Загальна характеристика роботи

антирелігійний більшовик атеїстичний церква.

Актуальність теми. Важливу роль у формуванні різнопланової суспільно значимої діяльності церкви відіграє дослідження і популяризація історії православ’я в нашій країні. Зацікавленість науковців і пересічних громадян церковно-релігійними аспектами вітчизняної історії зумовлена демократичними процесами сьогодення, відкриттям доступу до історичних джерел, знайомством з іноземними працями. Серед маси історичних подій особливу увагу привертає один із найтрагічніших періодів в історії української православної церкви — 20-ті - 30-ті роки ХХ століття, коли конфлікт двох світоглядних концепцій (марксистської та християнської) вийшов за рамки полеміки і вилився у пряме безкомпромісне протистояння православної церкви і більшовицької держави, в яке було втягнуте все радянське суспільство. Сучасним дослідникам належить заслуга у подолані спадку радянської заідеологізованості, марксистсько-ленінських методологічних підходів у висвітленні історії православної церкви, їм вдалося розширити коло важливих церковних проблем 1920;х-30-х рр. При цьому основна увага приділялася перегляду і всебічному вивченню державно-церковних відносин у міжвоєнний час та їх наслідкам, особливо в контексті репресивної практики. Натомість зворотній напрямок досліджень, тобто ставлення церкви та громадськості до релігійної політики держави, не знайшов належного висвітлення в історичній науці, не став предметом спеціальних досліджень. Подібна тематична спрямованість наукових робіт не дає вичерпних відповідей на багато запитань, виявляючи низку колізій.

Актуальність проблеми дослідження зумовлена потребою в об'єктивній і неупередженій реконструкції досвіду державно-церковно-суспільних відносин на різних етапах нашого минулого для уникнення зайвих нашарувань і суперечностей у ході їх сучасного поступу. Релігія та церква і сьогодні подеколи виступають інструментами політичних спекуляцій, а розпорошеність православних церков в Україні та їх підтримка різними політичними силами лише загострюють міжцерковні протистояння, дестабілізуючи громадське життя. Водночас саме ступінь духовної єдності та суспільної злагоди визначають напрямки та динаміку державного розвитку. Відтак, консолідація української громади навколо традиційних національних цінностей допоможе запобігти духовному зубожінню, політичному та суспільному розколу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті держбюджетної науково-дослідної теми кафедри російської історії Дніпропетровського національного університету «Радянська державність в Україні: пріоритети і особливості розвитку у ХХ ст.» (номер державної реєстрації - 0103U000543).

Об'єктом дослідження є православ’я як дієвий чинник суспільно-політичного і культурного життя в радянській Україні 1920;х — 30-х рр.

Предметом наукової роботи є опір державному антирелігійному наступу 20-х-30-х років ХХ ст. Досліджуються причини, рушійні сили, напрямки, форми, методи та наслідки даної протидії, зумовлені специфікою взаємин держави, православних церков і суспільства.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1920;ті - 1930;ті роки. Нижня хронологічна межа, визначена 1921 роком, пов’язана із завершенням громадянської війни, остаточним утвердженням в Україні радянської влади, розгортанням антирелігійної політики більшовиків по всій території радянської України і початком пошуку православною церквою шляхів виживання в атеїстичній державі. Кінцевий рубіж дослідження зумовлений поступовою переорієнтацією вищого політичного керівництва у церковних справах, яка намітилась з кінця 1930;х років.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Півдня України. На початку 1920;х рр. географія Півдня України розповсюджувалася на Катеринославську, Запорізьку, Одеську та Миколаївську губернії. 1 серпня 1925 р. замість губерній до складу досліджуваного регіону вже входили 11 округів: Катеринославський, Павлоградський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Херсонський, Миколаївський, Зінов'ївський, Одеський, Первомайський та Балтський. З упровадженням в 1932 р. нового адміністративно-територіального поділу УСРР замість вищезазначених округів було створено Дніпропетровську та Одеську області, а у 1938 р. — Миколаївську. Репрезентативність обраних географічних рамок дослідження обумовлена тим, що на зазначених землях проживала третина населення республіки і було досить широке представництво провідних православних конфесій.

Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні протидії православної церкви і громадськості антирелігійній політиці держави на Півдні України впродовж 1920;х-30-х років на тлі реконструкції державно-церковно-суспільних взаємовідносин.

