Передумови та наслідки сучасного російсько-сирійського військово-політичного партнерства

Передумови та наслідки сучасного російсько-сирійського військово-політичного партнерства

Ініційоване США повалення режиму Саддама Хусейна в 2003 році та політична трансформація, що почалася в Іраку, поставили під загрозу стабільність сирійського політичного режиму. Крім того, після прийняття резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй № 1559 у вересні 2004 р., уряд президента Сирії Башара Асада зіткнувся з міжнародним тиском через свою майже тридцятирічну окупацію Лівану.

Ці стратегічні виклики призвели сирійський режим до розширення своїх контактів з урядом Росії.

Сучасними дослідниками, що спеціалізуються на дослідженні теми російсько-сирійських відносин та громадянської війни у Сирії, варто виділити наступних авторів: З. Бжезинський, А. Борщевська, Ф. Бродель, І. Валлерстайн, Т. Грем, М. Дойл, Д. Дрезнер, Ілларіонов, А. Ірхін, Ч. Капхен, Л. Ліндерберг, Г. Люндстад, Дж. Миршаймер, А. Рар, Дж. Фрідман, С. Хантінгтон та ін.

Метою статті є аналіз основних причин тісного зближення Російської Федерації та Сирії, а також дослідження результатів військової підтримки Росією режиму Башара аль-Асада.

Основні результати дослідження. Вперше зближення російської та сирійської влади було продемонстровано публічно у січні 2005 р., коли Асад прибув із дипломатичним візитом до Москви. Його поїздка мала великий успіх та засвідчувала взаємну прихильність російського уряду і його «найважливішого партнера» на Близькому Сході [1].

Московська зустріч аль-Асада і президента Росії Путіна мала тоді кілька відчутних результатів:

• — у рамках своєї публічної демонстрації відновлення тісної співпраці зі Сирією, Кремль погодився списати майже три чверті (73%) $ 13 400 000 000 боргу Сирії з часів холодної війни [2];
• — сирійська армія залишалася залежною від зброї радянсько-російського походження, яка становила приблизно 90% усього арсеналу держави [3].

Тому будь-які сирійські військові зусилля модернізація неминуче оберталися навколо співпраці з Росією.

РФ і Сирія ще станом на 2005 р. підписали шість додаткових угод про економічне співробітництво, в тому числі угоди з метою зміцнення координації в енергетичній сфері між двома країнами [4].

Ця угода передбачала розширення контактів між російським Союзнафтогазом і Міністерством нафти та природних ресурсів Сирії і створювала основу для великих російських інвестицій у Сирійському енергетичному секторі.

Така участь була критично важливою для довгострокової платоспроможності Сирії, оскільки приблизно половина від загального річного експортного доходу країни у той час отримувалась від продажу нафти [5].

Російські енергетичні компанії відігравали вирішальну роль у підтримці сирійського режиму.

В рамках розширеного військово-технічного співробітництва між двома країнами Росія зобов’язалася модернізувати інфраструктуру ППО Сирії. Російські та сирійські чиновники розпочали переговори про придбання режимом аль-Асада мобільної системи повітряної оборони «Стрілець» [6].

Через надання такого захисту, а також продажу інших технологій, таких як «Іскандер Е», Росія надавала допомогу в створенні стратегічної «парасольки» над Сирією [7].

Одним з вирішальних факторів сирійської політики є прихід до влади офтальмолога за освітою, що не мав раніше жодного впливу на державні справи. Його зовнішня політика часом складає враження випадкової, починаючи від допомоги розвідці США та закінчуючи розширеним партнерством з терористичною організацією Хезболла [8].

Ще одним чинником є статус Сирії як основного державного спонсора тероризму. Це змушувало президента активно піклуватись про недопущення свого усунення від влади Сполученими Штатами Америки. Поворот Сирії в бік Росії був лише частиною цих зусиль. Сирія також підписала угоди з Іраном про зближення військового співробітництва та закріплення за Іраном зобов’язань захищати Сирію у разі американського чи ізраїльського наступу [9].

