Термінова допомога студентам
Дипломи, курсові, реферати, контрольні...

Історія виховання. 
Соціально-педагогічні засоби соціального виховання дитини у школі

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Своє «друге народження» термін «соціальне виховання» отримав у 90-і роки. Пов’язано це з крахом комуністичних ідеалів, теорії комуністичного виховання. Проте фактично разом «з водою» (комуністичне виховання) була виплеснута і «дитина» (виховання). В офіційних документах школа з «навчально-виховного закладу» перетворилась в «освітній заклад»; позашкільні заклади, основною функцією яких було перш… Читати ще >

Історія виховання. Соціально-педагогічні засоби соціального виховання дитини у школі (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Виховання як основна категорія педагогіки є об`єктом пильної уваги вчених на протязі усієї історії розвитку педагогічної думки. Разом з тим проблема змісту поняття «виховання» як би запрограмована на постійну новизну і актуальність, бо воно має принципіальне значення, тому що смислове наповнення цього поняття визначає основні підходи до цілей, задач і засобів педагогічної діяльності [9].

З іншого боку, виховання — це вічна і загальна категорія суспільного життя. Очевидно, що соціальний феномен виховання значно ширше визначаючого його терміна. Спробуємо стисло прослідкувати, як змінювались мета і зміст виховання в історії розвитку нашого суспільства. Ці зміни находять відображення, як правило, в уточнюючому визначенні, яке додається до цього слова: родинне виховання, народне виховання, моральне виховання та ін.

У вітчизняній історії джерела виховання йдуть у старослов`янську язичну етнокультурну. Прийняття християнства на Русі було важливим поворотом у розвитку російської культури і освіти. Літописи та інші документи, які дійшли до нас дають уявлення про виховні традиції Стародавньої Русі.

Перехід від язичництва до християнства був тривалий та драматичний, проте релігія поступово упросила свої позиції і зрештою утвердилась як домінуюча ідеологія. Саме релігія виступала у ролі берегині загальнолюдських цінностей. У релігійній літературі, проповідях вміщується постійне звертання до моральних заповідей. Тому християнське виховання, в основі якого було засвоєння новим поколінням християнської моралі, було провідним аж до Жовтневої революції 1917 року. В суспільстві була розроблена і ефективно діяла система християнського виховання, яка містила і певну політику держави, коли одним з основних принципів виховання, на якому будувався навчально-виховний процес у школах, оголошувалось «єдність» православ’я, самодержавства і народності. У 70 — 80-і роки 19 ст. в Росії єдине Міністерство освіти і духовних справ. Закон Божий є одним з основних предметів в освітніх закладах. Здійснюється це виховання усіма соціальними інститутами: родиною, школою, церквою та ін.

Докорінний поворот у змінах мети і змісту виховання був зроблен після революції, коли відбувся розрив з християнським вихованням, найбагатшим спадком вітчизняної педагогічної думки і практики.

Це явище породило у вчених-педагогів чисельні дискусії: що є предметом педагогічної науки, який повинен бути взаємозв`язок між суспільством і школою, яка роль школи у вихованні зростаючого покоління, чи може школа вплинути на соціальну середу та ін. У ці роки міцно закріпився термін соціальне виховання. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з відомих у педагогіці. Це обумовлено, принаймні, двома факторами: соціальним положенням дітей у Росії і активним розвитком педології.

Сирітство, бездоглядний, безпритульний, правопорушення серед дітей — «соціальні хвороби» суспільства і найгостріші соціальні проблеми, які потребували свого рішення. Сторінки педагогічної і непедагогічної преси того часу мали такі заголовки, як «Новейшая система перевоспитания беспризорных», «Выбитые из социальной колеи дети», «Роль и место детского дома в системе социального воспитания детей» і т.д.

У Росії активно в той час розвивалась педологія. Її основною задачею було отримання систематизованих знань про дитину, необхідних для її виховання. Найбільш відповідальна і важлива галузь у системі виховання вважалась область соціального виховання.

