Формування уваги в процесі виховання та навчання

Реферат на тему:

Формування уваги в процесі виховання та навчання Увага — не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна уомва, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності ні різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою органзіації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на обєктах, що забезпечує їх виразне відображення.

В кожний момент діяльності людини на неї діє багато різних об'єктів, але не всі вони однаково нею відображаються. Одні предмети і явища відображаються нею чітко і ясно, а другі - наче відступають на задній план і майже не помічаються, треті у даний момент взагалі не існують для неї.

Усвідомлення середовища має вибірковий характер. Людина уважна до одних і не уважна в цей час до інших об'єктів, вона не може усвідомлювати зразу все, що її оточує. Людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна.

Увагу людини привертає:

1. Новизна предмета;

2. Складність;

3. Інтенсивність стимулу;

4. Повторюваність предмета.

Отже, увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах.

Увага може бути зовнішньою і внутрішньою. Уважність учнів — необхідна умова успішного оволодіння ними передбаченими шкільною програмою знаннями, вміннями і навиками. Тому кожному педагогові треба володіти увагою своїх учнів, виховувати в них уміння бути уважними. Успішне ж виконання цього завдання потребує правильного розуміння природи уваги, її видів, характерних особливостей і шляхів розвитку у дітей.

Характеристика уваги:

1. Зосередженість — здатність сконцентруватися на одному об'єкті.

2. Стійкість — постійно в увазі один об'єкт, без відволікань.

3. Об'єм і розподіл уваги: об'єм — визначається кількістю предметів, які одночасно можуть перебувати у вашій увазі (7 предметів).

Розподіл — здатність розширення предметів.

4. Переключення уваги — здатність переключення з одного предмета на інший і швидкість цієї дії.

Основна функція уваги — контроль — тобто. Уважність людини в її діяльності дозволяє контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі.

До допоміжних функцій належать:

1. Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних процесів.

2. Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.

3. Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті.

Причини уваги можна знайти як у суб'єкті так і в об'єкті.

Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка пов’язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною.

Увага поділяється на мимовільну і довільну.

Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем помимо її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів.

Існують деякі загальні відомості подразників, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу людини. Такими є раптовість появи об'єкта, сила його впливу, уміння його інтенсивності і положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він виступає, та ін. Хоч би як були зайняті учні інтересним уроком в класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий подразник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об'єкт діє тривало і безперервно. Він стає менш помітним, ніж об'єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухливі об'єкти більше привертають увагу. Ніж нерухомі. Раптове послаблення або зникнення подразника стає об'єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його замовкання мобілізує увагу учнів.

Ми уважні до того, що нас не байдуже, що має для нас сигнальне, життєве значення. Увагу викликає те, в чому в нас є потреба, що відповідає нашим інтересам, що, активізуючи сліди минулих вражень, збуджує і підтримує нашу пізнавальну і всяку іншу діяльність.

Те, що викликає цю діяльність, стає предметом уваги.

Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно.

В своїх розвинених формах — це вольова увага.

Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну — активною. Така характеристика цих видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових нервових зв’язків.

Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес.

Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимоги ставить вона до довільної уваги. Необхідність в такій увазі виникає також при наявності стимулів. Що відволікають людину від завдання. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перешкод зустрічаються людині в процесі виконання завдання, тим більше зусиль потрібно з її боку для підтримання в потрібному напрямі. Ці зусилля можливі тільки там, де досить сильні мотиви, що спонукають її прагнути до досягнення віддаленої мети, а саме: усвідомлення необхідності виконати завдання. сильний інтерес до результату його виконання, передбачення наслідків його невиконання, почуття обов’язку та ін.

Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямі, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага людини виникає з мимовільної у зв’язку з утворенням систем узагальнених зв’язків. Тут мимовільне перетворюється в довільне, але досягається це за допомогою другої сигнальної системи.(Павлов).

Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємопідходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Останнє виникає у зв’язку із змінами в мотивації діяльності. Так учень приймає завдання вчителя, керуючись усвідомленням необхідності його виконати і бореться за роботу, хоч сам зміст роботи спочатку не приваблює його. Проте в процесі виконання завдання він здобуває результати, які його зацікавлюють. Виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під впливом якого змінюється увага. Таку увагу називають вторинною мимовільною, або послідовною увагою. Послідовна увага відрізняється від первинної мимовільної тим. Що вона є свідомо контрольованою. Контроль цей виявляється в загальному прямуванні даної діяльності і в перетворенні тих відхилень уваги, що виникають в ході виконання даної діяльності.

У Нікколо Паганіні були три учні - віолончеліст і два скрипалі. Вони почали брати у нього уроки, коли вже були професійними, хоча й посередніми, музикантами, і через два роки стали відомими віртуозами. Коли Паганіні запитали, як йому вдалося цього досягти, він відповів: «Я навчив їх уважно займатися.» .

Що означає «уважно займатися»? І як можна навчити цього дитину? На жаль, Паганіні не залишив нам жодних рецептів, як це зробити. Тому, щоб відповісти на ці запитання, спершу спробуємо зрозуміти, а що ж таке «увага» ?

У психології увагою називають спрямовану психічну діяльність людини, зосереджену на об'єктах, які мають для неї певне значення. Увага може бути спрямована як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власні думки й переживання.

К.Д. Ушинський колись правильно зазначив, що увага — це «ті двері, через які проходить все, що входить в душу людини із зовнішнього світу.» .

Психологи встановили, що чим вищий рівень розвитку ува­ги, тим вища ефективність навчання. Неуважність — одна Із найпоширеніших причин поганої успішності дітей молодших класів. Чим викликане це явище? Виявляється, навчання ста­вить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звик­ла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес їх виконання вимагає довшого зосередження. На жаль, і за своєю формою процес навчання не завжди є захоплюючим і невимушеним. І щоб оволодіти усіма новими знаннями та навиками, дитині по­трібно навчитися керувати своєю увагою, підпорядковувати її своїй волі. А для цього необхідно тренувати здатність бути уважним з допомогою ігор і спеціальних вправ.

Наприкінці дошкільного періоду починають з’являтися па­ростки більш активної, довільної уваги, її виникнення — важ­ливе психічне новоутворення цього віку. Дитина ще не може «примусити себе» бути уважною, тому їй необхідна допомога дорослого. Така допомога може полягати, наприклад, в органі­зації спільних ігор, що сприяють тренуванню уваги.

Увага в дітей з’являється досить рано. Мимовільна увага виникає в перші тижні життя. Це безумовно-рефлек­торна увага, що викликається подразниками, безпосередньо пов’язаними із задоволенням органічних потреб.

Дитина реагує на зовнішні подразники тільки за їх різких змін: при переході від темряви до яскравого світла, зміні температури, раптових сильних звуках. Далі вона вже цікавиться предме­тами, особливо яскравими.

Умовно-рефлекторні зв’язки ут­ворюються на першому році, коли дитина починає реагу­вати на голос матері. Розвиток уваги посилюється, коли дитина починає сидіти, ходити, говорити, гратися з предме­тами. Увага стає дедалі більш стійкою і керованою.

Велике значення для розвитку довільної уваги в дошкіль­ному віці має гра. В грі виникає потреба домагатися певного результату й координувати свої дії відповідно до завдань, підпорядковувати їх певним правилам, підкорятися вимогам групи. Гра виробляє здатність навмисно зосереджувати ува­гу на певних предметах, переключати й розподіляти її відпо­відно до програми діяльності. З розвитком розумових дій виникає внутрішня увага.

Подальший розвиток уваги в дітей відбувається в шкіль­ний період. Навчальна робота школярів висуває нові вимо­ги, потребує уваги незалежно від того, приваблює їх пред­мет чи ні (рис. 1). Навчання збагачує досвід дитини, розви;

ває якості особистості, що дають змогу переходити до до­сконалої внутрішньої організації й регуляції своєї діяльнос­ті, виробляти вміння свідомо спрямовувати уважність до людей, що є важливою рисою особистості. В процесі шкіль­ного навчання роль уваги змінюється залежно від ступеня новизни і складності засвоюваного матеріалу.

