Основний зміст дисертації

Вступ розкриває актуальність обраної теми, визначає мету, основні завдання, об'єкт, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, обґрунтовує його наукову новизну, практичне значення, структуру і містить відомості про його апробацію.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологічна основа дослідження» проведено аналіз існуючої літератури за темою та огляд використаних джерел, викладено зміст основних принципів і методів роботи.

Наведений у розділі історіографічний огляд свідчить, що поява перших наукових публікацій з окремих аспектів українсько-британських відносин припадає на кінець 1990;х років.

Проблеми економічної співпраці двох країн привернули увагу В. А. Майка, який докладно розглянув українсько-британське інвестиційне співробітництво і торговельні відносини у 1990;х роках, використовуючи в основному статистичні дані Міністерства торгівлі і промисловості Великобританії. Автор зробив переконливий висновок про недостатню ефективність економічних зв’язків України і Великобританії, а також запропонував низку рекомендацій щодо оптимізації двостороннього співробітництва в окремих секторах виробництва.

Значно більшу увагу дослідників привернула тема українсько-британських дипломатичних відносин. Окремі етапи їх розвитку в 1990;х роках висвітлено в публікаціях О. Александрової, М. Білоусова, П. Ігнатьєва, С. Савіна, підготовлених переважно на матеріалах української преси. Висновки цих учених поєднує переконлива думка про початок з середини 1990;х років нового, більш сприятливого періоду двосторонніх політичних взаємин після розв’язання ключового питання про ядерне роззброєння України. Жоден з вищезгаданих авторів, однак, не торкнувся подальшого розвитку дипломатичного діалогу обох країн у 2000;х роках.

Окремі аспекти українсько-британських відносин з’ясовуються у працях Н. Л. Яковенко і В. Ю. Крушинського, присвячених європейській політиці Великобританії, у тому числі й щодо України. Ці дослідження вирізняються змістовним аналізом місця проблеми європейського вибору України в українсько-британських стосунках. На основі широкого кола документальних джерел і періодичної преси В. Ю. Крушинський, зокрема, достатньо переконливо обґрунтував висновок про «ситуативність» (тобто залежність від певних поточних завдань та обставин) підтримки Великобританією європейського вибору України, а отже й малоперспективність можливості використання впливу Великобританії для сприяння процесу інтеграції України до ЄС у найближчому майбутньому.

Першою спробою монографічного дослідження українсько-британських відносин у 1991 — 2004 рр. стала книга А.В. Грубінко, в якій зроблено спробу висвітлити «основні тенденції та особливості реалізації комплексу міждержавних відносин». Книга ґрунтується переважно на матеріалах деяких опублікованих дипломатичних документів, окремих офіційних українських періодичних видань, офіційних веб-сайтів державних установ і організацій двох країн. Автор розкрив геополітичні чинники, що впливали на розвиток українсько-британських дипломатичних відносин, загалом показав стан інвестиційного співробітництва, дав загальний огляд військово-політичних контактів і окремих проектів британської технічної допомоги. Однак обмежена джерельна база не дала можливість автору здійснити комплексний і всебічний аналіз двосторонніх наукових, освітніх і мистецьких зв’язків за весь визначений період, а також виокремити і порівняти найрезультативніші напрями та форми військового співробітництва, розкрити його характер і практичну ефективність для підвищення обороноздатності України. Загальні висновки А.В. Грубінко про «насиченість і результативність» двосторонніх політичних відносин та їх «динамічний і конструктивний шлях розвитку» (с. 258), з нашого погляду, є необґрунтованими, а тези про «значні позитивні напрацювання» у політичній сфері (с. 261) та «достатню продуктивність» двосторонніх торговельних відносин у 1991 — 2004 (с. 268) взагалі суперечать реальним об'єктивним фактам.

