До прекрасного через прекрасне

«У світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. Відтоді, як людина стала людиною, з тієї миті, коли він задивився на пелюстки квітки і вечірню зорю, він став вдивлятися в самого себе. Людина осягла красу… Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, їм осягається, живе в його душі…». [13, стор. — 165] Світ, що оточує людину, — це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. У природі вічне джерело прекрасного. Природа — благодатне джерело виховання людини.

Серед різних засобів виховання виховання краса в Сухомлинського на першому місці. Саме звертання до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає «товстошкірість», стоншує почуття дитини настільки, що він стає сприйнятливий до слова, а значить стає що виховується.

Сухомлинський спочатку учить почувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, його праці, його вчинків і життя.

Ні в чому вчителю не приходиться бути таким терплячої, як у вихованні почуття краси. Виховання почуттів — саме важке в роботі педагога.

«Привести дітей на луг, сказати їм: „Подивиться, як красиво!“ діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означа, що їх вразила ця краса. Сухомлинський розповіда, що іноді доводиться чекати роками, поки раптом, у якийсь день, у якусь мить, при якихось обставинах і настороях серце дитини розмерзнеться, переповниться щастям… Треба чекати, вірити в дитину і тоді віна полюбить прекрасне.» [13, стор. — 153].

Відоме прислів'я: «Навчання і праця поруч йдуть», але і навчання, і праця недалеко підуть, якщо поруч з ними не йде краса — третій з найважливіших елементів виховання.

Від краси природи — до краси слова, музики і живопису. Слово і книга — головний засіб естетичного виховання в школі.

Сухомлинський не агітує за естетичне виховання. Він показує, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання немає.

Свій ідеал естетичного виховання талановитий педагог вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинився перед ним у здивуванні, зробила його часткою свого життя. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв’язку з його створенням збагачують людину, множать її сили, цементують світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально — естетичному, емоційному світі людини, у тому числі і на почутті прекрасного.

Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси слова. Пізнання краси слова є найважливішим кроком у світ прекрасного. Слово — могутній спосіб відточування, виховання витончених почуттів.

Сухомлинський згадував: «З дітьми ми подорожували до джерел рідного слова. Ми йшли дивитися ранкову зорю, слухати пісню жайворонка і гудіння бджіл, щоб проникнути в найбагатший, доступний світ — мир слова. І тоді слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Почуваючи, переживаючи красу побачені і почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхню душу».

Краса слова яскравіше всього втілена в поезії. Захоплюючись віршем чи піснею, діти якби чують музику слова. У кращих віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідного слова.

«…У ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово — живими, повнокровними, граючими всіма квітами веселки входить у духовне життя дитини; діти шукають і знаходять у ньому засіб вираження своїх почуттів, думок, переживань».

Дати дитині радість поетичного натхнення, розбудити в його серці живе джерело поетичної творчості - це така ж важлива справа, як навчити читати і розв’язувати задачі.

В.О. Сухомлинський поділяв думку про те, що успіх виховання багато в чому визначається розвитком емоційно-почуттєвої сфери.

Настільки ж велике значення в естетичному вихованні Сухомлинський давав живопису і музиці.

«Музика є самим чудодійним, самим тонким засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, що б бути прекрасною, і якщо в ній є щось погане, те це погане треба перебороти; відчути погане в самому собі і допомагає музика».

У школі Сухомлинського дуже багато уваги приділялося слуханню музики. Першою задачею, що при цьому ставилася, було викликати емоційну реакцію на мелодію і потім поступово переконати дітей, що краса музики має своїм джерелом красу навколишнього світу; музична мелодія як би призивало людини — зупинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою світу, бери цю красу і множ її.

Мистецтво, відкриває очі на світ рідної природи, якби настороює сторуни душі на ту хвилю, що передає звучання краси світу, будячи почуття прекрасного і доброго. «Як у живому, трепетному слові рідної мови, так і в музичній мелодії перед дитиною відкривається краса навколишнього світу. Але мелодія, — пише В. О. Сухомлинський, — доносить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває перед людьми людську велич і достоїнство. У хвилини насолоди музикою дитина почуває, що вона дійсно людина».

Прилучаючи дітей до світу прекрасного, Сухомлинський завжди використовував ряд психологічних моментів і педагогічних заповідей. Насамперед, виховання прекрасним ґрунтувалося на позитивних емоціях. Там, де починається хоч найменший примус дитячої душі, про естетичне виховання не може бути і мови. Заплакана дитина чи розстороєний чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть самого тричі розпрекрасного, котре його буде оточувати. Прекрасне тільки тоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього з завмиранням серця, із трепетом душі чекає зусторічі з ним.

Світ прекрасного для дитини починається в родині. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини — усе це осягається насамперед у родині.

Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою є мати. Мати — це не тільки тепло, затишок, увага. Це — світ сонця, любові, добра, ласки, увесь світ у руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якою виросте людина.

При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується — психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри думають, що кілька місяців позбавлення материнського впливу досить для того, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що уже не можна цілком усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері - це результат серйозних роздумів про необхідність зв’язку поколінь, про передачу духовної культури.

Людина, що любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, що оточує його, людина, для якої пошуки потрібного слова стали такою же потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття про красу людську виражається, насамперед, у повазі людської гідності, у утвердженні самих справедливих відносин між людьми, — така людина не може стати грубіяном, циніком.

Краса — засіб виховання чуйної совісті. Вже в дитинстві людина повинна навчитися індивідуально освоювати естетичні цінності. Важливо, що б це освоєння продовжувалося все життя.