Виготовлення карт. 
Поняття цифрової картографії

Далі йдуть роботи з графічного виготовленню оригіналу карти (картосоставітельскіе процеси), що включають побудову картографічної сітки, перенесення на неї змісту джерел (повністю або вибірково), генералізацію і викреслювання оригіналу в встановлених програмою картографічних знаках. При складанні тематичних карт зміст джерел переноситься на заздалегідь підготовлену (або обрану) географічну основу.

У процесі підготовки карти до видання нерідко готують з первинного оригіналу карти (кресленням або гравіюванням на пластику) вторинні видавничі оригінали як чистові копії, щоб забезпечити отримання друкованих форм високої якості. Виготовлення карти завершується картоіздательскімі процесами, в результаті яких карта друкується в необхідній кількості примірників.

У сучасному картографічному виробництві в створенні карти зазвичай бере участь колектив спеціалістів різної кваліфікації. Тому з’являється потреба в єдиному науково-технічному керівництві на всіх етапах виготовлення карти (включаючи видання). Це керівництво прийнято називати редагуванням карти.

Найбільш древні з уцілілих картографічних зображень створені у Вавилоні та Єгипті в 3−1 тис. до н. е. Свої перші наукові підстави картографія отримала в Стародавній Греції, де були створені географічні карти, враховували шарообразность Землі. Знамените «Керівництво з географії Клавдія Птолемея» (2 в.) Було по суті керівництвом до складання географічних карт. Воно включало карту світу і 16 карт великих підрозділів Землі. Розвиток торгівлі, мореплавання і колонізації в епоху Відродження і Великих географічних відкриттів (15 і 16 ст.) Викликало величезний попит на географічних карти, зокрема світові, що зажадало розробки нових картографічних проекцій і спричинило за собою загальне вдосконалення картографії. Свого найвищого розвитку середньовічна картографія досягла у працях Г. Меркатора, з яких особливо відомий атлас 1595. У Росії становлення наукової картографії відноситься до 18 ст. і пов’язане головним чином з діяльністю Географічного департаменту АН, в якому було підготовлено і видано в 1745 р. перший повний «Атлас Російської». У 19 в. інтереси військової справи викликали потреба в докладних топографічних картах місцевості. У цей період картографію вважали або відділом геодезії, або обмежували її наукові інтереси картографічними проекціями і почасти способами вимірювання по картах, тобто конкретними і відносно вузькими математичними проблемами. Тим часом диференціація наук і потреби практики в 2-й половини 19 в. зумовили розробку великої кількості різноманітних тематичних карт — геологічних, кліматичних, грунтових, економічних та ін Чисто геометрична трактування картографії того часу перешкоджала її розвитку. Нові погляди на картографію встановилися раніше всього в СРСР, де планове господарство потребувало різнобічному картографуванні країни: вже в 30-х рр. під картографією стали розуміти науку про методи і процеси складання та відтворення карт, що було прогресивним явищем в порівнянні з колишнім уявленням про картографії. Проте в тіні ще залишалися вивчення істоти карт і розробка методів їх використання. Створення в СРСР капітальних картографічних праць (Великого радянського атласу світу та ін) зажадало заповнення цієї прогалини і розробки відповідних розділів картографії, що призвело до її нинешніму визначенням.

Міжнародні наукові зв’язки в галузі картографії спочатку виникли і розвивалися в рамках міжнародних географічних конгресів. Зокрема, їх ініціативи зобов’язані скликання Вашингтонській конференції з вибору єдиного початкового меридіана (конгрес 1871 в Антверпені), складання Міжнародної мільйонної карти (конгрес 1891 в Берні) і Міжнародної батиметричної карти океанів (конгрес 1899 в Берліні) і т.д. Підстава в 1922 Міжнародного географічного союзу, організуючого (поряд з географічними конгресами) міжнародні комісії з розробки найважливіших проблем науки, сприяло розширенню досліджень також з картографії (національні та регіональні комплексні атласи, картографування населення, карти використання земель, міжнародні геоморфологічні карти і т.д.). Нарешті, створення в 1961 Міжнародної картографічної асоціації забезпечило систематичне дослідження проблем картографії на основі співробітництва зацікавлених країн.

Великий підйом в картографії стався після спільного (Болгарія, Великобританія, Угорщина, НДР, Італія, Польща, СРСР, Чехословаччина) складання та випуску в 1971 р. Міжнародної карти світу масштабу 1: 2 500 000 з гіпсометричним зображенням рельєфу, що дає порівнянне зображення континентів і Світового океану .

З появою комп `ютерних технологій з’явилася цифрова картографія. Так, з 80-х років 20 століття стали розроблятися перші цифрові карти, що послужило виникненню цілої науки — геоніформатікі, що займається розробкою географічних інформаційних систем (ГІС).