби­те місце настільки незначне. При забитих місцях мозку чи внутрішніх органів можуть розвиватися важкі явища, що вима­гають екстреної медичної допомоги.

У легких випадках можна прикласти до збитого місця лід, туго перебинтувати ушкоджене місце, надати спокій ураженій частині тіла. При важких забитих місцях, при порушеннях сер­цевої діяльності та зупинці дихання — вдатися до непрямого масажу серця чи штучного дихання.

Вивихи та переломи визначаються, як правило, перші - за зміною форми суглоба і його нерухомості, другі - за зміною кінцівки. В обох випадках потерпілий відчуває сильні болі. Од­нак ніколи не слід намагатися поставити діагноз, а тим більше вправляти вивих, це вимагає медичної кваліфікації, тим більше що замість вивиху може бути перелом.

Домедична допомога при вивихах і переломах повинна по­лягати тільки в створенні повного спокою ушкодженої кінцівки, при необхідності використовують шини. Якщо вивихнута чи зламана кінцівка знаходиться в неприродному положенні, не потрібно надавати їй правильну форму, тому що це не тільки дуже боляче, але і шкідливо для хворого, тому шину наклада­ють на кінцівку в тому положенні, у якому вона знаходиться. В окремих випадках замість шини можна використовувати по­в'язку.

Так, при вивихах чи переломах плеча (найбільш часті трав­ми) руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулу­бапри вивиху в ліктьовому суглобі чи переломі передпліччя рука підвішується на косинці. Однак у випадку перелому пе­редпліччя спочатку накладається шина.

Слід пам’ятати, що шина повинна захоплювати два суглоби, щоб забезпечити необхідну нерухомість кінцівки. Підчас Вели­кої Вітчизняної війни на полі бою санітари, надаючи першу до­помогу при переломі стегна, використовували в якості «шини» здорову кінцівку, прибинтовуючи до неї ушкоджену.

При ушкодженні хребта хворого укладають на твердій основі (щит, широка дошка, двері), прив’язують до неї й у такому по­ложенні доставляють до лікаря.

Принципи надання першої допомоги при пораненнях

У житті ми іноді одержуємо як поверхневі, так і гли­бокі рани. Поверхневі рані характеризуються ушкодженням шкіри і слизових оболонок, а глибокі - ушкодженням судин, нервів, м’язів і сухожиль, кісток та внутрішніх органів. Від того наскільки правильно була надана перша допомога потерпілому, часто за­лежить його життя. Для цього необхідно навчитися правильно накладати джгут, щоб зупинити кров, дезінфікувати рани, на­кладати пов’язки.

Основними ознаками рани вважаються зяяння країв (якщо мова йде про подряпину), біль і кровотеча. Рани бувають колоті, різані, рубані, рвані, вогнепальні, укушені, забиті. Чим гостріше ранить предмет, тим швидше людина одержує ушкодження, при цьому менше ушкоджуються самі краї рани. Поранення, як і будь-яка інша травма, може викликати больовий шок, непритомність, а також значну крововтрату. Крім того, при глибокому пораненні можуть бути ушкоджені життєво важливі органи. Щоб закрити рану, для попередження її інфікування і зупинки кровотечі, за­стосовують різні способи накладення пов’язок. Перев’язним ма­теріалом зазвичай служить стерильний бинт, але в неординар­них ситуаціях (на природі, вдалині від медпунктів) можна вико­ристовувати чисту тканину.

При використанні бинта потрібно дотримуватися основної умови — не торкатися руками того боку матеріалу, який буде накладено на рану. Бинт тримають у лівій руці. Якщо рана неве­лика, між бинтом і ушкодженою поверхнею кладуть ватяний там­пон з ліками. Під час накладення пов’язки бинт розкручують зліва направо, бинтують навколо ушкодженої поверхні поперемінно то однією, то іншою рукою. Кожен наступний шар бинта повинен перекривати попередній на ½ чи 2/3. Бинтувати потрібно не дуже туго, але досить сильно, тобто так, щоб пов’язка не викли­кала порушення кровообігу. Якщо хворий відчуває оніміння чи з’явився пульсуючий біль, пов’язку варто виправити і зробити менш тугою.

