Педагогічні технології як засіб забезпечення цілей освітньої програми

Реферат на тему:

Педагогічні технології.

як засіб забезпечення цілей освітньої програми Під педагогічною технологією слід розуміти вивчення, розробку і системне використання принципів організації навчального процесу на основі новітніх досягнень педагогіки, психології, теорії управління та менеджменту, інформатики, соціології тощо для розробки таких засобів навчання, що підвищують ефективність навчального процесу. Педагогічна технологія може бути різних рівнів, до неї входять учасники процесу навчання, система теорій, ідей, засобів і методів організації навчальної діяльності, що забезпечують всі аспекти засвоєння знань і практичних умінь. Пошуки дидактичних засобів і підходів у навчанні, які б могли гарантувати будь-якому викладачеві високі результати, продовжуються.

Технологічний підхід до навчання можна подати у вигляді схеми:

Загальні цілі і зміст навчання > Навчальні цілі > Навчання > Оцінка.

Однак тут треба дещо додати. Оскільки на кожному етапі гарантується досягнення поставлених цілей, весь навчальний процес пронизаний оперативним зворотним зв’язком, який сприяє корекції дій та змісту навчання для досягнення кращої ефективності процесу. Навчання не зводиться тільки до передачі знань, відпрацювання навчальних дій і операцій. Воно відбувається в рамках будь-якої діяльності, загальні закономірності процесу засвоєння знань мають специфічне вираження в різних видах діяльності. Але вчення — це історично виділений вид діяльності, метою якої є засвоєння знань. Самоорганізація цієї діяльності складає основу процесу навчання.

Можуть бути різні рівні засвоєння: розпізнавання, запам’ятовування, розуміння, вміння, перенесення, оцінка тощо. У залежності від цілей навчання одні й ті ж знання можуть засвоюватись з різною повнотою, глибиною, узагальненістю, усвідомленістю тощо.

До об'єктивних якостей знань відносяться повнота, глибина, оперативність, конкретність, узагальненість, систематичність, системність, розгорнутістьдо суб'єктивних — гнучкість, згорнутість, усвідомленість, міцність. Усвідомленість є найважливішою вимогою до знань. Наявність цих якостей повинна обов’язково перевірятися спеціально підготовленими навчальними завданнями для визначення ефективності навчання.

Нова технологія може виникнути з необхідності вдосконалити навчальний процес, тому кількість варіантів її практично невичерпна. Процес вчення, наприклад, можна уявити у взаємодії трьох пов’язаних елементів, що доповнюють один одний: мотивація, діяльність вчення, управління цією діяльністю з боку викладача. Всі ці елементи можуть вдосконалюватися, в результаті ми одержимо різні технології вчення. Але вони обов’язково повинні розглядатися у системі, у взаємодії.

Метою державної Національної програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.») є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.

Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов’яза­не з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чер­гових «переможних методик», які за короткий час повинні дати максималь­ний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.

Поняття «технологія» виникло у світовій педагогіці також як протиставлен­ня існуючому поняттю «метод». Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін «технологія» («технологія в освіті») набув у 40-х рр. і був пов’язаний із застосуванням нових аудіовізуальних за­собів навчання. У 60-х рр. поняття «технологія освіти» розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.

З початку 80-х рр. все більше вживається термін «педагогічні технології». У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систе­му вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчанняінші ­ цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчаннятреті - цілісний процес визначення мети, обґрунтування плану і про­грами дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педаго­гічних технологій.

Отже, «інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір при­йомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес на­вчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому «педагогічні технології» пов’язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Педагогічна технологія — це цілеспрямована система. Ми звикли до ви­значення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освіт­ньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага при­діляється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розви­ток мислення та пам’яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркуван­ня, тобто таких, що дають можливість розв’язати висунуту проблему.

Послідовники гуманістичного підходу спираються на «Я — концепцію» і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні пробле­ми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та прогнозувати його наслідки.

Звідси ідеї «активного навчання», «безпосереднього досвіду», «персоналі­зації знань», «права учня на турботу та увагу», «необхідність створення атмос­фери відвертості та взаєморозуміння». Згідно з таким підходом' змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнівнавчальний процес структурується на солідарній основівчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролерабали виставляються тільки за бажанням учнівпостійно існує вибір пlзнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.

Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, ме­тоду, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій.

Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне навчання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів ціка­вить усе, що пов’язано з гуманізацією освіти.

Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної систе­ми: поділ учнів не за віком, а за рівнем розвиткуорганізація навчання методом проектівробота учнів за програмою,. спільний звітшкола з центрами за інтере­самиробота вчителя з великими (60−150 учнів) та малими (2−5 учнів) групамивикладання матеріалу блоками.

