Державний устрій. 
Японія

японія ландшафт самурай імператор Японія є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентаристська модель та ряд положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.

Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд).

Імператор та імператорська родина

Імператор Японії згідно Конституції є «символом держави та єдності народу», а також головою країни та імператорської сім'ї. Він не має реальної влади, а є номінативним лідером Японії. Повнота усієї влади в країні належить японській нації, яка виражає свою волю через представників у Парламенті. Акіхіто є дійсним імператором Японії і єдиним правлячим імператором у світі.

Вперше використання титулу Імператора датується 7 століттям. Незважаючи на пізню появу, усі монархи країни більш раннього періоду, починаючи від імператора Дзімму, які мали титул окімі, також традиційно називаються імператорами Японії.

Шіснадцятипелюсткова хризантема — стародавній мон Імператорського Дому Японії.

Конституція Великої Японської Імперії, що була затверджена 1889 року визначала статус Імператора Японії у відповідності до середньовічних уявлень японців про цей інститут влади. Правам і обов’язкам монаргої особи присвячувався 1-й розділ Основного закону, статті 1 — 17.

Імператор проголошувався верховним правителем Японської імперії (Стаття 1), божественною і недоторканою особою (Стаття 3), головою держави, наглядачем за діями усіх органів влади і гарантом Конституції (Стаття 4). Йому належало право утверджувати і проголошувати закони прийняті Парламентом (Стаття 6) і оголошувати його збір і розпуск (Стаття 7). Імператорські рескрипти могли набувати силу закону в обхід Парламенту, якщо існувала загроза для держави чи громадського порядку (Стаття 8.1), а сам Імператор, який відповідав за виконання законів, міг міняти їх на власний розсуд задля примноження добробуту громадян (Стаття 9). Він визначався як голова виконавчої влади (Стаття 10) і головнокомандувач Збройними силами Японії (Стаття 11, 12), який мав право оголошувати війну, укладати мирні та інші договори (Стаття 13). Імператору також належали права присвоєння титулів і нагород (Стаття 15), та право помилування злочинців (Стаття 16).

Конституція Японії 1947 року, що діє по сьогодні, хоча й визнала Імператора «символом держави Японія і єдності японської нації», але прив’язала його статус до волевиявлення японської нації, сильно урізавши в правах (Статті 1, 4)[8].

За цією Конституцією Імператор не має права втручатися у державне управління, виконує лише цермоніальні функції (Стаття 4), а в усіх своїх діях потребує поради і затвердження Кабінету Міністрів Японії, який несе відповідальність за дії монарха (Стаття 3). До безпосередніх повноважень Імператора, які він здійснює від імені та для блага японської нації, відносяться:

• 1. призначення Прем'єр-міністра Японії за номінацією Парламенту (Стаття 6);
• 2. призначення Голови Верховного Суду Японії за номінацією Кабінету Міністрів Японії (Стаття 6);
• 3. проголошення поправок до Конституції, законів, урядових указів та договорів за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 4. скликання Парламенту за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 5. розпуск Палати Представників за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 6. проголошення проведення загальних виборів депутатів Парламенту за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 7. підтвердження призначень і звільнень державних міністрів та інших передбачених законом посадовців, а також повноправних мандатів, вірчих грамот послів і посланців за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 8. підтвердження амністій, помилувань, пом’якшень покарань, звільнень від виконання вироку та відновлення прав за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 9. вручення нагород за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 10. підтвердження ратифікаційних грамот та інших визначених законом дипломатичних документів за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 11. прийняття іноземних послів і посланців за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
• 12. проведення церемоній за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7).

Посада Імператора і його трон визнаються спадковими і успадковуються відповідно до Закону про Імператорський Дім, прийнятого Парламентом 1947 року. Цим Законом визначається також встановлення регенства з волі монарха чи за відсутності спадкоємця. Регент так само як Імператор виконує лише ті фунцкії, що передбачені Конституцією для монарха, і не має прав втручатися у державне управління (Статті 4, 5).

Імператор і його сім'я обмежені у своїх майнових Правах. Конституція передбачає передачу майна Імператорського Дому, прийняття ним майна або дарування його комусь, лише згідно дозволу Парламенту Японії (Стаття 8).

На офіційному рівні в Японії і закордоном Імператор виступає як «глава держави» Японія, хоча це звання не закріплено за ним діючою Конституцією і, взагалі, відсутнє у її тексті.