Висновки. 
Методика використання наочності під час вивчення рідної мови

Проведене дослідження взаємозв'язку слова і наочності при навчанні дітей рідної мови дає можливість зробити висновки про те, що в процесі навчання рідної мови предмет навчання стає також і засобом навчання, у тому числі і засобом наочного навчання. Вихователь формуючи у дошкільнят словниковий склад рідної мови, весь час сам вимовляє матеріал, що вивчається. Тому мовлення вихователя повинне бути достатньо гучким і виразним, а його дикція — чіткою.

У процесі навчання малюків на заняттях особливо важлива логічна, емоційна і вольова виразність мовлення вихователя, щоб засобами інтонації доносився саме певний вид інтонації і структури речення. Таким чином, усне мовлення рідною мовою стає наочним засобом засвоєння її правил, розуміння її звукової, словникової і інтонаційної системи.

Принцип наочності, наочні методи навчання є важливою сферою психологічних, педагогічних та методичних досліджень. В різні періоди розвитку науки цю проблему розглядали Я. А. Каменський, К. Д. Ушинський. Досліджені різні форми взаємозв'язку слова вчителя і наочності у навчанні де через слово вихователь на основі здійсненого дітьми спостереження наочних об'єктів веде їх до осмислення і формування таких зв’язків у явищах, які не можуть бути побаченими в процесі сприймання, дані про об'єкт діти одержують із вербальних повідомлень, а мовні засоби служать конкретизацією словесних свідчень.

Залежно від провідних аналізаторів, що беруть участь у сприймані, безпосередньо мовна наочність є двох видів — слухова і зорова. Мовна наочність може бути і зображальною починаючи від природних натуральних об'єктів, спеціально виготовлених ілюстративно-зображувальних засобів, які відображають реальні об'єкти, картини, фотографії, предмети, іграшки, різні матеріали, об'ємні фігури, умовно-символічні засоби наочності - картини, розмальовки, книжки з картинками, технічні засоби демонстрації наочності мультфільми, звуко-наочні засоби — звукозапис.

Наочний матеріал повинен відповідати певним вимогам: предмети повинні бути відомі дітям, вони беруться з навколишнього життя, необхідно урізноманітнити дидактичний матеріал, який можна було б сприймати різними органами чуття (слух, візуально, на дотик), він повинен бути динамічним і в достатній кількості, відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Знання видів наочності, розуміння умов і сфер її застосування дають змогу вивчити складне і важке питання про цінність наочності, яке пов’язується передусім із дослідженням можливості безпосередньо пізнати загальне в одиничному.

Простий показ предмета ще не означатиме взаємозв'язок слова і наочності при навчанні. Але спеціально організований показ, відповідно до завдання навчання, вже буде наочністю.

Є всі підстави до того, щоб вказати і психологічно схарактеризувати новий вид наочності в процесі навчання рідної мови — це ситуативно-модельна наочність, тобто про наочність мовленнєвих вчинків, яка є такою потрібною в процесі навчання комунікативних зразків і моделей мови.

При виборі наочних засобів навчання потрібно враховувати, що вони найбільш успішно вирішують наступні дидактичні завдання: сприяють розвитку в дітей наочно-образного мислення, активізації уваги, активізації навчально-пізнавальної діяльності дошкільнят, дозволяють конкретизувати теоретичні питання, виступають в ролі методів стимулювання інтересу до дитини, створення установки на ефективне пізнання.

Виділяють різноманітні способи використання наочності у взаємозв'язку зі словом, коли демонструється конкретний предмет. Слово при цьому використовується для назви, узагальненого позначення цілого предмета, для аналізу предмета, для розкриття різноманітних зв’язків і відносин, зв’язків з іншими предметами.

Є кілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання, а саме чітке виокремлення, основного в ході показу ілюстрацій, детальне продумування пояснень, необхідних для з’ясування сутності демонстраційних явищ, залучення самих дітей до знаходження інформації, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

Реалізація взаємозв'язку слова і наочності при вивченні дітьми рідної мови здійснюється через систему занять трьох різновидів:

• — заняття в яких словникова робота здійснюється в процесі ознайомлення з постійно розширюючимся колом предметів і явищ навколишньої дійсності;
• — заняття, де словникова робота спирається на поглиблення знань дітей про навколишні предмети і явища;
• — заняття, що вирішують завдання словникової роботи в процесі узагальнень, формування понять.

Робота з формування словника починається із занять, присвячених первинному ознайомленню з предметами. Основна мета цих занять — ввести в мову дітей назви предметів і дій з ними. Зміст словникової роботи на таких заняттях має бути тісно пов’язаний з розвитком словника дітей у повсякденному житті.

Іншим різновидом занять, розвиваючих словник дітей, є заняття з ознайомлення з якостями і властивостями предметів. Ускладнення занять цього виду йде по лінії збільшення набору якостей і властивостей, що виділяються.

Третьою групою словникової роботи з вивчення рідної мови, на якій вирішуються завдання формування видових і родових узагальнень.

А завершальними в системі занять рідної мови з формування слів на основі поглиблення знань про предмети, їх якості і властивості, є заняття в порівнянні предметів. Таким чином, заняття з ознайомлення з частинами, якостями і властивостями предметів і матеріалів дозволяють вводити в мову дітей досить широкий і різноманітний запас слів, що включає різні частини мови: іменники (назви предметів та їх частин), дієслова (назви дій з предметами, використання предметів, дослідницьких дій), прикметники (назви якостей).