Аналіз історіографії проблеми українсько-британського співробітництва у 1991 — 2005 рр. переконує у її недостатній вивченості. Дипломатичні та економічні відносини між двома країнами розглядалися без належного дослідження їх договірно-правової основи. Такі аспекти, як технічна допомога, експорт-імпорт послуг, військове співробітництво, парламентські зв’язки та різноманітні напрями культурних взаємин України та Великобританії взагалі не отримали всебічного і ґрунтовного наукового дослідження. Крім того, широке коло джерел з цієї проблеми, зокрема, актові матеріали, діловодні документи та періодична преса не були залучені до наукового обігу попередніми вченими.

Джерельну базу дисертації становлять два роди писемних джерел: документальні та оповідні. До перших належать такі три види:

• 1) актові матеріали (двосторонні українсько-британські дипломатичні акти (27 документів) за період 1992 — 2005 рр., які зберігаються в Історико-архівному управлінні МЗС України). Аналіз цих документів надає можливість з’ясувати стан і рівень розвитку правової основи українсько-британського співробітництва у різних галузях, а також визначити ефективність реалізації конкретних домовленостей. Особливо важливе місце належить при цьому актовим матеріалам у сфері двостороннього військового партнерства. В умовах закритості доступу до поточних діловодних матеріалів з військового співробітництва, тексти п’яти меморандумів і протоколу між оборонними відомствами двох держав є по суті єдиним видом документальних джерел з цього аспекту міждержавних взаємин. Їхній аналіз дозволяє чітко простежити еволюцію українсько-британської військової співпраці та виявити, які саме напрями і форми взаємодії сторони визначали своїм пріоритетом. Поєднання результатів аналізу цих документів з даними широкого спектру різноманітних оповідних джерел дає можливість розкрити рівень практичної реалізації чинної правової бази двостороннього військового співробітництва, що у свою чергу дає уяву про його загальні масштаби та ефективність;
• 2) діловодні матеріали містять важливу інформацію про зміст і конкретні прояви співробітництва між Україною та Великобританією за окремими напрямами взаємодії. Вони складаються зі службової кореспонденції, офіційних наказів і розпоряджень, звітів про результати двосторонніх переговорів, інформаційно-аналітичних довідок, які знаходяться на зберіганні у восьми державних установах України і ще не були введені до наукового обігу.

При вивченні українсько-британських міжпарламентських зв’язків автор звертався до фондів Архіву та Бібліотеки Верховної Ради України, які містять важливі відомості про міжнародні зв’язки українського парламенту першого, другого і третього скликань, а також звіти про стажування народних депутатів у Великобританії. Аналіз цих матеріалів дає змогу побачити, як і якою мірою законотворча діяльність Верховної Ради була удосконалена відповідно до конкретних пропозицій депутатських груп, що вивчали досвід роботи британського парламенту.

Матеріали Управління торговельно-економічних зв’язків з країнами Європи, США та Канадою Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України дають можливість ґрунтовніше дослідити проблеми економічних відносин між Україною та Великобританією. Особливу цінність становлять аналітичні довідки управління з динаміки і структури прямих британських інвестицій в Україну тощо.

У Департаменті координації міжнародної технічної допомоги Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України автор знайшов відомості про характер, зміст і фінансові обсяги конкретних проектів технічної допомоги Великобританії Україні.

Висвітлити різні напрями освітнього співробітництва між Британською радою та Міністерством освіти і науки України (МОН України) дає змогу вивчення поточних документів Управління міжнародних зв’язків у сфері освіти МОН України.

Для визначення рівня українсько-британського співробітництва у галузі технічних наук автором використано матеріали Відділу міжнародних зв’язків Президії НАН України де містяться конкретні дані про щорічні квоти обміну вченими, кількість наукових відряджень і спільних досліджень у 1990;х — на початку 2000;х років.

Документи Управління міжнародного науково-технічного співробітництва МОН України розкривають особливості розвитку науково-технічної співпраці України і Великобританії на міжвідомчому рівні.

