Емоційний вплив кольору

При психологічній дії мова йде про почуття та переживання, які ми можемо відчувати під впливом того чи іншого кольору. Цей вплив дуже тісно пов’язаний з оптичними особливостями кольору.

Абсолютно зелений є найспокійнішим кольором. Він нікуди не рухається і не має ні звуку і не викликає ні радості, ні печалі. Ця постійна відсутність руху добре діє на стомлених людей, але може з часом і набриднути. При введенні в зелений колір жовтого він оживає, стає більш активним. При доданні синього, змінюється навпаки, він робиться біль серйозним, вдумливим.

З іншого боку, жовтий колір турбує людину, колить його, збуджує. Порівнюючи зі станом людської душі, його можна було б використати як мальовничій вираз безумства, сліпого сказу (жовтий колір Достоєвського).

Синій же схильний до поглиблення. Чим глибше, темніше стає синій колір, тим більше він прикликає людину до безкінечного, будить в ньому голод до чистоти та надчутливому. Дуже темно синій дає елемент покою. Синій, доведений до межі з чорним, віддає призвук печалі. Стаючи більш світлим, синій набуває байдужого характеру і стає людині далеким і байдужим, як блакитне небо. І, стаючи світліше стає все більш беззвучним, доки не дійде до беззвучного покою — білого.

Часто білий колір сприймається як «некольровий». Вій як би символ світу, де зникають усі фарби, всі матеріальні властивості. Тому і діє білий колір на нашу психіку як мовчання. Але це мовчання як би не мертве, а, навпаки, повне можливостей.

Чорний колір, навпаки, діє як дещо без можливостей, як мертва пляма, як мовчання без майбутнього.

Рівновагу білого і чорного породжує сірий. Звичайно сірий колір не може дати ні руху, ні звуку. Сіре — беззвучне та нерухоме, але ця нерухомість іншого характеру, ніж у зеленого кольору, створеного двома активними кольорами: жовти і синім. Тому сірий колір — це безшумна нерухомість.

Червоний колір ми сприймаємо як характерно теплий колір, впливає внутрішньо як життєдайний, живий, турбуючий колір, що, однак, не має легковажності жовтого. На відміну від жовтого червоний колір як би палає всередині себе. Але ідеально червоний колір дуже змінює свій вплив при зміні кольору. При доданні в червоний колір чорного виникає жорсткий, не здатний до руху коричневий. В біль холодному тоні у червоного зникає активність полум’я. Стаючи помаранчевим, червоний набуває променистості жовтого, але постійно зберігає серйозність.

Фіолетовий колір — це немов охолоджений червоний, тому він звучить дещо болісно, як дещо придушене і сумне.

Вибір переважного (улюбленого) кольору людиною визначається його характером і залежить, також, від соціального фактору. На основі соціологічних досліджень був отриманий наступний ряд кольорів по мірі зменшення надання переваг: блакитний — фіолетовий — білий — рожевий — пурпурний — червоний — зелений — жовтий — помаранчевий — коричневий — чорний.

Характер і виразність кольору може значно змінюватись в залежності від різноманітних асоціацій. Кожен з нас намагається пояснити емоціональну характеристику того чи іншого кольору характером певних предметів, на яких ми звичайно сприймаємо цей колір. Це дуже індивідуальна особливість кожної людини, що залежить від набутого ними досвіду. Встановити тут буд-які правила дуже важко, але з деякою вірогідністю можна припустити, що червоний колір асоціюється з вогнем і кров’ю, жовтий — з сонцем, синій — з небом, водою, зелений — з лісом, лугами.

Врешті-решт, існує таке поняття як чути колір, тобто кожному кольору співставляється певна музична нота. Це явище неможливо конкретно описати для кожного певного кольору, але не знайдеться ні однієї людини, яка стала б шукати вражень від яскраво-жовтого на басових клавішах роялю.

Колір також впливає на вегетативну нервову систему людини.

Колір надає сильного впливу на формування психофізіологічного статусу організму людини. Цей вплив, в першу чергу, опосередковується діяльністю ВНС, її симпатичним та парасимпатичними відділами: СНС і ПНС.

Особливі заслуги в напрямку впливу кольору на ВНС належать школі відомого російського фізіолога — професора С. В. Кракова. Головним висновком багаточисельних експериментів, присвячених зв’язку кольорового зору з іншими органами чуття, було виявлення взаємозв'язку між кольоровим зором і ВНС, також гіпоталамусом, який, як відомо, відіграє інтеграційну роль в діяльності фізіологічних і психічних функцій організму. Вважається, що ядра передньої гіпоталамічної області тісно пов’язані з нейрогіпофізом, мають відношення до інтеграції ПНС, а ядра задньої гіпоталамічної області - до інтеграції СНС. Зорові провідні шляхи анатомічно тісно пов’язані зі всіма цими структурами.

Результати експериментальних робіт школи С. В. Кракова (1935;1951 рр.) показали, що кольорова дія призводить до певних змін в тонусі ВНС, а в свою чергу, зміни в тонусі ВНС вплинули на кольоровий зір.