У нашій країні такі методи були заборонені. Лише у 80-х рр. вчителі-прак­тики звернулися до своїх методичних скарбниць. Вони обрали самостійний шлях, нічого не знаючи про західні методики.

Тому вся увага була зосередженана видозміні уроку як форми навчання. Так з’явилися «нестандартні уроки» .

Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне не­стандартні уроки.

На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміння­ми та навичками, нестандартний урок найбільш повно враховує вікові особли­вості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементи традиційних уроків — сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення — але у незвичайних формах.

Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при гру­пуванні їх у певну систему, що грунтується на глибокому знанні потреб, інте­ресів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.

Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:

1. Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-географія, історія-література, історія-іноземна мова.

2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, підручниками, періодичною пресою.

3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проб­лемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, голов­ну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення про­блеми залишається за школярами.

4. Театральна (театралїзована) вистава. На відміну від рольової гри, вис­тава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів без­посередньо на уроці і збільшує Їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не мислення, фантазію, уяву учнів.

Отже, яким чином можна використовувати існуючі технології або їхні елементи у власній педагогічній практиці? Передусім нагадаймо, що ефектив­ною може бути лише інноваційна технологія, тобто та, яка грунтується на потребах та інтересах учнів. А для цього:

1. Спробуйте дізнатися про своїх учнів якнайбільше: що їм подобається, а що ні у викладанні теорії? Що значить для них бути «цікавим»? Які види діяль­ності їм більше до вподоби? Чи відчувають вони себе на уроці розкутими? Чи є вних здібності, про які ви ще не знаєте?.

2. Спробуйте змінити стиль викладання. Частіше звертайтеся до учнів з пропозицією і заохоченням: «Добре, що ти це зробиш,» Спробуй, подумай, чи буде тобі цікаво?", «Ти добре вмієш це робити». І відмовтесь від нарікань.

3. Зверніть увагу на те, як викладають ваші колеги, які прийоми і методи застосовують, яким формам навчання надають перевагу.

4. Поділіться з учнями своїми міркуваннями. Зверніть увагу на Їхню інфор­мацію — це підкаже, як вам діяти.

5. Пам’ятайте, що діти дуже чутливі до брехні та несправедливості.

6. Аналізуйте свої дії. Спробуйте систематизувати знахідки. Зіставте їх із досвідом інших. Зважте, може, це — елемент нової технології.

У ході навчання поточна оцінка відіграє роль зворотного зв’язку і підлегла саме досягненню мети — еталону (чи її складових частин). Якщо ціль не досягнута, то результати поточного контролю свідчать про необхідність внести корективи в хід навчання.

Тому поточна оцінка є тут формуючою і, як правило, не супроводжується оцінками. Поточні оціночні судження, які одержує учень, носять змістовний характер і повинні допомогти йому скорегувати свою роботу. Підсумкова оцінка виражається в балах.

З метою формуючої поточної оцінки учням пропонуються перевірочні роботи (тести) по кожнім розділі курсу. Ціль цих робіт — оперативна допомога у виникаючих в учнів утрудненнях.

Одним з варіантів таких тестів — вид опитувань, що охоплюють весь матеріал розповіді. Поруч з кожним питанням дається 4−5 варіантів відповідей для вибору (усі варіанти можуть бути правдоподібні для поверхневого погляду, але правильним повинний бути тільки один). Звичайно вони позначаються буквами А, У, З, Д, Е. Відповіді заносяться в бланк самоперевірки. Після його заповнення учень звіряється з ключем до даного тесту, і сам відповідає, на які питання він відповів правильно.

Оцінка за допомогою тестів відіграє роль оперативно зворотного зв’язку і забезпечує послідовну орієнтацію навчання на намічені цілі.

Змістом післядипломного утворення керівних кадрів шкіл повинні стати не стільки конкретні знання, уміння і навички по предметах, скільки розвиті здібності до розширення й удосконалювання цих знань, умінь і навичок.

Усі труднощі в підготовці педагогічних кадрів на сучасному етапі полягають у невмінні їх ставити дидактичні задачі - це одна проблема, і друга — проектувати адекватні педагогічні технології. І тільки чітка постановка дидактичних задач у сукупності відкриває перед колективом школи можливість готувати випускників відповідно до цілями навчання і виховання.

Робота з конкретизації цілей навчання кропітка і жадає від педагогів шкіл досить глибокого пророблення змісту навчання, однак дозволяє не на словах, а на ділі привести зміст навчання у відповідність з вимогами програми з обліком сучасних економічних умов.

