Твори Шевченка західно-та південнослов'янськими мовами

Чи не першим перекладачем Шевченкової поезії, ще за життя Кобзаря, був маловідомий нині польський поет Леонард Совінський (1831−1887). Автор драми «Na Ukrainie» (1873) — про події під час Січневого повстання, праць «Studja nad ukraiсsk№ literatur№ dzisiejsz№» (1860), «Taras Szewczenko» (1861) з додатком перекладу поеми «Гайдамаки». Він переклав «Наймичку», а поема «Гайдамаки» зацікавила польських перекладачів уже в ХІХ столітті, з огляду на спільну польсько-українську історію та її романтичний степовий шар.

У ХІХ столітті творчість нашого поета перекладав польською мовою Владислав Сирокомля (повне ім'я Людвик-Владислав­Францишек Кондратович гербу Сирокомля, 1823−1862). Шевченків «Кобзар» 1863 р. вийшов у Вільні з його перекладами творів Шевченка польською мовою з околиць Вільна, що нині відчитується як мова архаїзмів.

У ХІХ столітті та на зламі ХХ століття твори поета перекладали: Антоні Ґожалчинський, Паулін Свенцицький, Стефан Жеромський, Лео Бельмонт, Густав Даніловський та В. Фельдман.

У Женеві 1890 року вийшла друком збірка поезій Т. Шевченка польською мовою, проте заборонялося її розповсюджувати. Деякі польські переклади віршів Кобзаря були вміщувані в газетах. Серед них заслуговує на увагу збірка перекладів Сидора Твердохліба «Wiersze wybrane», видана у Львові 1913 р. Повільно, але неухильно на початку ХХ століття кількість перекладів Шевченкових творів росла, хоча з політичних міркувань цей процес усіляко намагалися гальмувати. У Варшаві 1921 р. вийшов перший збірник поезій — «Zbiorek wуbranуch poezji», 1930 р. у Станіславі - «Trzy poematy», у Варшаві 1936 р. — «Poezja» в перекладі Павла Зайцева.

У Польщі поширювалися також вибрані польські переклади поезії Т. Шевченка — «Utwory wybrane», що вийшли у Харкові 1931 р. за редакцією Володимира Гнатюка.

Натомість після 1945 р. незломним популяризатором Кобзаря був Єжи Єнджеєвич (1902;1975) — відомий польський письменник, перекладач та літературознавець. У творчих зацікавленнях Єжи Єнджеєвича важливе місце посідали життя і творчість Т. Шевченка. Він переклав його російськомовну повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» і написав до неї післямову. Був упорядником, автором передмови й перекладачем кількох творів у книжці польською мовою «Вибрані поезії» Тараса Шевченка (1972). Серед його перекладів є: «Заповіт», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр», «Ой виострю товариша» та інші.

Твори Шевченка перекладали: Ярослав Івашкевич (1894−1980) — поет, письменник, перекладач та громадський діяч (переклав «Заповіт»), Влодзимеж Слободник (1900;1991) — поет і перекладач, а також багато інших польських поетів.

У містах Польщі 1951 р., як відзначалася ювілейна дата 90-х роковин з дня смерті поета, проведено різні заходи з ушанування пам’яті Кобзаря. Появилися друком статті про творчість Шевченка. А 1954 р. на урочистій сесії, присвяченій до 140-річчя поета, з доповіддю виступив видатний польський знавець творчості Т. Шевченка й української літератури Мар’ян Якубець. У Варшаві 1955 р. вийшло нове видання вибраних поезій Шевченка — Taras Szewczenko «Utwory wybrane», (Warszawa, 1955), яке містило вісімдесят перекладів. Серед перекладачів, поряд із Сирокомлею та іншими письменниками ХІХ століття, були імена Ярослава Івашкевича, Влодзимежа Слободника, Чеслава Ястрембця-Козловського (1894−1956), Леона Пастернака (1910 (або 1909) — 1969). До книжки вступ написав головний редактор цього видання В. Слободник. Була також післямова М. Якубця, автор у ній розповів про історію шевченкіани в Польщі, специфіку польських перекладів з української мови. До публікації увійшли два переклади «Заповіту» відомих літераторів Я. Івашкевича та Л.Пастернака. Обидва переклади отримали схвальні відгуки Максима Рильського. Збірка вийшла накладом у 10 тис. Тоді склалося таке враження, що твори Шевченка дуже важко перекладати без розуміння філософської суті митця. Зокрема йшлося про хрестоматійні вірші, покладені на музику, чи заповітні для українського народу. Це твори: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка»,"До Основ’яненка", «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Творчістю Кобзаря цікавився також Юзеф Лободовський, вбачаючи в поетичному дискурсі поета романтичний дух степової волі та давню свободу Дніпрових порогів. Ю. Лободовського хвилювали давні польсько-українські відносини, тому він не міг поза літературною увагою залишити відомий твір Шевченка «До поляків».

