Культура поведінки, як метод формування правової культури

Отже культура поведінки формує правову культуру, завданням якої є доведення до свідомості учнів вимоги правових норм, домогтися того, щоб ці вимоги придбали для них особистісний сенс, отримали внутрішню санкцію, стали керівництвом у повсякденній поведінці.

Динаміку особистісної деформації можна представити послідовністю наступних етапів: появу прогалин і спотворень у морально-вольовій сфері особистості; перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації пріоритетним поведінки, що включає антигромадські цілі і засоби; відповідні спотворення морально-правової свідомості в частині меж дозволеного поведінки; правопорушення; систематичне правопорушення.

Учневі, схильній до вчинення правопорушень, завжди притаманна певна сукупність спотворених знань, інтересів, потреб, відносин до людей і соціальних цінностей. «Дефективність свідомості, — зазначав А. С. Макаренка, це, звичайно, не технічна дефективність особистості, це дефективність якихось соціальних явищ, соціальних відносин — одним словом, перш за все, зіпсовані відносини між особистістю і суспільством, між вимогами особи і вимогами суспільства «1.

Витоки деформації морального і правової свідомості школярів лежать, як правило, в сім'ї. Несприятливою для формування особистості дитини є сім'я не тільки з явною деградацією її дорослих членів (пияцтво, бійки, судимості тощо), але і та, де за чисто зовнішнім благополуччям ховається атмосфера користолюбства, що виправдує в очах цієї сім'ї будь-які засоби наживи. У такій атмосфері у дітей виховується зневага до праці, орієнтація на «вигідну» роботу, корисливі переваги у виборі трудової діяльності, хибно розуміються престижні устремління. Результатом «споживчого виховання» частіше за все стає установка на задоволення потреб будь-якими способами, у тому числі і асоціальними. Діти з подібних сімей зазвичай відрізняються високою кримінальної активності.

Для підлітка схвальне думку членів його групи про скоєних ним аморальних і протиправних вчинках видається більш значимим і важливим, ніж осуд тих же вчинків дорослими — батьками, вчителями і т.п. Ось чому так важливо позитивно впливати на мотиви і характер дій неформальних груп, надавати їм суспільно цінну спрямованість.

У роботі з попередження правопорушень серед учнів можна виділити наступні етапи:

• * Усунення обставин, які сприяють формуванню правонарушающего поведінки (несприятливі умови життя і виховання), до того, як ці обставини істотно позначилися на поведінці (рання профілактика);
• * оздоровлення середовища, умов життя і виховання учнів, які згубно впливають на них, і одночасно корекція їх особистісної позиції (перший етап безпосередньої профілактики);
• * аналогічних заходів щодо осіб, які вже роблять правопорушення і знаходяться тому в сфері уваги правоохоронних органів: інспекцій та комісій у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів (другий етап безпосередньої профілактики);
• * правовиховний вплив на учнів, систематично здійснюють правопорушення, тобто таких, поведінка яких дозволяє прогнозувати реальну небезпеку переходу на злочинний шлях (третій етап безпосередньої профілактики);
• * робота з учнями, вже скоїли злочин, якщо покарання або замінюють його заходи не передбачають їх вилучення з колективу (профілактика рецидиву).

Попередження правопорушень серед учнів — одна з Центральних напрямків правовиховної діяльності Школи, сім'ї та громадськості.