У багатьох публікаціях і виступах із проблем загальноосвітньої підготовки можна знайти пояснення причин низької якості знань і умінь учнів по досліджуваних предметах. Це небажання учитися, недостатня вимогливість учителів, відсутність необхідної учбово-методичної літератури, педагогічна занедбаність учнів, слабка оснащеність учбово-матеріальної бази і т.п. Тут зовсім є відсутнім аналіз учбово-пізнавальної діяльності учнів у ході навчання як основного фактора їхніх успіхів чи невдач.

Крім проектування учбово-пізнавальної діяльності важливе значення у функціонуванні дидактичної системи належить питанням діагностики знань, умінь і навичок учнів, оскільки керування процесом формування знань і умінь можливо лише на основі інформації, що надходить по каналах зворотного зв’язку. На основі аналізу це інформації можна приймати рішення по коректуванню навчально-виховного процесу.

Однією з умов, пропонованих до інформації, є її об'єктивність, не секрет, що в даний час в оцінці знань і умінь учнів існує великий реверс. За ті самі знання й уміння учень може одержати різну оцінку. Це виникає із суб'єктивних вражень що перевіряє, котрі часто ґрунтуються на особистому досвіді, інтуїції, залежать від настрою і відношення до учня. Така оцінка багато в чому порозумівається відсутністю мети самого контролю.

При аналізі уроку, що перевіряє в основному приділяє увага організації діяльності учнів і зовнішніх форм володіння аудиторією (як слухає і як поводиться клас) і зовсім випадають з полючи зору професійні можливості педагога. Очевидно, що не у всіх невдачах в оволодінні професійною майстерністю винуваті самі учні.

Технологія педагогічного проектування уроків визначається змістом програми, раціональним сполученням методів, прийомів і засобів навчання, місцем і часом проведення уроку, методичною підготовкою педагогів, рівнем засвоєння матеріалу учнями з опорою на суб'єктний досвід кожного.

Технологія навчання являє собою сукупність форм, методів і засобів навчання і контролю, застосовуваних у процесі навчання і виховання учнів, і спрямованих на формування загальноосвітніх знань, розвиток умінь і навичок, виховання творчої активності особистості.

Технологія навчання включає педагогічне проектування процесу навчання і сам процес навчання учнів.

Педагогічне проектування спрямоване на розробку комплексу учбово-методичної документації, що містить принципові рішення, що визначають основні напрямки навчально-виховного процесу по предметі.

Література

1. Безрукова В. С. Педагогика. Проективная педагогика. Учебное пособие для инженерно-педагогических и индустриально-педагогических техникумов. — Екатеринбург: издательство «Деловая книга», 1996. — 334 с.

2. Большой толковый словарь русского языка. — СПб., 2000.

3. Гузеев В. В. Лекции по педагогической технологии. — М.: Знание, 1992. — 60 с.

4. Гузеев В. От методик — к образовательной технологии //Народное образование, 19 988. -№ 7. — С.84−91.

5. Гузеев В. В. Как построить рейтинговую систему оценок //Школьные технологии, 1996. — № 6. — С.53−63.

6. Гуревич Р., Кадемія М. Впровадження нових інформаційних технологій у навчально-виховний процес //Воспитание школьников, 1999. — № 1.

7. Гаврилюк О. Нові технології навчання — ефективний шлях забезпечення високої кваліфікації спеціалістів //Рідна школа, 1998. — № 6. — С.68−71.

8. Дьяченко В. К. Общие форма организации процесса обучения. — Красноярск, 1984.

9. Дьяченко В. К. Коллективный способ обучения. — Учительская газета, 1987, 29.08. и 8.09.

10. Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие. — М., 1989.

11. Дьяченко В. К. Сотрудничество в обучении. — М.: Просвещение, 1991. — С.17.

12. Кларин М. В. Педагогическая технология в учебном процессе. — М.: Знание, 1989.

13. Леонтович А. Учебно-исследовательская деятельность школьников как модель педагогической технологии //Народное образование, 1999. — № 10. — С.152−158.

14. Лобашов В. Д., Лаврушина С. М. Педагогические технологии. Право на эксперименты: Методические вопросы тестирования как вида контроля учебного процесса //Педагогические технологии. — 1999. — № 5. — С.160−170.

15. Никандров Н. Д. Программированное обучение и идеи кибернетики. — М., 1979.

16. Остапенко А. А. Концентрированное обучение модели образовательной технологии //Школьные технологии, 1999. — № 5. — С.116−154.

17. Підласий І. Педагогічні інновації: Освіта ХХ1 століття //Рідна школа. — 1999. — № 2. — С.3−17.

18. Сазоненко Г. Проективна педагогіка: з досвіду проектування навчальних технологій //Рідна школа. — 1999. — № 4. — С.41−45.