Еволюція поняття «податок» (реферат)

Реферат на тему:

Еволюція поняття «податок» .

У різні періоди існування людського суспільства постійно робилися спроби пояснити тер­мін «податок» з різних позицій: економічної, юридичної, моральної тощо.

У теоретичне розуміння податку вчені різних шкіл у всі часи вкладали різний зміст. Біль­шістю з них податки сприймаються як примусові стягнення у вигляді обов’язкових грошових пла­тежів з фізичних та юридичних осіб, що вилучаються державою через її переважну владу для забезпечення колективних потреб суспільства. Але існували і полярні теорії, за якими опо­даткування асоціюється з прямим захопленням державою приватного фонду чи майна, а по­даток трактується як легальний грабунок згідно з санкцією влади.

Поняття «податок» сягає своїм корінням у глибину віків. У дослідженні природи податку і змі­сту цього поняття необхідно притримуватися логіки поступового і послідовного про­ник­нен­ня в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням інди­ві­ду­аль­них доходів і зосередженням їх у загальнонаціональному фонді коштів.

Щодо еволюції поняття «податок», можна виділити приблизно шість етапів його розвитку.

На першому етапі податок можна трактувати як дарування. Дари (поклон) були до­бро­віль­ними. Індивідуум сам робив подарунок державі. Дарунок носив випадковий, а не сис­те­ма­тизований характер.

На другому етапі, що припадає на ранні стадії державної організації, податком можна вва­жати данину з переможеного народу, військову здобич. Переважно це була плата на­туральними продуктами. На цьому етапі формою оподаткування можна вважати жер­тво­при­несення, але не потрібно вважати, що воно було засновано на добровільних засадах. Же­р­твопринесення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою платою або збо­ром.

Третій етап розвитку припадає на виникнення і розвиток рабовласницьких держав (Ста­ро­да­вня Греція, Стародавній Єгипет, Стародавній Рим). У цей період було встановлено плату за ко­ристування різними благами: за користування джерелами питної води, мито за ввіз товарів то­що.

У той же час вільні громадяни, зокрема в Афінах, вважали, що податки свідчать про за­лежність і готові були вносити добровільні пожертвування. Наприклад, заможне населення ан­тичних міст-держав Північного Причорномор’я було звільнене від сплати податків, але вносило великі добровільні внески на розвиток міста. Навіть обрані до ради міста та до колегій не отримували від держави платні, а самі дарували частину своїх доходів місту.

Якщо на перших трьох етапах податки були свого роду «індульгенцією» за користування пев­ними благами, то на четвертому з’являється ідея про пожертвування, яке приноситься гро­мадянами в інтересах держави і платник «добровільно» відмовляється від суспільного бла­га.

На п’ятому етапі у платника розвивається почуття обов’язку.

І тільки на шостому етапі виникає ідея системи податків, яку встановлює держава незалежно від волі платника.

Характеризуючи всі етапи розвитку податку, можна зробити висновок, що податок — це еле­мент суспільного буття.

На початковому етапі людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно не­обхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі їм податкові форми були варварськими: вій­ськові трофеї, використання праці рабів, жертвопринесення тощо.

З розвитком суспільства податкові форми постійно змінювалися, наближаючись до їх су­часного змісту. Незмінною залишалася глибинна сутність поняття «податок» — процес усу­спільнення частини індивідуальних доходів.

Довгий час сплата податків мала хаотичних характер. Тому чіткого розмежування в поняттях «по­даток», «платіж», «збір» не було.

Відсутнє було чітке визначення податку і в Стародавньому Римі, де склалася одна із перших ор­ганізованих податкових систем.

В Європі до ХVI-XVII ст. розвинені податкові системи були відсутні. Податкові платежі ма­ють характер разових вилучень.

У кінці XVII-XVIII ст. податки стають основним джерелом дохідної частини бюджету. Від­бувається формування перших податкових систем, що включають прямі і непрямі податки. Але держава все більше потребує не тільки системи, але й наукової теорії оподаткування, ос­кільки, за словами французького письменника і вченого Шарля Луї Монтеск'є, ніщо не по­требує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку із підданих забирають, і ті­єї, яку залишають їм.