Роль Росії в політиці Сирії зумовлена наступними міркуваннями. Під керівництвом президента Путіна, Росія все більше почала повертатися до геополітичного нео-імперіалістичної стратегічного порядку денного. Кремлівські чиновники націлилися на Близький Схід після усунення Саддама Хусейна, і почали зусилля, щоб відновити свій вплив на регіон за рахунок американської стратегії. Співпраця з Дамаском є левовою часткою цих планів. Адже, російські зовнішньополітичні амбіції давно досягли радянських масштабів. Насправді ж Москва не в змозі претендувати на статус наддержави. Навпаки, ряд невдач на міжнародній арені показали реальний стан справ. Проте, використавши побоювання сирійського уряду втратити владу через можливе американське вторгнення, Москва розраховувала на прив’язування Дамаска до власного ВПК як у радянські часи [10].

Змова Росії зі сирійським режимом може мати не лише регіональні наслідки, а й загальносвітові.

Раптово і безпрецедентно втративши свою традиційну роль сюзерена Лівану та спостерігаючи там «кедрову революцію», сирійський режим почав убачати явні ознаки свого можливого повалення. Допомога від Москви, у вигляді економічних стимулів або постачання військових засобів, виглядала як серйозне рятувальне коло, що у змозі забезпечити сирійський уряд достатніми ресурсами і можливостями, для протистояння будь-яким рухам за незалежність у Лівані або опозиційним виступам у межах самої Сирії.

Примітно, що деякі Російські чиновники час від часу подають обнадійливі сигнали у публічних закликах до досягнення консенсусу між сторонами сирійського конфлікту, повторюючи фактично заяви США, Саудівської Аравії та Європи, та обережно схваливши політичні перетворення, що відбулись у Лівані [11].

Ця риторика, однак, не була підкріплена відкатом стратегічних зв’язків між Москвою і Дамаском, а партнерство Кремля з режимом Асада, як і раніше, є серйозною перешкодою для поширення демократії на Близькому Сході [1]. Насправді ж РФ лише продовжує дестабілізувати ситуацію в країні, підтримуючи правлячий сирійський режим, для якого втрата влади загрожує в прямому сенсі фізичним знищенням. Так, у вересні 2015 р. після кількох місяців дипломатії країни антитерористичної коаліції на чолі зі США, які борються проти Ісламської Держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), що захопила більшу частину території Сирійської держави, були близькі до угоди про введення безпілотної зони над Сирією. Такий крок, за словами військових та дипломатичних джерел, мав завадити режиму Асада бомбардувати цивільне населення на півночі та півдні Сирії. Угода базувалася на пропозиціях Йорданії та Туреччини, висунутих раніше.

Саме такі плани коаліції і спонукали Росію раптово втрутитися в ситуацію у Сирії [12], відсунувши на другий план навіть війну з Україною.

Окрім зазначених вище обставин на фоні дедалі відчутнішої міжнародної ізоляції та дії санкцій, у Росії виникла гостра потреба продемонструвати світові, що вона й досі залишається ключовим гравцем на міжнародній арені. Зустрівши несподіваний супротив української армії на Донбасі, Росія своїми діями в Сирії намагається відволікти увагу світової спільноти від окупації українських територій [13].

До того ж, за словами колишнього міністра фінансів і голови Комітету громадських ініціатив Олексія Кудріна, Сирія обходиться Путіну дешевше за війну на Донбасі [14]. Відмітно, що операція у Сирії є першим військовим розгортанням поза межами колишнього СРСР з часів завершення «холодної війни». Ідентично з моментом, що передував вторгненню на територію України, Рада Федерації 30 вересня 2015 р. дозволила російським військам воювати за кордоном для боротьби з тероризмом разом із Заходом. В той же день Росія завдала першого авіаудару по Сирії, внаслідок якого загинуло близько 60 осіб мирного населення. У місцях бомбардування позицій «Ісламської держави» не було, ціллю ж російської армії була сирійська опозиція [14].