Значний масив матеріалів, що висвітлюють різні аспекти і результати мистецької співпраці двох держав зберігається в Управлінні міжнародного співробітництва та протоколу Міністерства культури і мистецтв України.

Важливим доповненням до діловодних матеріалів є нормативно-правова і програмна документація, а також аналітична інформація, розміщені на офіційних веб-сторінках окремих міністерств, відомств і державних організацій двох країн;

3) статистичні джерела. У дисертації проаналізовано цифрові дані низки статистичних видань Держкомстату України, які доповнені матеріалами його офіційного сайту.

Оповідні джерела об'єднують значну кількість матеріалів, які через їх різноманітність доцільніше класифікувати за жанровими ознаками на такі види: публіцистичні та інформаційно-описові. До перших автор відносить публічні промови, заяви, звернення та інтерв'ю державних діячів України і Великобританії різних рангів. Ці джерела віддзеркалюють не так особисті погляди їх авторів, як офіційну позицію тих установ, які вони представляли за родом своєї діяльності.

Інформаційно-описові джерела об'єднують передусім матеріали інформаційно-фактологічного й поточно-хронікального характеру, які відтворюють хронологію і перебіг окремих подій українсько-британських міждержавних взаємин. Ці матеріали можна поділити за походженням на два основні підвиди: офіційні та неофіційні. До перших належать хроніки подій, новини, прес-релізи та інформаційні повідомлення з різноманітних аспектів двосторонньої співпраці, розміщені на офіційних сайтах або в офіційних друкованих органах міністерств, відомств, посольств і державних організацій двох країн. Загалом офіційні інформаційно-описові матеріали вирізняються певною однобічністю й тенденційністю, оскільки схильні зосереджувати увагу переважно на позитивних моментах українсько-британських відносин, уникаючи відображення їх протиріч та ускладнень.

Висвітлення міждержавних відносин України і Великобританії можна знайти у низці газет громадсько-політичного спрямування. Ці видання звертаються лише до найбільш помітних подій українсько-британського співробітництва переважно у політичній і культурній сферах, тому загальна кількість їх публікацій є нечисленною. Однак вони є важливим доповненням до повідомлень офіційної преси, оскільки не схильні приховувати факти суперечностей двосторонніх стосунків.

При вивченні теми дисертант неодноразово звертався й до найбільш впливових британських газет. Однак, слід зазначити, що названі видання майже не публікували матеріали про безпосередні українсько-британські відносини, що пояснюється переважно байдужим ставленням більшості британських читачів до поточних проблем міжнародних відносин. Разом з тим, на сторінках цих газет міститься чимало статей, у яких українська проблематика розглядається у широкому геополітичному контексті європейської безпеки, політики розширення ЄС і НАТО, що тією чи іншою мірою стосується і проблем українсько-британських взаємин.

Автором опрацьовано значний масив інформації стосовно різних аспектів українсько-британської культурної взаємодії, що висвітлювались у центральних і регіональних періодичних виданнях. Достатньо повну уяву про події двосторонніх мистецьких заходів за 2002 — 2005 рр. дають інформаційні ресурси сайту «Ukrainian Cultural Calendar in the UK».

Таким чином, різноманітність і достовірність джерел дослідження у поєднанні з їх комплексним аналізом дозволяють успішно розв’язати визначені у дисертації завдання і досягти поставленої мети.

Методологія дослідження базується на принципах історизму та об'єктивності, які реалізуються за допомогою низки загальнонаукових і спеціально-історичних методів.

Другий розділ «Міждержавні політичні відносини» складається з двох підрозділів: «Дипломатичні відносини» і «Міжпарламентські зв’язки».

Викладений у розділі матеріал засвідчує, що розвиток міждержавного політичного діалогу України і Великобританії носив нестабільний, суперечливий характер, зумовлений передусім непослідовністю дій української влади у процесі реалізації європейського вибору України, задекларованого як кінцева стратегічна мета її внутрішніх демократичних реформ і зовнішньополітичного курсу.