Починає формуватися наукова теорія оподаткування. Засновником такої теорії вважається виз­начний шотландський економіст і вчений Адам Сміт. У своїй праці «Дослідження про при­роду і причини багатства народів» він формулює принципи оподаткування, дає визначення податковим платежам, визначає їх місце у фінансовій системі держави. На противагу Фомі Ак­вінському, який трактував податок «як дозволену форму грабунку» [2, с. 367] і називав йо­го ознакою рабства, він стверджував, що податки — ознака не рабства, а свободи.

Адам Сміт називає податки платою державі за послуги, визначає чотири принципи опо­дат­кування, які він формулює як закони, яким повинен відповідати кожен податок:

— принцип справедливості («Піддані держави зобов’язані брати участь у підтримці уряду, ко­жен по можливості своїх власних коштів, тобто в розмірах доходів, які він отримує під за­хистом держави»);

— принцип визначеності («Податок, що сплачує кожна окрема особа, повинен бути точно виз­начений, а не довільний. Термін сплати, спосіб стягнення та розмір внеску — все це повинно бу­ти чітко і суворо визначено для платника»);

— принцип зручності («Кожен податок повинен стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника»);

— принцип економії («Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у на­роду якомога менше грошей, понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані гроші залишались якомога менше часу в руках збирачів») [3, с. 341−343].

У кінці XVIII ст. великий вклад в основи оподаткування внесли вчені різних країн. У зв’язку зі змінами в поглядах на основі оподаткування розвивалось і визначення податку.

Податки порівнювали зі страховою премією, що сплачується за безпеку і гарантію власності (Ш. Монтеск'є) [4].

У міру розширення державних завдань у податках почали вбачати правильні, періодичні, за­коном встановлені внески громадян, які вони роблять відповідно до їх доходів на користь дер­­жави (Л. Штейн) [4].

Д. Рікардо визначає податки як частину доходів від землі і промисловості держави, яку від­дають піддані в розпорядження держави [4].

Найбільш повним на той час було визначення, дане професором А. Вагнером, який трактує по­датки як примусові внески приватних господарств, що частково ідуть на покриття державних (су­спільних) витрат, а частково є засобом, який змінює розподіл народного доходу [4].

Оригінальною є думка Прудона П'єр Жозефа, який називає податок обміном. Ха­ра­к­те­ри­зуючи державу як орган, який своєю діяльністю повинен задовольнити колективні потреби на­селення, Прудон П'єр Жозеф вважає, що держава не повинна втручатись у діяльність, від­ведену приватній ініціативі. Але разом з тим він підкреслює, що є ряд благ, виробництво яких на себе не можуть взяти приватні особи. Їх виробляє суспільство, вони складають спе­ці­аль­ність держави, а тому в обмін на це особи повинні сплачувати податки.

Німецький вчений Гок, вивчаючи податок, називає його обов’язком, а зовсім не платою за послуги державі, бо, на його думку, держава — це атмосфера, яка нас оточує. Вона діє на нас, навіть якщо ми не бачимо її присутності. Отже, люди сплачують податки, виконуючи обо­в'язок, для збереження того великого цілого, до якого належить платник.

Французькі автори Леруа Больє, Струм називають податки засобом покриття потреб де­р­жави.

Необхідно зазначити, що і російська наука не стояла осторонь від проблем, пов’язаних з при­­родою оподаткування, визначенням податку та інших питань у даній галузі. Початок ХІХ ст. характеризується розвитком російської фінансової науки. У 1810 році Державною Радою Росії була затверджена програма фінансових перетворень держави — знаменитий «План фі­нансів», автором якого був видатний російський економіст і державний діяч М.М. Спе­ра­н­сь­кий. У 1818 році з’явилася перша фундаментальна праця в галузі оподаткування — «Досвід теорії податків», автором якої виступив видатний російський економіст М.І. Тургенєв. Усі ба­гатства народні, — вважав М. Тургенєв, — витікають із двох головних джерел: сили природи і сили людської. Але для отримання багатства із цих джерел потрібні кошти. Ці кошти знаходяться в різних знаряддях, будівлях, грошах тощо. Цінність цих знарядь, будівель, грошей називається ка­піталом. А він і є одним із джерел податків. Чіткого визначення податку М. Тургенєв не дає, але з характеристики ним податку зрозуміло, що це відрахування із прибутків від землі, із при­бутків від капіталів, із прибутків від праці. М. Тургенєв дає таку класифікацію податків:

— податки із прибутків від землі;

— податки із прибутків від капіталу;

— податки з самого капіталу;

— податки з заробітної плати;

— податки з усіх джерел доходу;

— податки на споживання (акцизи на сіль, тютюн, алкогольні напої тощо);

— надзвичайні податки [5, с. 238−239].