При цьому РФ використовує раніше випробувану зокрема в Україні тактику «класичної асиметричної війни» з сильними пропагандистськими меседжами про наміри та дії, які в реальності є зовсім протилежними. Після викриття, або оскарження таких дій Росія категорично заперечує та відкидає звинувачення [15]. Розміщення ж російських літаків та іншого військового спорядження в регіоні Латакії не викликають сумнівів про справжні наміри Москви. Росія направила до Сирії набагато більше сучасної зброї, ніж необхідно для боротьби з «Ісламською державою». На аеродроми в Сирії доставлені дуже складні системи ППО і літаки. Поставлене озброєння включає зенітно-ракетні комплекси «Тор» (за класифікацією НАТО — SA15) і «Панцир-С1» (SA22 Greyhound), а у бойовиків ІДІЛ немає жодних літаків, для захисту від яких потрібні SA15 або SA22. Таке озброєння, очевидно, потрібне РФ для формування зони «A2AD» (Anti-Access Area-Denial) — зони закритого доступу, що, в тому числі, створюється у північносхідному Середземномор'ї та вже створена в Чорному морі завдяки ракетним батареям, відправленим у Крим після анексії [16].

Окрім закріплення Росією власних військових позицій на Близькому Сході існує й ще одна проблема для коаліції - у той час як президент Росії стверджує, що його військова інтервенція спрямована на ІДІЛ, російські війська розгорнуті на територіях, де вони стикаються лише з сирійськими повстанцями. А ці повстанські угруповання самі борються з ІДІЛ, тобто російська інтервенція може опосередковано допомогти джихадистам [17].

За підтримки російських літаків у жовтні 2015 р. сирійські урядові війська та їх союзники почали наступ на утримувані повстанцями населені пункти на північ від міста Хомс. Російські авіаудари вражали цілі навколо міста Телль-Біса і села Тейр Малла, Дар Кабіра і Халідія, в декількох кілометрах на північ від Хомса.

У штурмі були задіяні сирійські військовослужбовці і бойовики з ліванської «Хезболли». Сунітське місто Талбісех і навколишні села на північ від Хомса на той момент знаходились в анклаві опозиції до президента Башара аль-Асада. Армія приступила до військової операції на півночі Хомса після концентрованих ударів з повітря і підготовчого артилерійського обстрілу по терористичних угрупуваннях і їхніх базах.

Президент Сирії був зацікавлений у контролі над містом, через який проходить ключова траса. Цей шлях зв’язує область з Дамаском на південь, а Алеппо на північ. Захоплення Асадом території у даному регіоні необхідне було для взяття під контроль головного населеного пункту Західної Сирії і для убезпечення території, що зв’язує Дамаск з прибережними провінціями, де знаходяться в тому числі російські військові [18].

Наступного дня сирійські урядові війська та їх союзники за підтримки російських літаків атакували повстанців на південь від міста Алеппо. Військова операція почалася в сільських районах південної частини Алеппо. Важкі бої також відбулися поблизу Джебель Аззана, контроль над яким ділять урядові сили і повстанці. Російська авіація спрямувала свої удари на головну дорогу, що веде до столиці Сирії Дамаск.

Таким чином, армія Башара аль-Асада за підтримки росіян уже вела наступальні дії проти повстанців у західних районах Сирії, в тому числі на північ від Хомса, у провінціях Хама, Ідліб і Латакія, а також, вела бої на трьох фронтах на південь від Алеппо [19].

Продовжено наступ на позиції сирійської опозиції поблизу північного міста Алеппо вже за підтримки іранських бійців. Війська Асада разом із бійцями з Ірану та ліванського угрупування «Хезболла» відбили декілька селищ на південній околиці Алеппо. Війська також намагалися просунутися на схід від Алеппо до військового аеродрому.

