Анотація. 
Моделювання процесу професійного зростання керівників загальноосвітніх навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти

У статті представлено модель навчання керівників загальноосвітніх навчальних закладів в умовах післядипломної педагогічної освіти.

Ключові слова: моделювання, модель навчання керівників, управлінська компетентність, післядипломна педагогічна освіта, підвищення кваліфікації.

Наприкінці XX ст. науковцями виконано чимало досліджень з питань управління в галузі освіти. Значна увага приділяється з’ясуванню особливостей управління сучасними навчальними закладами, аналізу нових умов, у яких вони функціонують і розвиваються, змістовому наповненню управлінських функцій тощо.

Постановка завдання

На сучасному етапі розвитку системи освіти і реформування школи важливо приділяти увагу не тільки змінам змісту, форм і методів управління школою, а й визначати способи підготовки її керівників до роботи в нових умовах. Серед концептуальних ідей Національної доктрини розвитку освіти в питанні визначення основних напрямів розвитку освіти у першій чверті XXI ст. зазначено: «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне вдосконалення — важлива умова модернізації освіти» [2]. У Національній доктрині передбачено розвиток системи навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка та підвищення кваліфікації фахівців.

Аналіз практики роботи навчальних закладів сприяв виявленню значних проблем, пов’язаних з якістю та результативністю систем управління навчальним процесом, тобто наявності суперечностей між:

• ? вимогами державних і світових стандартів до управлінської діяльності та її фактичним змістом і результатами;
• ? рівнем професіоналізму керівників, якого потребує школа, та наявним станом його сформованості;
• ? вимогами державних стандартів до якості знань учнів і реальними результатами їх засвоєння;
• ? Державними стандартами загальної середньої освіти в Україні та змістом і вимогами чинних навчальних програм і підручників;
• ? новим змістом навчальної роботи та застарілістю форм і методів навчання.

Шкільні системи управління, перебуваючи в режимі функціонування і не розвиваючись, неспроможні забезпечити розвиток освітніх систем. До того ж, вони часто будуються без належного урахування досягнень науки і тому орієнтуються на стандартне розв’язання нових проблем, що не сприяє розвитку та модернізації всієї системи, не призводить до підвищення якості навчання.

За цих умов очевидно, що для успішного управління навчально-виховним процесом керівники повинні не лише знати основи і сучасний стан науки, але й уміти застосовувати знання на практиці, володіти управлінськими компетентностями.