Нобелівська премія у галузі економіки

Нобелівська премія була присуджена Джорджу Стіглеру за праці з теорії економічного регулювання в 1982 р, але якби цією премією відзначалися прекрасні, блискучі статті з теоретичних проблем економіки, з економіки промисловості та з історії економічної думки, він став би Нобелівським лауреатом значно раніше. Одне з його найоригінальніших есе? «Інформація на ринку праці» («Information in the Labor Market», Journal of Political Economy, Supplement, October 1962) — відправна точка для всіх наступних робіт по «пошуковим моделям» безробіття, згідно з якими безробіття? це добровільний нетривалий пошук кращої роботи за кращу зарплату (див. Алчіан, А.А., Фельдштейн, М., Фелпс, Е.С.). Основна думка Стиглера, викладена в цьому есе, полягає в тому, що на ринку праці не існує такого поняття, як єдина заробітна плата за дану роботу; навіть у тих випадках, коли ми маємо справу з чітко визначеною роботою, насправді діапазон доступних заробітних плат дуже широкий, так що шукає роботу людині доводиться вирішувати проблему пошуку інформації.

Не менший резонанс викликало і емпіричне спростування Стіглером тези про «Ламаної кривої попиту», згідно з яким галузі промисловості, представлені лише кількома фірмами, будуть рідко змінювати ціни «Ломаяная крива попиту в умовах олігополії і жорсткі ціни» («The Kinky Oligopoly Demand Curve and Rigid Prices», Journal of Political Economy, October 1947): такої кількості публікацій на цю тему, як після виступу Стиглера, більше ніколи не було. У 1971 р Стиглер висловив просту гіпотезу, згідно якої урядові агентства, створені для того, щоб регулювати цінову та інвестиційну політику комунальних підприємств в інтересах споживачів, швидше захищають інтереси виробників, але це не наслідок їх зловмисності, а логічний результат державного регулювання («The Theory of Economic Regulation», Bell Journal of Economics and Management Science, Spring 1976). Після виходу у світ цієї статті і сам Стиглер, і інші економісти вивчали у світлі висловлених ідей діяльність одного агентства за іншим. Недолік місця не дозволяє нам докладно розповісти про інших статтях Стиглера, але не можна не згадати ще одне його есе, що змусив задуматися не одного читача. Йдеться про роботу «Політика політеконома» («The Politics of Political Economists», Quarterly Journal of Economics, November 1959), в якій автор стверджував, що вивчення економічної теорії неминуче приводить людину до економічного консерватизму, яка викликала нескінченні дискусії, є прекрасним прикладом його неповторного стилю, характерними особливостями якого були бездоганно точні аргументи, що запам’ятовуються узагальнення, зовсім несподівані приклади і докази і ховається під незворушним тоном їдкий сарказм — чого варті одні тільки його підрядкові примітки, гідні бути представленими в антології американського гумору.

Стиглер народився в 1911 р в м Рентон (штат Вашингтон). Ступінь бакалавра він отримав у Вашингтонському університеті в 1931 р, ступінь магістра — в Університеті Північного Заходу в 1932 р і в наступному році під керівництвом Френка Найта приступив в Чиказькому університеті до написання докторської дисертації, яка була завершена в 1938 р, а в 1941 р опублікована під назвою «Теорії виробництва і розподілу» (Production and Distribution Theories, Macmillan, 1941). Ця робота, яка стала першою серйозною спробою простежити повільну еволюцію неокласичної теорії виробництва і розподілу з 1870 р, відразу ж була визнана великої віхою в історії економічної думки.

У 1936 р Теодор Шульц запросив Стиглера в Університет штату Айова на посаду асистента професора. Пропрацювавши там два роки, Стиглер перейшов в Університет штату Міннесота. Під час Другої світової війни Стиглер працював у Вашингтоні, в Управлінні регулювання цін, а після закінчення війни повернувся до Міннесоти і опублікував невеликий за обсягом, але використовуваний досі проміжних підручник «Теорія ціни» (Theory of Price, Macmillan, 1942; 3rd edn, 1966). У 1946 р він став професором Університету Брауна, який покинув в 1947 г., щоб зайняти професорську посаду в Колумбійському Університеті. У 1959 р Стиглер повернувся до Чиказького університету, де і пропрацював аж до відходу на пенсію в 1981 р У 1964 р він був президентом Американської економічної асоціації, а в 1977 р — президентом Товариства історії економічної думки. Стиглер — володар почесних ступенів п’яти університетів Америки та Європи. З 1973 р аж до самої своєї смерті в 1991 р він редагував престижний економічний журнал — Journal of Political Economy. У 1977;78 рр. Стиглер був президентом Товариства Mont Pelerin.

Його видатні статті з історії економічної думки зібрані в книгах «П'ять лекцій про економічні проблеми» (Five Lectures on Economic Problems, Macmillan, 1948), «» Інтелектуал і ринок «та інші нариси» (The Intellectual and the Market Place and Other Essays, Princeton University Press) і «Нариси з історії економічної теорії» (Essays in the History of Economics, University of Chicago Press, 1965). Статті з питань економічної поведінки і про теорії економічного регулювання зібрані в наступних книгах: «Організація галузі» (The Organization of Industry, Richard D. Irwin, 1968), «Громадянин і держава» (The Citizen and the State: Essays on Regulation, University of Chicago Press, 1975) і «Економіст як проповідник» (The Economist as Preacher, University of Chicago Press, Basil Blackwell, 1982). Нижче перераховані публікації, що дають уявлення про ту практичній роботі, яку Стиглер виконував у 1943;59 рр., Будучи штатним співробітником Національного Бюро економічних досліджень: «Домашня прислуга в США» (Domestic Servants in the USA, National Bureau of Economic Research, 1947), «Тенденції випуску і зайнятості» (Тrends in Output and Employment, National Bureau of Economic Research, 1947), «Тенденції зайнятості в секторі послуг» (Trends in Employment in the Service Industries, Princeton University Press, 1956), «Капітал і рентабельності В обробній промисловості «(Capital and Rates of Return in Manufacturing Industries, Princeton University Press, 1963),» Поведінка промислових цін «(The Behaviour of Industrial Prices, National Bureau of Economic Research, 1970) (у співавторстві з Дж.К. Кіндалем), «Попит і пропозиція на науковців» (Demand and Supply of Scientific Personnel, National Bureau of Economic Research, 1975) (у співавторстві з Д. Бланком). Рання публікація Стиглера (у співавторстві з М. Фрідменом) «Дахи або стелі» (Roofs and Ceiling?, Foundation for Economic Education, 1946) до цих представляє інтерес як одне з перших критичних виступів з приводу регулювання державою орендної плати.

Список використаної літератури

економічний стінглер лауреат нобелівський.

• 1. Г. Дж Стіглер. «Моя еволюція в якості економіста».
• 2. У книзі В. голіть і РАО Спенсер (ред), Житія лауреатів: десять Нобелівської Економісти (MIT Press, 1990);
• 3. Г. Дж Стіглер. Спогади нерегульованим економіст (Basic Books, 1988).