Термін «соціальне виховання» частіше за все використовувався у скороченому вигляді - «соцвих». У період 1917;1930 рр. Він застосовується у двох основних значеннях: перше — визначення державного органу, функцією якого було управління дитячими виховними та освітніми закладами; друге — передача суспільного досвіду від одного покоління до іншого [31].

Соцвихами були місцеві органи влади, які управляли справами дошкільного і шкільного виховання і політехнічної освіти дітей, соціально-правовою охороною неповнолітніх, підвищенням кваліфікації вчителів, а також комітет по навчальній і дитячій книзі. Заклади, які входять в систему соцвиха, поділялись на заклади дошкільного виховання (дитячі садки, дитячі площадки), школи першої і другої сходинок; дитячі будинки, заклади для дітей з обмеженими можливостями (сліпих, глухих, розумово-відсталих), «інститути соціального виховання» — заклади для важко виховних дітей у віці від 8 до 16 років [20].

Соціальне виховання у другому значенні слова у 20-і роки розглядувалося як найбільш важлива і відповідальна галузь у системі народного виховання. Єдиного тлумачення цього поняття серед педагогів того часу не було. Відомий педагог Н.Н.Іорданський у 1923 році опублікував книгу «Основы и практика социального воспитания», у котрій він виділив чотири погляди на сутність соціального виховання: перший — уся система виховання з усіма його сторонами (навчальні поняття, їх обстановка, організація дітей, спостерігання за їх самопочуттям, особистість учителя та ін.); другий — виховання як суспільне явище, яке спирається в організаційному відношенні на суспільні форми життя; третій — виховання соціальних інстинктів і навичок, створення соціального життя у навчальних заняттях дітей і в організації їх життя на основі самоврядування; четвертий — пов`язаний з соціальною педагогікою як науковою і практичною дисципліною.

Проте дуже скоро термін «соціальне виховання» набуває ідеологічного змісту, класового характеру, воно починає припускати різні види педагогічного впливу на дитину з метою виробки з нього фізично здорового, озброєного необхідними знаннями, уміннями і навичками борця за будівництво соціалістичного суспільства. Класовий принцип соціального виховання набув більш широке розповсюдження у 20-і роки. Саме тоді широко упроваджують такі слова, як «буржуй», «кулак», «пролетарій». В цьому суспільному контексті поняття «соціальне виховання» було тісно зв`язано з соціальним походженням людини. Таким чином, у Росії у зв`язку зі зміненими соціальними умовами відбувається перехід від християнського виховання до соціального. Проте термін «соціальне виховання» проіснував відносно недовго. Н. К. Крупська критикувала його як дещо «аморфне, невизначене». А після печально відомої постанови Центрального комітету ВКП 1936 року «О педологических извращениях в системе наркомпроса» соціальне виховання фактично припинило своє існування [11].

У радянській період нашого суспільства на зміну соціальному вихованню прийшов термін «комуністичне виховання». Розкриттю сутності комуністичного виховання, його змісту, методики виховної роботи було присвячено багато дослідів. В цей період закріпилося трактування поняття виховання у широкому і вузькому значенні слова. У першому випадку виховання вміщувало в себе освіту і навчання і охоплювало роботу усіх соціальних інститутів виховання. Друге трактування було пов’язано з вихованням у дітей світогляду, морального вигляду, всебічного гармонійного розвитку особистості. Слід зазначити, що в радянський час у Росії була теоретично розроблена і практично реалізована система комуністичного виховання. Ідеологія виховання розроблялася і здійснювалася комуністичною партією. Причому вона намагалася розповсюдити свій вплив абсолютно на усі сторони і складники цього процесу: визначала стратегію виховання, уточнювала мету виховання на кожному етапі розвитку радянської держави, керувала підготовкою кадрів вихователів, координувала діяльність усіх соціальних інститутів які беруть участь у вихованні, спрямовувала розвиток усієї системи освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації направляючи їх на посилення виховних функцій.

