Ландшафтні дослідження і освоєння гірських територій

Просторовий аналіз структури гірських ландшафтів

Ландшафтні дослідження спираються на такі принципи, які дуже близькі основним вимогам наукової організації освоєння гірських територій. Що ж це за принципи, яке їх прикладне значення? Які форми і способи їх впровадження в ті галузі господарства, які мають справу з природними територіальними єдностями гірських країн? Спробуємо розглянути деякі з цих питань. Першим і основним ландшафтним початком, що відображає одну з найбільш істотних рис природи земної поверхності - її переривчастість, мозаїчність, — є принцип територіальної диференціації (рис.1). Компоненти, як і явища природи гір, що не існують поза природних територіальних єдностей. Властивості останніх визначають наявність або відсутність тих чи інших, пов’язаних з гірськими землями природних ресурсів, а контури ПТК даного виду можуть розглядатися як ареали цих ресурсів. Те ж саме можна сказати про природно-гсографічні процеси, в тому числі шкідливі стихійні явища, що обмежують господарські заходи в горах. Виявлення багатьох істотних особливостей таких процесів та їх територіально диференційований прогноз доцільно здійснювати також на ландшафтній основі.

Іншими словами, зафіксований і систематизований на ландшафтних картах природний поділ (дроблення) гірських територій на ділянки різного характеру стає невід'ємною научною основою диференційованого підходу до оцінки, освоєння та охорони їх природних багатств. Облік дискретних властивостей конкретних гірських територій створює, таким чином, важливі передумови оптимізації їх освоєння. Останнє досягається шляхом планування і здійснення всіх заходів, пов’язаних з використанням гірських земель, за властивими їм різноякісними типами природних територіальних єдностей.

Принцип комплексності є наступним з найважливіших ландшафтних основ пізнання і освоєння гірських територій. Комплексне використання має на увазі комкомплексне вивчення, що можливо тільки при впровадженні географічного методу. Причому комплексний підхід, як вже зазначалося вище, виражається не в тому, що в дослідженнях беруть участь представники різних наукових спеціальностей і не зводиться тільки до того, щоб отримати різні комбінації елементів природного середовища шляхом механічного накладення їх один на одного. Цей принцип — одна з найбільш істотних рис ландшафтного методу — грунтується на твердо встановленому ще В.В. Докучаєвим науковому факті тісного взаємозв'язку і сполучення розвитку всіх компонентів природи. При цьому менш залежні з них розглядаються як провідні чинники, що визначають основні особливості інших і процеси відокремлення територіальні одиниць. Повний комплекс суттєвих властивостей таких одиниць враховується і при ландшафтній оцінці ступеня їх придатності для певного практичного використання, що, як відомо, рідко вдається при вузькогалузевому підході. Всі етапи ландшафтних досліджень пронизує принцип підпорядкування (субординації). Він, природно, не втрачає свого значення і при вирішенні питань освоєння гірських земель. Цим початком визначаються, перш за все, систематичні співвідношення, тобто послідовність у ряді основних категорій територіального природно-географічного поділу земної поверхні. У процесі ландшафтних досліджень при визначенні основних властивостей ПТК насамперед враховують властивості тих одиниць більш низького рангу, що входять до їх складу, які мають для них індикаційне значення, домінують за площею і поширеністю. Ознаки інших одиниць або зовсім не беруться до уваги, або мають другорядне значення. Не можна не згадати тут про найважливіший принципі типологі, яким керуються при об'єднанні конкретних ПТК певного рангу в узагальнені типологічні категорії, що володіють якісною схожістю (див. рис. 1). Саме цей принцип дає можливість детально вивчати великі території, що складаються з великого числа дрібних одиниць. Оскільки кожен гірський (як і рівнинний) ландшафт складається з повторюваних поєднань східних ПТК, зовсім немає потреби вивчати кожен комплекс окремо. «Цілком достатньо вибрати по одному з кажного типу природного комплексу, що зустрічається в ландшафті, вивчивши їх досить докладно, поширити свої висновки на всі інші одиниці цього типу» (Н.А. Солнцев).

