Вступ. 
Характеристика моногенетичних сисунів і значення їх як збудників захворювань риб

Більшість плоских червів — паразити. Вільноживучі черви трапляються в морських і прісних водоймах і значно рідше на суходолі, у вологому ґрунті. Розміри від 0,5 мм до 30 м (паразити кишечнику китів). Відомо близько 12 тис. видів. Білатерально-симетричні тварини з чітко визначеним головним кінцем. Розрізняють черевну (вентральну) та спинну (дорзальну) сторони, тіло сплющене в дорзовентральному напрямку. У процесі ембріонального розвитку в них закладаються три зародкових листки — екто-, ентота мезодерма. З мезодерми — мускулатура, статева система a також недиференційована сполучна тканина — паренхіма (мезенхіма) (заповнює проміжки між внутрішніми органами). Шкірно-м'язовий мішок, з одношарового шкірного епітелію, що має різну будову, і кількох шарів м’язів — кільцевих, косих або діагональних й поздовжніх. Скороченням різних груп м’язів шкірно-м'язового мішка зумовлений червоподібний рух плоских червів. Паренхіму пронизують пучки дорзовентральних м’язів. Є м’язи, що пов’язані з глоткою, органами прикріплення, статевою системою тощо. Під шкірно-м'язовим мішком — паренхіма. Плоскі черви належать до паренхімних тварин і не мають порожнини тіла. Паренхіма — опорна тканина. В ній інтенсивно розвинена міжклітинна речовина, пронизана численними фібрилами (опорні утвори). Клітини паренхіми розташовані рихло, між ними щілиноподібні та лакунарні простори, заповнені рідиною. Паренхіма може виконувати роль посередника в передачі продуктів травлення між кишечником і внутрішніми органами. Водночас здійснюється й транспорт продуктів обміну з міжклітинної рідини до видільної (екскреторної) системи. Клітини паренхіми мають нерухомі вирости, які проникають у шкірно-м'язовий мішок, епітелій кишечника і видільні канали — контакт між паренхімними клітинами та внутрішніми органами. Паренхіма є місцем накопичення поживних речовин (глікогену, ліпідів тощо). В паренхімі є особливі рухомі клітини, здатні до фагоцитозу, одні з них можуть виконувати захисну функцію, поглинаючи бактерії, сторонні частки, інші - екскреторну, накопичуючи тверді екскрети.

Клас Моногенетичні присисні (Monogenoidea). Ппаразитичні форми, більшість — ектопаразити риб. Відомі ендопаразити, що живуть у ротовій порожнині, задній кишці або сечоводі риб, сечовому міхурі черепах і жаб. Один вид Oculotrema hyppopotami паразитує під повіками гіпопотама. Відомо близько 600 видів, в Україні - близько 200. Невеликі тварини (від часток міліметра до 3 см), морські форми більші, ніж прісноводні. Тіло витягнуте в довжину та листоподібне сплющене. Воно поділяється на два відділи: власне тулуб і апарат прикріплення. На передньому кінці тулуба є органи прикріплення кількох типів. У найбільш примітивних форм це головні вирости, одна або дві пари дуже рухливих лопатей, у кожну з яких заходять протоки одноклітинних залоз, що виділяють липкий секрет. Найдосконаліші органи — прикріпні валики — два розташованих симетрично по боках голови потовщення, на яких також відкриваються протоки головних залоз. У деяких видів ці валики перетворюються на головні ямки, що мають здатність не тільки прилипати, а й діяти за принципом пневматичного присоска. Крім того, м’язовий валик, або справжній присосок, утворюється навколо ротового отвору. плоский моногенетичний сисун присисний.