Армія та її союзники також вели бої у північних провінціях Хама, Ідліб і Латакія, які були захоплені повстанцями в останні місяці перед російським вторгненням, а також у повстанських районах на північ від міста Хомс, в околицях столиці Дамаска і в Південній провінції Дераа поблизу кордону з Йорданією. Лише за 48 годин у нападі на Хомс принаймні 72 людини, у тому числі 31 дітей і жінок були вбиті [20].

Загалом же за даними Сирійської обсерваторії з прав людини (SOHR) лише за місяць від початку Росією військової операції у Сирії загинули щонайменше 600 мирних жителів, серед яких жінки та діти.

Тим часом, Міноборони РФ відрапортувало про понад 1500 завданих ударів по позиціях ІДІЛ за місяць. Тоді як Державний департаменті США повідомляє, що менше 10% ударів російської авіації спрямовані на позиції ІДІЛ, частіше під удари потрапляють повстанці, які виступають проти режиму Асада.

Всупереч звітів РФ про успіхи операції у Сирії бойовики ІДІЛ захопили чергове місто Махін на південь від адміністративного центру провінції Хомс, в результаті чого бойовики опинилися в 20 км від ключового шосе, що зв’язує Дамаск і Хомс [21].

Через непередбачуваність поведінки Росії держави антитерористичної коаліції змушені приховувати місця розташування повстанців та відкривати другий фронт у боротьбі з ІДІЛ. Зокрема, для створення плацдарму для наступу на м. Ракку, яку терористи називають своєю столицею, а також для часткового перекриття шляхів постачання ІДІЛ з Іраку було розпочато наступ новосформованого альянсу курдських військових формувань та помірної сирійської опозиції на позиції «Ісламської держави» на північному сході провінції Хасака в Сирії. Це перша офіційно задекларована спільна операція курдських бійців і декількох груп сирійської опозиції, яка, до того ж, підтримувалася з повітря літаками антитерористичної коаліції. З цією ж метою США відправлять до Сирії невелику групу американських сил спеціальних операцій у рамках боротьби проти «Ісламської держави», які розміщуватимуться на півночі Сирії та будуть працювати разом з курдськими збройними формуваннями та «Вільною сирійською армією» [22].

Висновки

Відсутність угоди між російськими та американськими військовими про правила розмежування бойових дій значно підвищує ризик незапланованого випадкового зіткнення, що, у свою чергу, викликає ризик конфронтації РФ та США.

Застосувавши силу, Росія вступила не лише в громадянську війну в Сирії, а й у релігійну війну в ісламському світі на боці шиїтів, у союзі з такими силами як Сирія, сирійський режим Асада, Іран, шиїтський уряд Іраку, Хезболла, шиїтський підрозділ в Лівані та Сирії, підтримуваний Іраком, і де-факто, ІДІЛ. Російські війська атакують переважно, якщо не виключно, підрозділи сирійської поміркованої ісламської опозиції, яка не є ІДІЛ. Відразу ж після того, як російські літаки завдали ударів по деяких базах сирійської поміркованої ісламської опозиції, ці бази зайняла ІДІЛ. Тобто, в ході цих операцій утворилася нова коаліція — шиїти плюс дефакто ІДІЛ. З іншого боку — потужна коаліція з 65 країн, куди входять провідні держави Заходу та Арабського світу.

Значну загрозу військові дії в Сирії несуть для внутрішньополітичної ситуації у Росії та появи терактів у російських містах.

При продовженні несприятливого сценарію, який очевидним чином зараз здійснюється, Путін буде готовий припинити операцію і вивести війська, принаймні, частину російських військ. Головний фактор, від якого це буде залежати — реальний опір частин опозиції. Іншим фактором є можливе досягнення домовленості зі США щодо розподілу сфер впливу чи інших варіантів, які б дали Путіну те, чого він прагне найбільше, — почуття рівності з лідерами західних країн, включно з Бараком Обамою.