Нещодавно у Люблині вийшов повний «Кобзар» (2008) у перекладі Петра Куприся (1933;2002) — філолога, поета й перекладача, викладача в Сільськогосподарській академії (Природничий університет) у Люблині. Таким чином здійснилася заповітна мрія П. Куприся — подарувати польському читачеві невмирущі твори українських геніїв. У Польщі «Кобзар» опубліковано після 150-ти років із часу його появи українською мовою.

Польські переклади творів Тараса Шевченка мають велику літературну цінність, у їхній внутрішній суті можна простежити розвиток польської шевченкіани та польський погляд на творчість Кобзаря. З’явилося навіть окреслення для перекладів Шевченкових творів польською мовою — «спольщення» доробку Кобзаря, тобто повна адаптація творів українського поета до польської літератури та культури. Безсмертні ідеї Тараса Шевченка швидко поширювалися по країнах світу, особливо серед слов’янських народів. Зокрема в Болгарії завжди ставилися до нашого Кобзаря як до власного національного генія. У 60-х pp. XIX століття почали перекладати твори Шевченка болгарською мовою. Про поширення творів українського письменника в братній країні та їх виховний вплив не раз говорилося на урочистих засіданнях творчих спілок України і Болгарії, на святах, наукових конференціях і симпозіумах, присвячених 125-, 150-, 160-, 175-, 200-річчю від дня народження Кобзаря, у спеціальних розвідках і статтях славістів багатьох держав.

Серед найбільш відомих праць українських і болгарських дослідників, зокрема Ст. Караскотова, Ст. Божкова, П. Атанасова, Л. Манкова, М. Т. Рильського, В. Дмитрука, О. Р. Мазуркевича, В.І. Злиднєва, Н. Семанюка, С. П. Кирилюка, варто назвати і фундаментальну монографію одного з найпопулярніших літературознавців та істориків літератури Симеона Русакієва «Тарас Шевченко і болгарська література», що в 1968 році побачила світ українською мовою в авторизованому перекладі О. Д. Кеткова. Яке б питання не досліджував автор монографії, він обов’язково говорить про вплив поезій Тараса Шевченка на поширення ідей революційних демократів у Болгарії, про те, що вони ставали нерідко народними піснями, про виховання болгарської молоді на творах Кобзаря. Автор у монографії, яка тяжіє до класичного шевченкознавства, відзначаю: «Характер проникнення Шевченка в Болгарію показує, що геніальний український поет відігравав надзвичайно велику і плодотворну роль у нашому суспільстві і літературному розвитку, що шевченківська традиція завжди пов’язувалася з найпрогресивнішими тенденціями в нашому літературному розвиткові, що його чудова творчість мобілізувала суспільну свідомість і тим самим служила визвольній боротьбі» До 125-річчя від дня народження Т. Шевченка видається одноденна газета, проводяться певні заходи. Починаючи від 1949 року, в Болгарії склався великий загін літераторів-шевченкознавців, які більш-менш регулярно виступають зі статтями про українського письменника. Це Г. Марков, К. Арнаудов і Р. Чолоков, К. Дончев, М. Марчевський і Г. Бакалов, Т. Павлов, Цанко Царковський, Пламен Цонєв, Іван Давидов, Димитро Методієв, Камен Зидаров.