У розвитку українсько-британських дипломатичних відносин можна виділити три етапи: 1) початковий (1991 р. — початок 1994 р.), що характеризувався підозрілим і прохолодним ставленням до України з боку Великобританії до остаточного вирішення долі українського ядерного арсеналу. Однак, цей період був важливим з точки зору формування основної договірно-правової бази двосторонніх взаємин; 2) період зміцнення довіри і взаєморозуміння, пов’язаний з набуттям Україною без’ядерного статусу і наданням у зв’язку з цим Великобританією, США і Росією гарантій безпеки Україні. Цей період характеризувався позитивною динамікою двостороннього діалогу на фоні переважання прозахідного спрямування зовнішньополітичного курсу України, кінцевою стратегічною метою якого була проголошена інтеграція до ЄС. Кульмінацією цього процесу можна вважати створення у 2000 р. двосторонньої консультативної комісії, підпорядкованої особисто главам двох держав для більш ефективного політичного співробітництва; 3) значне погіршення двосторонніх відносин (2001 — 2004 рр.), викликане появою низки серйозних звинувачень української виконавчої влади і президента Л. Кучми у суттєвих порушеннях демократичних свобод, прав людини і принципів верховенства права у внутрішній і зовнішній політиці України, де у цей період дедалі помітнішу перевагу отримав проросійський напрям. За таких умов Україна не отримала від Великобританії послідовної підтримки її стратегічної зовнішньополітичної мети — євроінтеграційного вибору.

Часткова зміна правлячої еліти в Україні після президентських виборів 2004 р. і відкрите визначення прозахідного вектора пріоритетним у зовнішньополітичному курсі президента В. Ющенка з січня 2005 р. створили передумови для подолання відчуження у дипломатичних стосунках двох країн і появу перших ознак їх покращення.

Міжпарламентські контакти загалом не справили суттєвого впливу ні на формування парламентської системи в Україні, ні на процес українського законотворення. Водночас вплив британського досвіду парламентської роботи в Україні поширився на реформування певних аспектів діяльності Верховної Ради та розробку положень окремих вітчизняних законів. Двосторонній міжпарламентський діалог не вирізнявся стабільною позитивною динамікою. Основними напрямами українсько-британського міжпарламентського співробітництва були: 1) реформування організації роботи Верховної Ради; 2) удосконалення низки законів України, а найбільш результативною формою — стажування народних депутатів у парламенті Великобританії. 1996 — 1997 роки стали коротким періодом дійсно інтенсивної міжпарламентської співпраці за цією формою взаємодії. Її головними результатами стали: запровадження в Україні європейської (британської) практики відкритих парламентських слухань, а також допитів представників міністерств і відомств при здійсненні контролюючих повноважень комітетів Верховної Ради. Вивчення парламентського досвіду Великобританії справило важливий безпосередній вплив на процес заснування й принципи організації вітчизняної системи парламентського телерадіомовлення, парламентського видавництва, а також частково вплинули на зміст закону України про Рахункову Палату.

Третій розділ «Військове співробітництво» включає два підрозділи: «Формування правової бази» і «Напрями та форми військового співробітництва».

Залучені у розділі документи і матеріали дали підстави для наступних висновків. Між Україною та Великобританією протягом 1991? 2005 рр. склалися міцні партнерські відносини у військовій сфері, які характеризуються стабільним динамічним розвитком, незважаючи на певну зовнішньополітичну напруженість і проблеми у стосунках двох країн на початку 2000;х років. Сторони створили досить розгалужену договірно-правову базу, яка відкриває оборонним відомствам двох країн широкі можливості для здійснення плідної співпраці. Найактивніше співробітництво розвивається за військово-політичним, інформаційним і військовим напрямами. Основними формами українсько-британських військових зв’язків є удосконалення договірно-правової бази у процесі офіційних зустрічей керівників оборонних відомств; обмін досвідом та інформацією у ході спільних консультацій, конференцій і семінарів з проблем реформування збройних сил України та наближення їх до вимог і стандартів НАТО; обмін дружніми делегаціями військовослужбовців; проведення спільних верифікаційних інспекцій та спостережних польотів; організація спільних військових навчань (які, однак, не вирізняються масштабністю); викладання «миротворчої англійської»; підготовка молодших офіцерів миротворчих підрозділів; утилізація застарілих боєприпасів. Рівень співробітництва за економічним напрямом є незадовільним через незначні масштаби конкретних проектів, насамперед у сфері соціальної реабілітації українських офіцерів, звільнених у запас.