Принцип поєднання (комбінований) якосно різних ПТК не є настільки характерним для ландшафтних досліджень, як згадані вище. Зазвичай зусилля дослідників спрямовані на об'єднання ділянок не з різними, а з подібними властивостями, тобто до типології. Проте в природі вже встановлено існування систем просторово суміжних фізико-географічних одиниць, пов’язаних спільністю походження і отримали назву перегенетичних ландшафтних комплексів (Ф.Н. Мілько, 1966). Такими є верхові болота з крайової топи, сукупності балок, ярів і конусів виносу і т. д. Подібні генетично тісно пов’язані одиниці зустрічаються і в горах (наприклад, скелясті оголення й осипи, моренні пагорби й торф’яно-болотні пониження на днищах карів та ін.) Ще ширше цей принцип розкривається в «сполучених елементарних ландшафтах», пов’язаних між собою міграцією химичних елементів (А. І. Перельман, 1966).

При освоєнні гірських територій не можна не враховувати згаданих природно обумовленених поєднаннь. Але, поряд з цим, можливе і чисто прикладне застосування принципу комбінування, наприклад, при виділенні економічних районів шляхом поєднання гірських і передгірних ландшафтів, зв’язаних господарською єдністю (наприклад, ландшафти Карпат і Передкарпаття). За тим же принципом, шляхом поєднання великих морфологічних підрозділів передгірних, міжгір'яно-улоговинних і низько-, середньо-, високогірних ландшафтів, доцільно формувати туристські райони. Цікаві можливі комбінації на рівні висотних місцевостей. Так, наприклад, субальпійські луки пенепленізованого високогір'я в ряді карпатських ландшафтів являють собою цінні пасовищні угіддя. У той же час вони вдало доповнюються розташованими нижче карами давньольодовиково-ерозійного високогір'я. Вирівняні днища карів, з джерелами і струмками примикають до лісових масивів середньогір'я, є зручним місцем будівництва літніх приміщень для худоби та інших споруд. Прикладом поєднання одиниць меншого рангу можуть бути суміжні середньогірські урочища схилів, зайнятих лісами, і вузькі днища другостатечних річкових долин, уздовж яких здійснюється вивезення цього лісу.

Не можна не враховувати і принцип односторонніх зв’язків, або односпрямованість визначального впливу. Обмін існує і між морфологічними частинами ландшафту, які не ізольовані один від одного, а являють собою відкриті системи. Тому в міграції речовин усередині даного природного комплексу бере участь і матеріал, принесений з інших ділянок. У той же час частина речовини цього комплексу переноситься в інші. Обмін здійснюється шляхом стоку, зсуву, обвалу і скочування по схилу, при роботі поверхневих і грунтових вод, повітряних мас, тварин і т. д. Для нас, в даному випадку, важливо наявність добре вираженої односпрямованості більш потужного впливу. Вона проявляється, наприклад, в тому, що одному з «елементарних ландшафтів» належить більшою чи меншою мірою визначальне значення в геохімічному сполученні, а іншим — підлегле. Однонаправлено діють і багато схилових процесів (обвально-осипне знесення, зсув, площинний змив, лінійна ерозія, сніжно-соліфлюкціонні зсуви, лавинні знесення та ін.) До односторонніх зв’язків можна віднести й вітрове або дощове затінення одних територіальних одиниць іншими.

Розташовані вище комплекси роблять значний вплив на ті ділянки, які розташовані нижче. Спостерігається цілий ряд зворотніх впливів, наприклад, водойм, заплав, терасовий комплексів і т. д. на «автономні». Однак ці зв’язки за силою впливу значно поступаються першим. До них відноситься циркуляція водяної пари, перенесення вітром різних сполук, що містяться в повітрі, розселення рослин і тварин і т. д. (А. І. Перельман, 1966).

Таким чином, на тлі загального взаємозв'язку між природніми комплексами добре простежується однобічність визначального впливу (див. рис. 1).Так, при оцінці подурочіща карового днища доводиться детально вивчити чи здіймаються над ним подурочища карових стін. Останні є джерелом таких явищ, як осипи, обвали, снігові лавини та ін, визначають його інфляційний і вітровий режим, кількість і якість води, що сюди надходить і розчинених у ній речовин. У той же час облік оточення при оцінці схилів кару вимагає вивчення зв’язків не стільки з його днищем, скільки з розташованими вище ділянками пенепленізованого високогір'я. Не менш яскраво проявляється однобічність істотних зв’язків між урочищем крутого схилу річкової долини і прилеглою до його підніжжя терасою. Поверхневий і підземний стік, селі, зсуви і т. д. спрямовані незмінно до останнього і тим самим обмежують можливості її господарського використання. Інша річ з нижніми (заплавними) террасами, що безпосередньо примикають до русла гірської річки. Їх властивості багато в чому залежать від режиму і ерозійної діяльності річки, яка дренує, підмиває, а періодично і затоплює ці тераси.