Симпатикотропні подразники підвищують чутливість до синьо-зеленої частини спектру, а чутливість до червоно-жовтої частини у ока знижується. Особливо показове в цьому плані пряме введення в око адреналіну. І, навпаки, парасимпатикотропні агенти покращують чутливість до червоного і жовтого, а до синього і зеленого — знижують.

Сприйняття червоно-жовтої частини спектру викликає активацію СНС і гальмує ПНС. Синій і зелений надають депресивної дії на СНС і активізуючи на ПНС.

Із цього слідує, що чутливість ока до червоно-жовтої та синьо-зеленої частинам спектру носить реципрокний характер, аналогічно реципрокним взаємозв'язкам СНС і ПНС.

Зниження (або підвищення) чутливості до кольору означає збільшення (або зменшення) абсолютного порогу різниці даного кольору. Тим самим, активація СНС призводить до покращення розрізняння синього і зеленого, а відновленню балансу, так як жовтий з червоним стимулюють СНС, а синій із зеленим — ПНС.

Подібний характер взаємозв'язків сприйняття кольору з діяльністю ВНС, дозволяє зробити висновок про об'єктивну необхідності останньої в кольорових подразниках для своєї саморегуляції. Можна сказати, що організм, що знаходиться в стані «боротьби» або «втечі» має необхідність переважно в кольорах синьо-зеленої гами, ніж червоно-жовтої. В той же час, стан спокою та відновлення призводять до збільшення потреб у «активних» кольорах і зниженню — в «пасивних» .

При домінуванні СНС подальше збільшення її активації, якій сприяють червоний і жовтий, може призвести до дистресу, порушенню гомеостазу і тому чутливість ока до цих кольорів знижується, вони як би не помічаються. Посилення чутливості до синього і зеленого надає гальмівної дії на СНС і сприяє відновленню балансу. Також небажана і довгочасна перевага ПНС, так як це знижує готовність організму до активних дій. Звідси зрозумілим стає покращення чутливості зору до «активних» кольорових подразників, що викликають підвищення тонусу СНС.

Це — спільна схема взаємозв'язку кольорового зору та ВНС, в рамках якої можливі певні нюанси в залежності від конкретних фаз в діяльності СНС та ПНС, індивідуальних особливостей реактивності ВНС. Так в дослідженнях М. К. Плишко було показано, що для стану функціонального збудження нервової системи характерний більш низький поріг (абсолютний) відмінності червоного кольору в порівнянні з зеленим, а особливо з синім. При функціональному гальмуванні спостерігалося обернене співвідношення порогів відмінності кольорів для даних кольорів. 2].

Виходячи з цього, стає «психофізіологічно» зрозумілим ряд позитивних і негативних значень кольорів.

Так, синій в деякій мірі зелений, виправдовують свої характеристики як релаксуючі, заспокійливі і тому особливо переважні у виборі людьми, що мають необхідність в розслабленні та відпочинку. Однак, довгочасна дія цих кольорів призводить до гальмування і навіть депресії, викликає враження чогось сумного та нецікавого. Червоний та жовтий як стимулюючі також виправдовують свої традиційні характеристики кольорів «активного боку». В цих кольорах «зацікавлена» НС людини, що добре відпочила, відновила сили і відчуває потребу в інтенсивній діяльності, проявленні своєї енергії. Тривала дія цих кольорів може призвести до перезбудження, а потім до захисного гальмування НС.

Характер взаємозв'язку білого і чорного з функціонуванням ВНС є аналогічним: білий стимулює ерготропну систему організму, а чорний — трофотропну; Активація ПНС збільшує потрібність в білому кольорі, а СНС — в чорному. Після активного, напруженого, насиченого подіями дня (білий) наступає ніч (чорний), коли людина може розслабитися і відпочити. Якщо зранку пахмурно і в природі переважають свинцево-сині відтінки, то налаштуватися на активну роботу буває дуже важко, людина може впасти в пасивний, дрімотний стан і знаходитися в ньому достатньо довго. І, навпаки, яскравий, сонячний ранок сприяє швидкому переходу від сну до бадьорості, досягненню необхідного рівня активності.

Як вже відмічалося, характер впливу кольорового середовища на ВНС людини опосередковується її індивідуальною реактивністю, як протягом доби, так і протягом більш тривалого часу.

Кольоротерапія характеризується також і психологічним впливом.

Колір, як енергія, необхідний для підтримання тонусу центральної нервової системи. Відомі випадки так званого «кольорового голодування», коли при кольоровій бідності оточуючого пейзажу та обстановки розвивалися симптоми астенизації. У дітей, що тривалий час проживали в умовах «кольорового голодування», спостерігаються навіть затримки інтелектуального розвитку. кольор психологічний оздоровлення Енергетичний бік впливу кольору на центральну нервову систему вивчений ще недостатньо. Факти, що є в кольоровій психології носять фрагментний характер. Одним з небагатьох, достатньо широко освітлених аспектів цієї проблеми є кольорові переваги. Здавалося б, перевага в кольорі має пряме відношення до питання про енергетичний вплив кольору на ЦНС. Однак, не виключаючи інші фактори, що впливають на надання кольорової переваги людини, неможна заперечити, що на них суттєво впливають енергетичні характеристики кольору.