Військове співробітництво України та Великобританії є важливим чинником зміцнення довіри між ними, потужним фактором поглиблення взаємовідносин між Україною і НАТО, а також джерелом залучення Україною передового досвіду реформування ЗС. Разом з тим, очевидне домінування в українсько-британському військовому співробітництві переважно військово-політичної та інформаційної складової далеко не вичерпує потенціалу двох держав і значно звужує широкий спектр напрямів міжнародної військової співпраці, які становлять нині великий інтерес для України. Низький рівень співпраці у галузі спільних оборонних досліджень і особливо відсутність вагомих досягнень у військово-технічній сфері суттєво обмежує практичну результативність українсько-британського військового співробітництва, передусім його внесок у підвищення обороноздатності України.

Четвертий розділ «Економічні зв’язки» складається з двох підрозділів: «Формування правової бази» і «Напрями та форми економічного співробітництва».

У ході дослідження міждержавних економічних відносин України і Великобританії у 1991 — 2005 рр. автор показує, що вони здійснювалися згідно з двосторонньою договірно-правовою базою за трьома основними напрямами: інвестиційне співробітництво, торгівля і технічна допомога.

Шляхом узагальнення, систематизації та аналізу значного обсягу статистичних даних обґрунтовано, що Україна не належала до економічних пріоритетів Великобританії, оскільки її частка у зовнішньоекономічній діяльності Великої Британії не перевищувала 0,1%. Великобританія навпаки, входила до числа основних ділових країн-партнерів України. Вона займала 3-є місце серед її іноземних інвесторів і донорів технічної допомоги. Разом з тим, аналіз кількісних та якісних показників українсько-британського співробітництва у галузі інвестицій, торгівлі і технічної допомоги свідчить про його загалом низький рівень розвитку і незадовільність з точки зору реальних потреб української економіки.

Головною формою двосторонньої інвестиційної співпраці були спільні підприємства. Динаміка притоку прямих інвестицій з Великобританії до України була загалом позитивною, однак обсяги їх зростання залишалися незначними: майже $ 950 млн. задовольняли її потреби не більш ніж на 2%. Одною з причин такого становища є несприятливий інвестиційний клімат в Україні. Малоефективною була і галузева структура британських інвестицій. Основний інвестиційний капітал спрямовувався передусім в обробну промисловість, торгівлю, галузі транспортних і фінансових послуг та операції з нерухомістю. Такий розподіл є найбільш вигідним з точки зору найшвидшого повернення капіталовкладень і отримання прибутку інвесторами при мінімальній необхідності нарощення матеріального виробництва.

Товарообіг між двома країнами був незначним, враховуючи великий економічний потенціал України і Великобританії: не більше $ 875 млн. за показниками найкращого для двосторонньої торгівлі 2003 р. Торговельний баланс України при цьому був негативним майже за весь період.

За специфікою предмета торгівлі основними формами українсько-британських торговельних зв’язків були: торгівля сировинними товарами, торгівля промисловими товарами, торгівля послугами. Сировинна складова була основною у структурі українського експорту до Великобританії - понад 60%, що є наслідком тривалої технічної відсталості українського економічного виробництва в умовах сучасного НТП. Домінування сировинних товарів стало з кінця 1990;х років властивим і українському імпорту з Великобританії. У його структурі обсяг суттєво важливих для України інвестиційних промислових товарів (новітнього устаткування і обладнання) в середньому не перевищував 35%, що значно поступалося закупкам сировинних товарів. Таке співвідношення не сприяло розвитку вітчизняного НТП, подоланню технічного відставання України, а отже, і становленню інноваційної моделі української економіки.