Пов’язки бувають різних типів. Кругова, де кожен оберт бин­та накладається на попередній. Як правило, нею бинтують про­менево-зап'ястний суглоб, ногу нижче коліна, шию, чоло, живіт. Спіральну пов’язку використовують, якщо потрібно забинтувати значну частину тіла. Кожен оберт бинта накладається трохи на­вскоси знизу вгору і закриває попередній на 2/3. Таку пов’язку накладають на ділянках кінцівки однакової товщини. При бинту­ванні, наприклад, тих частин тіла, що мають суглоби, які зги­наються, застосовують пов’язку з перегином. Для цього в більш широкій частині кінцівки великим пальцем вільної руки притис­кають нижній край останнього оберту бинта, він перегинається, і його верхній край, відповідно, стає нижнім. Восьмиподібну по­в'язку накладають на гомілковостопний суглоб (мал. 37), плечо­вий суглоб, кисть. Після закінчення перев’язки бинт фіксують таким чином, щоб він не розмотувався.

Необхідно навчитися визначати ступінь важкості поранення. Так, якщо ушкоджена артерія, з рани буде витікати червона кров, що іноді б'є струменем, а якщо вена, те темно-вишнева, що порівняно повільно тече. Артеріальна кровотеча небезпеч­на, тому що обов’язково витікає значна кількість крові. Якщо ж потерпілому не була надана своєчасна допомога, він може стекти кров’ю. Для того, щоб цього не відбулося, пораненому в першу чергу зупиняють кровотечу шляхом накладення тугої пов’язки чи джгута.

Перш ніж приступити до накладання пов’язки, надають зруч­не положення хворому, щоб не підсилювався біль чи кровотеча. Для припинення кровотечі потрібно накласти тугу пов’язку чи джгут, або тимчасово перетиснути артерію, або підняти ушкод­жену кінцівку, наприклад, руку вище рівня голови. Якщо поране­на кінцівка, а це трапляється в житті найчастіше, можна спробу­вати зупинити кровотечу, максимально згинаючи кінцівку в суг­лобі вище місця поранення. При пораненні кисті чи передпліччя з усіх сил згинають у лікті та навіть прибинтовують передпліччя.

Мал. 37. Різні типи бинтових пов’язок:

а — спіральна з прийомом «перегин» — б — спіральна з перегинами на передпліччяв — колосоподібна на плечовий суглобг — така, що повертається на кисть- ґ - розбіжна на колінний суглобд — така, що сходить на ліктьовий суглобе — восьмиподібна на гомілковостопний суглоб.

Цифрами позначений порядок накладання турів бинта до плеча. При пораненні стопи чи гомілки згинають ногу в колін­ному суглобі, підклавши попередньо щільно скатаний матер’я­ний валик (валик з моху, листя) у підколінну ямку. При пораненні на стегні ногу згинають у тазостегновому суглобі. Якщо таким методом не вдається зупинити кровотечу чи поранено судину не на кінцівці, слід пальцем притиснути судину, що постачає кро­в'ю уражену ділянку тіла. Судина притискається до кістки вище місця поранення. Так, наприклад, кровотеча з ран голови зупи­няється притисненням скроневої артерії спереду від верхнього краю вушної раковини, при пораненні обличчя притискають ще­лепну артерію до нижньої частини на середині відстані між підбо­ріддям і кутом нижньої щелепи.

Найбільш надійним методом тимчасової зупинки кровотечі є накладення джгута. Джгутом може служити мотузка, гумова трубка чи смужка, ремінь штанів, рукав сорочки — словом, будь-який м’який і еластичний предмет, який можна обкрути­ти навколо ураженої кінцівки. Джгут накладають вище місця ураження судини, обов’язково на яку-небудь прокладку, щоб уникнути защемлення шкіри (мал. 38). Зав’язавши джгут вуз­лом, у вузол пропускають палицю і закручують її до припинен­ня кровотечі, а потім злегка послабляють до появи дуже слаб­кої кровотечі, щоб не залишити поранену кінцівку без надход­ження свіжої крові. Але треба пам’ятати, що через 30−50 хви­лин його слід зняти, інакше буде викликане омертвіння шкіри. Якщо за цей час потерпілого не вдається доставити в медичну установу, то джгут знову закручують, але вже на 20−40 хвилин. Пауза між першим і другим накладенням джгута має бути не менше 10−15 хвилин. Втретє джгут може бути накладений не більше, ніж на 20 хвилин. Запам’ятайте! При незначних пора­неннях джгут не накладається!

Одночасно із зупинкою кровотечі рану слід перев’язати підручним матеріалом, щоб уникнути забруднення. Окремо треба сказати про носові кровотечі. При незначній кровотечі саджають хворого і кладуть на область носа і перенісся холод­ний компрес. Можна в носові проходи (ніздрі) помістити ватяні тампони. Якщо кровотеча не зупиняється, можна сильно при­тиснути (на 3−5 хвилин) обидві половинки носа до носової перегородки. При цьому хворий повинен дихати носом, а го­лова піднята якнайвище.