В українському літературознавстві регулярно з’являлися праці про Т. Г. Шевченка і його вплив на болгарську літературу, а в Болгарії в цей час друкували свої статті популярні автори П. Атанасов та С.Божков. У 1863 році Райко Жинзифов видав у Москві свою першу працю ЅНовоболгарську збіркуЅ. Книга складається з кількох розділів і становить своєрідну і досить оригінальну хрестоматію, в якій на болгарську мову перекладено «Слово о полку Ігоревім» та «Гусляр Тараса Шевченка», в останньому розділі вперше для болгарського читача перекладено відомі Шевченкові ЅТополяЅ, ЅКатеринаЅ, ЅУтопленаЅ, ЅДумкаЅ (ЅТече вода…Ѕ), ЅДумкаЅ (ЅВітре буйний…Ѕ), ЅНащо мені чорні брови…Ѕ. Ряд перекладених Шевченкових поезій опублікував він і в періодичних виданнях. Власне відтоді слід вважати і активний вплив поетичних творів Т. Шевченка на формування, зміцнення провідних ідей болгарської народної педагогіки про боротьбу за національну незалежність і самосвідомість, про визволення від гноблення.

Любен Каравелов у кінці 60 — на початку 70-х pp. надрукував переклади кількох віршів та уривків з послання ЅІ мертвим, і живим… Ѕ та поеми ЅЄретикЅ. Перекладав Шевченкові твори і Петко Славейков. Наприкінці XIXна початку XX століття болгарські поети перекладали окремі вірші Шевченка. В 1939 році було опубліковано переклади Людмила Стоянова, М. Грубешлієвої, Ангела Тодорова, Крума Кюлявкова.

Відомий український літературознавець академік Олександр Білецький констатував, що Тарас Шевченко став живим зв’язком між болгарською і українською літературами, і навів слова привітання з нагоди 125-річчя Великого Кобзаря: «Частина вогню, що бушувала в поезії Шевченка, перейшла в плоть і кров болгарського народу в епоху його національно-визвольної боротьби».

До 175-річчя від дня народження Шевченка у братній країні було поведено чимало цікавих заходів, серед яких наукові конференції співробітників інститутів літератури і фольклору Болгарської академії наук, Софійського університету, виставка болгарських публікацій творів Кобзаря і досліджень його життя і творчої спадщини і державній національній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія, виставка української науки і культури в Софії.

Відбулися урочистості і з нагоди 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. І знову на цій землі звучало зрозуміле і близьке болгарському серцю:

И в семейство велико,

Свободно и ново

Не забравяйте, спомнете

И мен с добро слово.

Сербською мовою в другій половині 19 століття твори Шевченка перекладали В. Николич (ЅЗаповітЅі ЅХустинаЅ, 1868 р.), Стоян Новакович (ЅНеофітиЅ, 1868 р.), Милован Глишич (ЅПричиннаЅ, 1877 р.), О. Глушчевич (ЅЗаповітЅ, 1885 р.; поема ЅСонЅ і вірш ЅМинають дні, минають ночіЅ, 1886 р.), Д. Ілич (ЅІван ПідковаЅ, 1890р.).

Хорватською мовою твори українського митця виходили в перекладах Август Харамбашича (ЅПоемиЅ, 1887р.), (поема ЅКняжнаЅ, 1888 р.), (поеми ЅВідьмаЅ, ЅВарнакЅ, ЅМаринаЅ та вірш ЅМеж скалами, неначе злодійЅ, 1890 р.). З окремими перекладами виступили Август Шеноа (1863 р.), Чиро Брагаля (1886 р.), Д. Лопашич (1889 р.) .

У Словенії 1907;1908 роках поет Йосип Абрам видав ЅКобзарЅ Шевченка в двох томах. Це видання поклало початок справжньому культу Шевченка серед словенців. ЅЖодна нація, — говорив перекладач, — не має поета, який би був так зв’язаний з народом, як подиву гідний Шевченко з УкраїниЅ.