Двостороння торгівля послугами вирізнялася стабільною активною динамікою і позитивним для України сальдо. Водночас загальні обсяги експорту-імпорту послуг між двома країнами залишалися не дуже значними — майже $ 320 млн. Занепокоєння викликає суттєва гіпертрофованість структури українського експорту послуг, де понад 75% припадало на транспортні послуги. Мізерна частка послуг, пов’язаних з наукомісткими та інформаційними технологіями є результатом загального низького рівня розвитку науково-технічних галузей виробництва в Україні.

Концептуальну та фінансову підтримку українських реформ Великобританія здійснювала шляхом технічної допомоги (ТД), яка надходила в Україну переважно у формі стратегічних консультацій, розвитку і реформування вітчизняної правової і нормативної бази, урядових і неурядових інститутів, а також шляхом проведення досліджень, навчання та стажування. Успішні двосторонні програми зробили вагомий внесок передусім у процес демократичного реформування суспільної сфери, державного управління та ЗМІ в Україні. В економічній сфері британські проекти ТД не забезпечили відчутних позитивних змін. Найсуттєвішою проблемою ефективності міжнародної технічної допомоги Україні і, зокрема, ТД з Великобританії залишається відсутність єдиної стратегічної мети, яка б об'єднувала й скоординувала роботу чисельних розрізнених проектів ТД з огляду на конкретні практичні завдання.

П’ятий розділ «Культурні взаємини» містить три підрозділи: «Наука», «Освіта» і «Мистецтво».

За підсумками аналізу джерел з українсько-британських міждержавних культурних взаємин у 1991 — 2005 рр. автор обстоює положення про їх доволі однобічний, обмежений характер і загалом невисоку результативність.

Незначні обсяги двостороннього науково-технічного співробітництва визначалися переважно потребами британської сторони, яка не розглядала Україну серед своїх пріоритетних партнерів у цій сфері. Найбільш продуктивним напрямом українсько-британських наукових зв’язків було партнерство НАН України і Королівського наукового товариства у сфері природничих і точних наук. Головною формою їх взаємодії були короткотермінові наукові відрядження у межах сталої щорічної квоти обміну — 25 людино-місяців. Незмінність цієї квоти з 1996 р., відповідно до позиції британської сторони, не забезпечувала можливості розширення масштабів співпраці науковців обох країн. Важливою формою двостороннього наукового співробітництва були спільні дослідження, однак їх кількість становила в середньому не більше 10 на рік, що є досить скромним показником для міжнародної наукової діяльності України, тим більше Великобританії.

Розвиток двосторонньої співпраці у галузях освіти і мистецтва значною мірою здійснювався під впливом зовнішньополітичних пріоритетів культурно-інформаційної політики Великобританії. Основні напрями співпраці в освітній сфері були зосереджені у системі вищої та післядипломної освіти України. Двостороннє освітнє співробітництво не залишило глибокого впливу на підвищення загальної якості освіти в Україні, однак принесло успіх спільним проектам на рівні окремих українських ВНЗ і стало додатковим джерелом поширення в Україні сучасних європейських методик викладання низки важливих навчальних дисциплін у галузях ринкової економіки, державного та суспільного управління, викладання англійської мови та бібліотечної справи. Великобританія зробила помітний внесок у розбудову основ інформаційного суспільства в Україні. Завдяки системі британських стипендій і грантів майже 500 українських фахівців отримали високоякісну післядипломну освіту та професійну підготовку у Великобританії у галузях ринкової економіки, демократичного державного управління, міжнародних відносин, ЗМІ, правознавства, менеджменту неурядових організацій.