При цьому М. Тургенєв закликав до дуже обережного поводження з податками. Високі податки негативно впливають навіть на сім'ї з середнім достатком. Виходячи із цього, він вва­жав, що предмети, необхідні для життя, повинні бути вільними від податків.

Після перемоги в 1917 році соціалістичної революції в Росії стався значний спад у фі­нан­со­вій сфері. Розладнаність економіки призвела до того, що основним джерелом доходів цен­тральних органів Радянської влади стає грошова емісія, а місцеві органи влади існували за ра­хунок контрибуцій. Від повного краху державу врятувало введення в 1921 році нової еко­но­міч­ної політики, яка прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму». Продрозверстка, яка бу­ла основною формою вилучення у сільського населення продукції для забезпечення потреб мі­ста і армії, замінили продовольчим податком. Але система оподаткування, що склалася, ма­ла слабкий податковий апарат, характеризувалася майже повною відсутністю даних для виз­начення фінансового положення різних категорій платників податків, відсутністю будь-якої теоретичної бази.

У подальшому фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі ді­а­ме­т­ра­льно протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вона перейшла до адміністративних методів вилучення прибутків. У ст. 14 Конституції СРСР було записано, що відповідно до принципу соціалізму «Від кожного — по здібностях, кожному по праці» де­р­жава здійснює контроль за мірою праці і споживання [6, с. 3]. Вона визначає розмір податку на доходи, що підлягають оподаткуванню, виступаючи у фінансових відносинах як суб'єкт вла­ди. Відповідно до цього було визначено і поняття податку. Податки в СРСР — це платежі, що вно­сяться в державний бюджет на основі актів вищого органу державної влади або його Пре­зидії юридичними особами і громадянами безоплатно, у визначених розмірах і в ус­та­нов­лені строки, для задоволення загальнодержавних потреб [7, с. 277].

Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у ви­рішенні фінансових питань поступово підводили країну до фінансової кризи.

Після проголошення Україною незалежності почалася кропітка робота зі створення власної по­даткової системи. Податкова система є дуже складним явищем, яке відображає діалектичне по­єднання об'єктивного і суб'єктивного начал. Об'єктивне начало зумовлене об'єктивністю са­­мих податків і виражається в тому, що податкова система повинна базуватися на певних на­укових засадах. Вагомий вклад у розробку власної концепції системи оподаткування вніс Закон України «Про систему оподаткування», прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 року. У статті 2 названого закону дано визначення податку. Під податком, збором, іншим обо­в'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміється вне­сок до бю­джету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний пла­тниками в по­рядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України [1].

Поняття «податок» розглядають у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні під­ податком розуміють будь-які відрахування для фінансування державних видатків (податки, збо­ри, платежі).

У вузькому — певний різновид обов’язкових відрахувань, який наділений певними, ха­рак­те­­р­ними лише йому ознаками.

У законодавстві, спеціальній літературі та практиці оподаткування поряд із категорією «по­даток» використовуються поняття «мито», «збір», «акциз», «відрахування», «плата», «пла­тіж» тощо.

З позицій держави немає суттєвого значення, як називається той чи інший платіж, головне для неї - його повне і своєчасне надходження.

Для законодавця ці терміни з юридичного погляду є рівнозначними, вони є си­но­ні­ма­ми, оскільки мають одне і те ж значення, а різноманітність їх назв пояснюється практикою, що склалася. Потрібно відзначити, що між цими поняттями існують певні відмінності суто тео­ретичного характеру.

Розуміння і чітке визначення терміна «податок» в усіх аспектах є надзвичайно важливим, то­му що сприяє правильному застосуванню норм законодавства, дає можливість визначити об­сяг повноважень суб'єктів податкових відносин.

Література:

1. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91.

2. Все начиналось с десятины: этот многоликий налоговый мир. — М.: Издательская группа «Прогресс / Универс «, 1992.

3. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1935.

4. Антология экономической классики. — М.: Эконов ключ, 1993.

5. Тургенєв Н. Опыт теории налогов. — Спб.: В типографии Н. Греча, 1818.

6. Конституция (Основной Закон) СССР. — М.: Политиздат, 1978.

7. Советское финансовое право: Учебник. — М.: Юрид. лит., 1987.

8. Пушкарьова В. М. История финансовой мысли и политики налогов. — М.: ИНФРА — М, 1996.