Добре засвоє­ний матеріал не вимагає напруження уваги. Зосередженість свідомості потрібна там, де виникають труднощі, і чим вони більші, тим більше напруження уваги необхідне. Звідси по­двійна функція уваги: коли робота нова й складна, то вима­гається довільна увага, яка б спрямовувала діяльністьколи ж робота засвоєна до автоматизму, то вимагається увага, яка б тільки контролювала правильність процесу виконання за­вдання.

Рис. 1. Крива розвитку увага в дитячому віці.

(за О. М. Леонтьєвим) Щоб активізувати увагу учнів, слід цікаво викладати на­вчальний матеріал, але потрібна й наполеглива розумова активність учнів.

Необхідні різноманітні види й форми ро­боти, чітка організація уроку, але й не менш потрібне спря­мування навчальної діяльності, формування інтересу, волі та відповідальності самого учня. Існує точка зору (П. Я. Гальперін), що увага є ідеальна, скорочена й автоматизована дія контролю, а це створює можливість і необхідність ціле­спрямованого її формування як функції психологічного контролю.

Як і кожна згорнута автоматизована розмова дія, дія контролю має формуватися поетапно:

1) зовнішня предметна дія — перевірка правильності написаних слів на основі картки, в якій записаний порядок перевірки тексту;

2) зовшшньомовний — операції виконуються вголос;

3) внутрішньомовний, коли учень виконує дії пошепки;

4) переве­дення дії в розумовий план — дія відбувається в плані внутрішньої мови. Якщо учень робить багато помилок, то повертається до попереднього етапу, доки не засвоїть дії контролю до автоматизму.

Важливим критерієм сформованості дії контролю с її зближення з основною дією і навіть деяке випередження, що становить одну з умов безпомил­кового виконання роботи.

Звичайно, психологічний контроль не обмежується регу­ляцією процесу поетапного формування розумових дій, він виконує також функцію управління становленням самої уваги в процесі навчальної й трудової діяльності, виробленням таких її властивостей, як концентрація, розподіл, переклю­чення та стійкість.

При цьому необхідно створити такі умо­ви, які б сприяли формуванню уваги:

1) привчити учнів працювати в різних умовах, тренуючи довільну увагу;

2) захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи післядовільну увагу;

3) домагатись усвідомлення суспільної зна­чущості діяльності учня, розвитку моральних якостей;

4) по­в'язувати увагу з вимогою дисципліни;

5) розвивати стій­кість уваги, формувати вольові якості учнів;

6) формувати обсяг і розподіл уваги як певну трудову навичку виконання кількох дій у високому темпі;

7) формувати переключення уваги вправами переключення уваги з об'єкта на об'єкт за маршрутами і виділенням найбільш важливих із них.

Треба привчати дітей за жодних обставин не робити щось недбало. Це є запорукою формування в них уважності.

Список використаної літератури.

1. Гальперин П. Я., Кабылъницкая С. Л. Экспериментальное фор­мирование внимания. — Москва, 1994.

2. Гоноболин Ф Н Внимание и его воспитание. — Москва, 1972.

З. Джелали А. Секреты Наполеона. Память. Внимание. Скоро­чтение. Харьков, 1995.

4. Добрынин Н. Ф. О селективности и динамике внимания // Вопр. психологии. 1985. — № 2.

5. Ермолаев О. Ю., Марютша Т М., Мешкова Т А. Внимание школьника. — Москва, 1987.

6. Левитина С. С. Можно ли управлять вниманием школьника. — Москва, 1980.

7. Матюгин И. Ю., Аскоченская Т. Ю., Банк И. А. Как развивать внимание и память вашего ребенка. — Москва, 1995.