Українсько-британські мистецькі зв’язки не досягли достатнього рівня розвитку для забезпечення глибокого культурного взаємовпливу у різних видах мистецтва. Двосторонні мистецькі заходи загалом не знайшли активної державної підтримки ані України, ані Великобританії. Серед небагатьох помітних результатів українсько-британських мистецьких зв’язків слід назвати фестиваль української культури у Великобританії 2001 — 2002 рр., проведення з 2001 р. щорічних фестивалів британського кіно, а також започаткування у 2004 р. зусиллями двох країн щорічного міжнародного фестивалю класичної музики ім. Б. Бріттена. Останній створив передумови для плідної творчої співпраці музикантів країн-учасниць. Присутність України у культурно-інформаційному просторі Великобританії була ледь помітною передусім через нестачу фінансування. Як наслідок, коефіцієнт розпізнання української культури у Великобританії залишається надзвичайно низьким. Натомість вплив Великобританії на культурно-інформаційний простір України був достатньо вагомим завдяки постійній діяльності п’яти регіональних центрів Британської ради, в роботі якої мистецький напрям і його традиційні форми (художні виставки, концерти, фестивалі) значно поступалися за своєю кількістю, а головне масштабами, інформаційними проектами у галузі поширення сучасних демократичних європейських цінностей.

У висновках підбито підсумки дослідження і здійснено їх узагальнення.

Міждержавне співробітництво України з Великою Британією було важливою складовою зовнішньої політики України на західному векторі. Великобританія належала до числа найголовніших партнерів України у галузі військової співпраці, залученні іноземних інвестицій та міжнародної технічної допомоги у вітчизняну суспільно-економічну сферу. Розвиток українсько-британських зв’язків сприяв надходженню в Україну найкращого європейського досвіду парламентської роботи, впровадженню найсучасніших підходів до реформування освітніх програм, навчальних курсів і методик, організації бібліотечної справи. Культурний діалог двох народів став джерелом їх творчого взаємозбагачення.

Разом з тим, комплексний аналіз розвитку міждержавного співробітництва між Україною і Великобританією протягом 1991 — 2005 рр. у політичній, військовій, економічній і культурній сферах виявив його переважно обмежений характер, невисоку ефективність, а також певну однобічність і вузькість, які виявилися в очевидній перевазі одних сфер і напрямів співпраці над іншими. Інтенсивний розвиток військового співробітництва насамперед у військово-політичному та інформаційному напрямах, при доволі суперечливому характері дипломатичних стосунків, нестабільній динаміці міжпарламентських зв’язків і недостатньому рівні розвитку економічної і культурної співпраці є свідченням загальної незбалансованості й низького якісного рівня українсько-британських міждержавних відносин.

Зазначені особливості змісту і характеру міждержавного співробітництва України і Великобританії у 1991 — 2005 рр. були зумовлені переважно двома основними факторами: 1) відсутність в Україні, у розумінні Заходу, послідовного зовнішньополітичного курсу і відповідній йому внутрішньої політики на досягнення задекларованих пріоритетів європейської та євроатлантичної інтеграції стала основною причиною загальної нестабільності у взаєминах західних країн з Україною, що спричинило відчутні зміни у їх політиці на українському векторі: від сподівань на поглиблення партнерських відносин у другій половині 1990;х років до глибокого розчарування та недовіри на початку 2000;х років. Дипломатичні відносини між Україною і Великобританією є яскравим підтвердженням цієї тенденції. Їх складний і суперечливий характер помітно ускладнив розвиток двосторонньої взаємодії в інших сферах, зокрема, у напрямі реалізації євроінтеграційних прагнень України. На сучасному етапі питання навіть асоційованого членства України в ЄС не є завданням європейської політики Великобританії, тому властиву їй позицію щодо загальної підтримки розширення ЄС слід розглядати стосовно України лише як пасивний фактор, що потенційно може створити у невизначеній перспективі сприятливі умови для політичної підтримки європейської інтеграції України;

