Висновки. 
Особливості гуманістичного виховання у педагогічній творчості В.О. Сухомлинського

Аналізуючи та переосмислюючи творчу спадщину В. О. Сухомлинського, приходимо до висновку, що гуманістичні ідеї видатного педагога не лише належать минулому, вони знаходять втілення в сучасності і мають творче майбутнє.

Великим гуманізмом була пройнята робота керованих В. Сухомлинським психологічної комісії, психологічного семінару, Батьківської школи. Зокрема, для батьків читався курс психологічних знань, більший за обсягом, ніж у тодішніх університетах. Усе це Василь Олександрович спрямовував на створення практики не фрагментарно-емпіричного, а системно-систематичного наукового вивчення особистості дитини.

Як важливо і конче необхідно, щоб гуманістичні педагогічні нововведення В. Сухомлинського були освоєні і сприйняті кожним учителем з метою їх творчого використання у власній діяльності. Якщо так станеться, то немає ніякого сумніву, що всі без винятку діти ходитимуть до школи з радістю, що не буде сліз через погані чи незадовільні оцінки, а їхні здібності - розвиватимуться природовідповідним і гармонійним чином, і всі школярі стануть порядними, високоосвіченими, працелюбними і культурними людьми [3; 38].

У творчому доробку В. О. Сухомлинського теорія і практика органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені: вони природно породжували й живили одна одну. Всі теоретичні положення вченого є результатом його безпосереднього освітньо-виховного досвіду, а практична діяльність супроводжувалась і спрямовувалась вивіреними науков пошуками. «У кожній людині, — підкреслює Василь Олександрович, — є її золота жилка. Якою б запущеною, безтланною, нездібною до оволодіння знань не здавалась дитина, дорогоцінне зерно таланту десь-то приховується під пластами звичайності, посередності, відсталості. Завдання істинного… виховання полягає в тому, щоб знайти це зер. но, відкрити золоту жилку, поставити людину на ту життєву доріжку, йдучи якою вона засвітиться своїм неповторним блиском. Це болісно складна справа, яка потребує великого терпіння і безмежної віри в людину… Виховання ~ це не перебудова чи ломка тих задатків, які закладені в дитину природою, а гармонійний розвиток цих задатків». Ці слова В. О. Сухомлинського — гуманістичний заповіт всім, хто плекає духовний світ дитини-людини [5; 44].

Заслуговує на увагу й така думка педагога, що високодуховною людина не народжується, вона стає нею в результаті спрямованих виховних впливів. На його переконання, щоб пробудити в дітей добрі почуття до людей, треба виховати в них любов і повагу до близької, дорогої людини. Адже справжня школа виховання сердечності, чуйності — це родина і «ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є перевіркою людяності». Тому потрібно залучати дітей до діяльної турботи про них. Причому важливим є не лише те, як чинять вихованці, а й те, щоб вони зберігали у своїй душі ідеали добра й справедливості, інакше — неминуче духовне падіння й моральна загибель. Важливо, щоб людина робила добро й чинила справедливо за покликом серця, а не задля похвали.

Шукаючи відповідь на гостре педагогічне питання сучасності про те, що ми вкладаємо в душу людини, ми знову й знову звертаємося до думок і досвіду видатного педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського, вибираємо з цього досвіду повчальні уроки й висновки для застосування в конкретних справах сьогодення [9; 13].