Відповідно до поставленої мети, основна увага була зосереджена на розв’язанні наступних дослідницьких завдань:

— з'ясувати ступінь наукової розробки теми дослідження; розглянути та систематизувати джерельну базу роботи, показати її репрезентативність; визначити теоретико-методологічну основу дослідження;

висвітлити зміст антирелігійної політики і практики більшовиків;

довести існування протидії державному атеїстичному наступу; встановити її причини та характер;

класифікувати й розкрити напрямки, форми та методи боротьби православної церкви і громадськості з релігійними утисками більшовиків;

проаналізувати ставлення основних соціальних станів до релігії та ступінь їх участі у церковному житті; виявити рушійні сили спротиву державному антирелігійному наступу;

простежити динаміку та специфіку використання форм і методів опору на різних етапах досліджуваного періоду; охарактеризувати його особливості на Півдні України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є принципи історизму, об'єктивності та всебічності пізнання, які дозволяють з належною повнотою реконструювати тогочасні процеси й забезпечити вірогідність результатів дослідження. Складність і багатогранність теми передбачає реалізацію зазначених принципів шляхом використання комплексу загальнонаукових (історичного та логічного), конкретно — і спеціально-історичних методів (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-порівняльний, діахронний, синхронний, ретроспективний, математичної статистики). Поєднання зазначених принципів і методів при опрацюванні теми стало методологічним фундаментом для отримання об'єктивних оцінок, обґрунтованих висновків і достовірних результатів, а отже — й розв’язання наукових завдань і досягнення кінцевої мети дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у самій постановці проблеми та її всебічному вивченні на матеріалах Півдня України. Вперше у вітчизняній історіографії на основі аналізу масиву історичних джерел (до наукового обігу введено документи зі 199-ти архівних справ) та літератури проведено комплексне дослідження історії протидії державному наступу на релігію та церкву у міжвоєнний період. Проблему розглянуто крізь призму державно-церковно-суспільних відносин, зокрема визначено потужний вплив української спільноти на долю державно-церковного протистояння. Охарактеризовано соціальну базу опору, яку складали представники основних верств населення України, та простежено динаміку загального рівня релігійності православної спільноти.

Визначено характер церковної протидії і спростовано усталену в радянській історіографії тезу про її «контрреволюційне», «антинародне» спрямування. Виявлено комплекс причин опору православного духовенства і громадськості, зокрема, вперше серед збудників опору віруючих розглянуто порушення більшовиками етнорелігійних традицій українців. Всебічно показано процес вироблення антирелігійної політики більшовиків та її реалізацію на території Півдня України. Доведено, що опір на цій території відбувався хвилеподібно, тривав і в 30-х роках. Натомість його неорганізованість і стихійність так і не призвели до зміни генеральної лінії держави у церковних питаннях.

З’ясовано особливості взаємодії духовенства і віруючих у боротьбі за свої права, напрямки та форми протидії. Більш детальне обґрунтування класифікації методів дозволило повніше реконструювати загальну картину спротиву: простежити його динаміку, виявити можливі шляхи оскарження антирелігійних дій радвлади, етапи державно-церковних відносин та закономірності у використанні певних методів спротиву. Продемонстровано наслідки опору, його ключову роль у спадковості православної церковно-релігійної традиції в Україні.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що окремі теоретичні положення і висновки, а також введені до обігу документи і матеріали можуть бути залучені при подальшому поглибленому вивченні проблем духовного життя України, враховані науковцями для написання праць з історії України, історії православної церкви тощо. Здобуті результати можна використовувати у системі середньої освіти, а також при підготовці вузівських курсів, спецкурсів і практичних занять з новітньої історії України, релігієзнавства, краєзнавства та ін. Дослідження передбачає використання позитивного досвіду державно-церковно-громадських відносин і запобіганню їх негативних проявів на сучасному етапі.

Особистий внесок дисертанта полягає у самостійній постановці важливої наукової проблеми та розв’язанні всього комплексу поставлених дослідницьких завдань. У роботі «Етнорелігійні традиції українського народу», виданій у співавторстві, здобувач обґрунтував ряд нових понятійних категорій, з’ясував вплив православ’я на різні сфери життєдіяльності українців і простежив основні історичні віхи формування їх релігійних традицій.

Апробація результатів дослідження здійснена під час доповідей на регіональній та міжнародних конференціях і наукових читаннях: ХХІІІ-й краєзнавчій конференції, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка Д.І. Яворницького (Харків, 2005); міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна», присвяченій 15-й річниці незалежності України (Київ, 2006); міжнародній науковій конференції «Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи» (Дніпропетровськ, 2006). Дисертація пройшла обговорення на засіданні кафедри російської історії Дніпропетровського національного університету.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у 8 статтях (одна з яких — у співавторстві) та матеріалах доповідей на конференції, опублікованих у провідних вітчизняних фахових і наукових виданнях, загальним обсягом близько 7 ум. друк. арк.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (492 позиції) і додатків (7 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 258 сторінок, основний текст — 199 сторінок.