2) місце України у системі зовнішньополітичних пріоритетів Великобританії щодо забезпечення її національних інтересів і добробуту. Найголовніші з них полягають у всебічній підтримці зовнішньої безпеки Великобританії через попередження всіх форм збройних конфліктів, політичної нестабільності та непередбачуваності у світі; забезпеченні економічних інтересів Великобританії у відкритій, глобальній економіці; підтримці й поширенні у світі принципів демократичного управління, західної політичної культури і ліберально-демократичних цінностей; зростанні економічного потенціалу і могутності ЄС у надійно захищених кордонах. У повній відповідності саме з цими найважливішими завданнями найбільш пріоритетною, а отже і результативною сферою міждержавних взаємин Великобританії з Україною у 1991 — 2005 рр. було військове співробітництво, а в галузях культурно-інформаційної співпраці та при наданні технічної допомоги Україні найбільш активною безпосередньою державною підтримкою британського уряду користувалися передусім ті напрями й форми, які ставали ефективним засобом поширення в Україні західної ліберально-демократичної системи цінностей, поглиблення демократичних перетворень громадсько-політичного життя й системи державного управління, прискорення ринкового реформування та лібералізації української економіки і забезпечення її відкритості шляхом підготовки вступу України до СОТ.

З урахуванням істотних змін зовнішньополітичного курсу України на користь прозахідного вектора після президентських виборів 2004 р., можна окреслити два можливих варіанти розвитку українсько-британських відносин у майбутньому: 1) прискорене розширення співробітництва за умови практичної реалізації президентом В. Ющенком та українським урядом значного кредиту довіри західних держав до України шляхом проведення послідовної, результативної внутрішньої політики реформ, чітко узгодженої з проголошеним курсом на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Водночас, реальні кроки Великобританії щодо підтримки європейського вибору України врешті-решт залежатимуть від загальної позиції керівництва ЄС щодо перспектив членства України в цій організації;

2) уповільнений варіант розвитку можливий за протилежних обставин і при домінуванні східного вектора в українській зовнішньополітичній концепції. Однак, навіть при такому сценарії Великобританія намагатиметься всебічно поглиблювати і розвивати з Україною військово-політичні зв’язки, а також, через свою культурно-інформаційну політику буде максимально підтримувати вплив на Україну західної системи ліберально-демократичних цінностей і принципів відкритої економіки та інформаційного суспільства, що безпосередньо пов’язано із забезпеченням національних інтересів цієї країни.

Проблема оптимізації українсько-британських відносин ставить низку принципово важливих питань, які за своїм змістом виходять за рамки двостороннього міждержавного співробітництва, але розв’язання яких є важливою передумовою ефективної політики України на міжнародній арені. На думку автора, Україна потребує насамперед вироблення чіткої, глибоко продуманої і ретельно узгодженої зовнішньополітичної концепції, яка б, на зразок британської моделі, ясно визначала ключові стратегічні національні пріоритети, а також конкретні можливості і шляхи їх забезпечення у сферах міжнародної політичної, економічної, науково-технічної та культурно-інформаційної співпраці. Вибір пріоритетності західної чи східної орієнтації зовнішньополітичного курсу України має базуватися не тільки на політичних, а й на комплексних науково обґрунтованих економічних розрахунках.

У військовій сфері Україна має завершити розробку відповідної договірно-правової бази і робочих програм для забезпечення можливостей здійснення двостороннього військово-технічного співробітництва.

Підвищення ефективності економічного співробітництва потребує від України покращення інвестиційного клімату, стабілізації інвестиційного законодавства, удосконалення експортно-імпортної політики, насамперед, у напрямі скорочення імпорту предметів разового і некритичного вжитку. Нагальною проблемою залишається прийняття базового закону України «Про міжнародну технічну допомогу».