Михайло Васильович Остроградський (1801 — 1862рр.) – відомий педагог і вчений

Михайло Васильович Остроградський народився 12 вересня 1801 р. в с. Пашенному Кобиляцького по­віту Полтавської губернії. Культур­на родина, працьовитий народ, ши­рокі лани і зелені гаї - ось у таких умовах минули дитячі роки майбут­нього вченого. Малого Михайлика цікавило все: як запрягають коней і орють землю, як працюють вітряк і водяний млин. Особливо цікавило його те, що можна було вимірюва­ти. Він завжди носив із собою мотузку і вимірював глибину коло­дязів, розміри будівель, величину земельних ділянок.

Коли Михайлові сповнилося 9 ро­ків, його віддали в пансіон при Полтавській гімназії. Спочатку навчан­ня проходило досить успішно. Але в старших класах справи погіршали. Батьки вирішили віддати його, як дворянина, в один з гвардійських полків у Петербурзі. Але родичі переконували батька, що юнакові краще продовжувати навчання у ви­щій школі і запропонували влаш­тувати Михайла Остроградського в Харківський університет. Вступити до університету відразу Остроградський не міг через недостатню під­готовку. Він почав відвідувати лек­ції на правах вільного слухача, го­туючись одночасно до вступу на один з факультетів університету. У 1817 р. його було зараховано сту­дентом фізико-математичного фа­культету Харківського університету. Через якийсь час Остроградський захопився математичними дисцип­лінами і на кінець 1820 р. відмінно склав заліки з усіх дисциплін. Рек­тор університету Т. Ф. Осиповський, зважаючи на особливі успіхи моло­дого математика, мав намір надати йому відразу звання кандидата ма­тематичних наук. Але рада відділу фізико-математичних наук висловилась проти цього і запропонувала йому складати екзамени вдруге. Остроградський успішно склав усі екзамени, крім екзамену з філосо­фії, до складу якої входили і бого­словські науки. Професор, який ви­кладав цю дисципліну, відмовився приймати екзамен на тій підставі, що Остроградський не відвідував його лекцій, і написав наклепницьку доповідну записку до ради універ­ситету, в якій звинувачував Остроградського і Осиповського в безбож­ності. Міністерство освіти і духов­них справ, якому було передано справу, вирішило звільнити з поса­ди ректора Осиповського, а Остроградському запропонувало складати екзамени втретє.

Остроградський відмовився екза­менуватися втретє і залишився без атестата про закінчення універси­тету. Він вирішив їхати в центр світової науки того часу — Париж.

У серпні 1822 р. Михайло Остро­градський вже був у Парижі. Під керівництвом таких видатних уче­них, як Лаплас, Фур'є, Ампер, Пуассон, Коші, він енергійно вивчає математичні дисципліни, фізику, ме­ханіку, астрономію. За короткий час успішними дослідженнями в га­лузі математики він привернув до себе увагу провідних французьких учених. За їх рекомендацією Остроградський починає працювати в ко­легіумі Генріха IV.

У 1826 р. Остроградський подав Паризькій академії наук свою пер­шу наукову працю «Про хвилепо­дібний рух рідини в циліндричній посудині», її було схвалено і надру­ковано. Перші наукові досягнення молодого Остроградського створили йому авторитет серед французьких учених і зблизили з ними: з Пуас­соном і Коші він був у дружніх стосунках, у Лапласа його прийма­ли вдома як члена родини. Дружба з видатними математиками не тіль­ки сприяла науковим досягненням Остроградського, а й допомагала в біді. Батько Остроградського, незадоволений довгим перебуванням си­на за кордоном, перестав висилати йому гроші. Михайло Васильович заборгував значну суму грошей гос­подареві готеля, за що його поса­дили у в’язницю для боржників. Коші, довідавшись про сумну долю Михайла Васильовича, визволив його, заплативши усім кредито­рам.

Після шестирічного перебування в Парижі Михайло Васильович ви­рішив, що він оволодів уже верши­нами тогочасних наукових знань і може повернутись на Батьківщину.

На початку 1828 р. Остроград­ський прибув до Петербурга. Нау­кові кола Петербурга зустріли мо­лодого вченого з радістю і надією, а офіційна поліцейська Росія — з недовір'ям і підозрою. Після при­буття в Росію його було взято під суворий таємний нагляд поліції. Ми­хайло Васильович мріяв про органі­зацію на європейський лад науко­вої роботи на рідній землі. Його авторитет серед петербурзьких дія­чів науки був високим і незапереч­ним. До нього приєдналася група вчених-математиків, яка прагнула дізнатися про найновіші погляди, методи в галузі математичного ана­лізу, механіки, фізики тощо.

У грудні 1828 р. Петербурзька Академія наук обрала Остроградського ад’юнктом прикладної ма­тематики, у 1830 р. він одержав звання екстраординарного академі­ка, а через рік був обраний орди­нарним академіком. Одночасно він читав лекції в таких вищих нав­чальних закладах, як морський ка­детський корпус, інститут інженерів шляхів сполучення, головний педагогічний інститут, головне інженер­не і Михайлівське артилерійське училище. З 1847 р. протягом майже 15 років Остроградський працював при штабі головного начальника військових навчальних закладів на­глядачем за викладанням матема­тики.