Список використаних джерел

• 1. The Russian-Syrian connection: thwarting democracy in the Middle East and the greater OSCE region // Hearing before the Commission on Security and Cooperation in Europe, One Hundred Ninth Congress, first session, March 9, 2005. Washington: U.S. G.P.O. — 2006.
• 2. Khawaji R. «Russia, Syria Revive Ties with Debt Reduction» / R. Khawaji // Defense News, January 31, 2005.
• 3. Saradzhyan S. «Countries Race for Russian Weapons» /

S. Saradzhyan // St. Petersburg Times (Russia). — No.481, July 9, 1999.

• 4. «Russia and Syria Agree on Debt» // Russia Journal, January 26, 2005.
• 5. Energy Information Administration, U.S. Department of Energy // Country Analysis Brief: Syria" April 2004 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eia.doe.gov/emeu/cabs/syria.html.
• 6. Golovnina M. «Russia to sell Advanced missiles to Syria» / M. Golovnina // Reuters, February 16, 2005.
• 7. «Superpower Optimism» // Kommersant (Moscow), January 24, 2005.
• 8. «Warning to Damascus» // «Wall Street Journal», February 7, 2005.
• 9. «Defence Minister Says Syria a Part of Iran’s Security» // IRNA (Tehran), February 26, 2004; «Syria Part of Iran’s Security: Shamkhani» // Tehran Times, February 28, 2004; «Iran, Syria `Form Common Front» // BBC, February 16, 2005.
• 10. «Superpower Optimism // Kommersant (Moscow), January 24, 2005.
• 11. «Russia Firmly Supports Lebanon Independence» // Xinhua (Beijing), March 1, 2005.
• 12. Росія завадила США створити безполітну зону над Сирією — ЗМІ // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 05 жовтня 2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/10/5/7 039 103/
• 13. Путін відволікає увагу від України діями в Сирії - Брідлав // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 02 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/10/2/7 039 014/
• 14. Промовистою обкладинкою Time показав «дружбу» Росії // Еспресо TV. 15 жовтня, 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://espreso.tv/news/2015/10/15/promovystoyu_ obkladynkoyu_time_pokazav_quotdruzhbuquot_rosiyi
• 15. РФ веде асиметричну війну в Сирії - МЗС Британії // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 05 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/10/5/7 039 100/
• 16. Росія направила до Сирії зброю не для боротьби з ІДІЛ — генерал Брідлав // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 29 вересня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/09/29/7 038 850/
• 17. Росія може опосередковано допомогти бойовикам ІДІЛ у Сирії - Times // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 28 вересня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/ news/2015/09/28/7 038 820/
• 18. Сирійська армія за підтримки російських літаків наступає на північ від Хомса // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 15 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/ news/2015/10/15/7 039 524/
• 19. У Сирії армія Асада за підтримки авіації РФ почала наступ під Алеппо // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 16 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/ news/2015/10/16/7 039 577/
• 20. Сирійська армія за підтримки іранців продовжує наступ на Алеппо // Європейська правда. Міжнародна безпека та євроінтеграція України. — 17 жовтня 2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/10/17/7 039 617/
• 21. Всупереч звітів РФ про успіхи операції у Сирії бойовики ІДІЛ захопили чергове місто // Інформаційне агентство УНІАН. — 01.11.2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. unian.ua/world/1 170 687-vsuperech-zvitiv-rf-pro-uspihi-operatsiji-usiriji-boyoviki-idil-zahopili-chergove-misto.html
• 22. У Сирії сили опозиції почали наступ на ІДІЛ // Інформаційне агентство УНІАН. — 31.10.2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.unian.ua/world/1 170 484-u-siriji-sili-opozitsijipochali-nastup-na-idil.html