У 1829−1830 pp. Михайло Васи­льович написав науковий твір «Курс небесної механіки» і під час від­рядження до Парижа подав його Паризькій академії наук. Французь­кі вчені дали чудову характеристи­ку цій праці. Твір Остроградського був надрукований французькою мо­вою в Петербурзі. Це творче відря­дження Остроградського до Пари­жа піднесло його авторитет і принесло йому славу першого вченого-математика Росії. Його ім'я стало широко відоме за кордоном. Паризька академія наук обрала його своїм почесним членом-кореспондентомвін був обраний членом Турінської, Римської і Американ­ської академійОлександрівський університет (м. Вільно) обрав його своїм почесним доктором. Молодий талановитий академік Михайло Ост­роградський здобув широку попу­лярність і серед своїх співвітчизників. Залишилися відомості, що мо­лодим вступникам до університету батьки говорили: «Бажаємо тобі бу­ти другим Остроградським».

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович на­писав понад 50 наукових праць з різних галузей математики: мате­матичного аналізу, аналітичної і не­бесної механіки, математичної фізи­ки, балістики тощо.

У, 1837 р. Остроградський видав лекції, які він читав у Морському кадетському корпусі, під назвою: «Лекції з алгебраїчного і трансцен­дентного аналізу». Це був один з перших і досконалих посібників для студентів вищих шкіл.

Велику увагу М. В. Остроград­ський приділяв математичній фізи­ці. Першою працею, поданою до Петербурзької Академії наук, була «Замітка про інтеграл, який зустрі­чається в теорії тяжіння». Друга його важлива праця з математич­ної фізики стосується теорії тепло­ти. У цій праці Остроградський вивів формулу, яка зв’язує інтеграл, узятий за об'ємом, з подвійним ін­тегралом за поверхнею, що обмежує цей об'єм. Ця формула має велике значення в математичній фізиці, векторному аналізі та в інших роз­ділах математики, вона увійшла в підручники вищих шкіл як форму­ла Остроградського-Гаусса.

Військове міністерство Росії дору­чило академікові Остроградському вивчити деякі питання, пов’яза­ні з теорією артилерійської стріль­би. У зв’язку з цими роботами М. В. Остроградський написав кіль­ка оригінальних праць з балістики, наприклад: «Мемуар про рух сфе­ричного снаряда в повітрі» (1841 p.), «Про вплив пострілу на лафет гар­мати» (1842 р.) та ін.

Значну увагу приділяв Михайло Васильович дослідженням різних проблем механіки, його праці «Курс небесної механіки» та «Лекції з аналітичної механіки» стали осно­вою дальших досліджень у цій га­лузі.

Михайло Васильович працював також у галузі теорії ймовірностей. Перша його праця з теорії ймовір­ностей — про помилки, які трапля­ються в роботі судових трибуналів. Кожна його праця в цій галузі за­кінчувалася практичними порадами, формулами, іноді, де було потрібно, він складав окремі таблиці.

Ми згадали тут найголовніші на­укові дослідження вченого. На засі­даннях Академії він прочитав не менш як 86 доповідей і дав близько 62 рецензій на різні наукові праці, подані до Академії. Близько 15 та­ких рецензій було надруковано. Па жаль, рецензія на геніальну працю М. І. Лобачевського «Про начала геометрії» виявилась несправедли­вою. М. В. Остроградський не зро­зумів суті відкриття Лобачевського.

Михайло Васильович як лектор користувався величезною популяр­ністю. Його лекції відвідували не лише студенти, а й викладачі, про­фесори, відомі математики. Усіх приваблювала його система викла­дання предмета — широка загаль­ність теми, виразність і стислість викладу.

М.В. Остроградський був енергійним проповідником прогресивних педагогічних ідей. Зокрема, він ре­комендував у навчальному процесі додержувати таких вимог: збуджу­вати в учнів інтересдобиватися свідомого засвоєннярозвивати са­мостійне мисленнявести точний на­уковий викладзастосовувати наоч­ністьпроводити практичні роботи. Остроградський вказував, що нав­чання повинно бути реальним, бли­зьким до життя. Він писав, що вчи­телі повинні любити свою справу, бо в хороших учителів будуть хо­роші учні.

Свої педагогічні погляди М. В. Ос­троградський виклав у підручниках з елементарної і вищої математики.

За світоглядом і переконаннями Остроградський був матеріалістом і атеїстом. Він палко любив свій край, свій народ, свою культуру. Улюбленим його письменником був Т. Г. Шевченко, значну частину тво­рів якого Остроградський знав на­пам'ять і охоче декламував. З такою самою щирою повагою і любов’ю ставився до Остроградського і Ве­ликий Кобзар. Шевченко приїздив до Остроградського у 1858 р.

Улітку 1861 р. Остроградський поїхав у своє рідне село, там захво­рів і помер 1 січня 1862 р.

М. В. Остроградський завдяки йо­го невичерпній енергії, наполегливо­сті в досягненні поставленої мети, любові до науки та самовідданому служінню їй, любові до рідного народу і його культури, широким про­гресивним матеріалістичним погля­дам значно підніс авторитет росій­ської науки.