Своє «друге народження» термін «соціальне виховання» отримав у 90-і роки. Пов’язано це з крахом комуністичних ідеалів, теорії комуністичного виховання. Проте фактично разом «з водою» (комуністичне виховання) була виплеснута і «дитина» (виховання). В офіційних документах школа з «навчально-виховного закладу» перетворилась в «освітній заклад»; позашкільні заклади, основною функцією яких було перш за все комуністичне виховання дітей, почали зватися «закладами додаткової освіти», були ліквідовані суспільні - комсомольська і піонерська — організації дітей, головною метою яких було ствердження ідеалів комуністичного виховання. Це призвело до перегляду співвідношення виховання і освіти, закріплення за освітніми закладами здебільшого освітніх функцій і перенесення центру ваги виховної роботи на родину, яка в силу об'єктивних причин виявилась до цього не готовою.

Виникнення соціальної педагогіки як галузі наукової і практичної діяльності співпало з періодом переусвідомлення сутності виховання як соціального феномену і визначення змісту соціального виховання, яке виявилося у центрі уваги цієї нової галузі знань.

Соціальне виховання дітей є одним з важливих факторів стабілізації суспільства. Соціальне виховання повинно досягти дві мети: успішності соціалізації зростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як суб'єкта діяльності і як особистості [31 c.50].

Визначаючи соціальне виховання як категорію соціальної педагогіки, слід звернути увагу на роботи вчених, які займаються проблемами соціальної педагогіки: В. Г. Бочаровой, А.В. Мудріка, В. Д. Семенова, Г. Н. Філонолва та ін. У цих дослідах можна знайти різні визначення соціального виховання як категорії соціальної педагогіки: виховання зростаючого покоління дітей у соціумі; високоякісне виховання і освіта дітей; виховання усіх вікових груп і соціальних категорій дітей, тобто соціальне виховання розглядається як соціальний інститут [9].

Є і інші точки зору, але усіх їх єднає одне — акцентування у вихованні як багатосторонньому, складному суспільному явищі його соціальних складників.

Таким чином, соціальне виховання як одна з основних категорій соціальною педагогіки є видовим поняттям по відношенню до категорії «виховання», яка вивчається багатьма науками: педагогікою, соціологією, психологією та ін. Входить ця міжнаучна категорія і в категоріальну систему соціальної педагогіки як відокремлення педагогічної науки. Проте основною, базовою категорією вона виступає у педагогіці [14].

Педагогіка розглядає виховання дітей як цілеспрямований процес формування моральних якостей особистості.

Якості особистості виходять в людині на перший план, коли мова іде про певні ролі і функції людини в суспільстві, про активність його дій, про те, наскільки вона усвідомлює своє місце у суспільстві.

У педагогічній літературі якості особистості розглядаються як постійно закріплені відношення людини до природи, суспільства, продуктів діяльності людини, самого себе; як визначена система мотивів, форм і способів поведінки, в яких ці відносини реалізуються.

Відомо близько 1500 слів, які можуть характеризувати особистість. З них обирають домінуючі, які складають конкретну програму виховання, яка враховує індивідуальні якості особистості, яка допомагає дитині реалізувати їх. Необхідно не лише назвати ці якості, але і зрозуміти, що собою нагадує кожну з них, як вони між собою пов’язані, які структурні елементи відображаються чи не відображаються у реальній дійсності, а також вміти володіти методикою формування цих якостей.

Якості особистості проявляються у дії, яке породжує вчинок, якщо воно розглядається у взаємозв'язку з породжуючими його метами і задачами. Вчинки ж в остаточному вигляді формують поведінку людини.

В основі морального виховання дитини лежить формування моральних переконань — знань, безспірних для людини, у істинності яких вона упевнена, які проявляються у поведінці людини і стають його керівництвом до дії. Наступними складниками морального виховання є формування моральної поведінки і моральних почуттів.

Моральні переконання, поведінка регулюється у суспільстві моральністю — сукупність принципів і норм поведінки людини по відношенню до суспільства і інших людей. Гарантом моральних вимог, об'єктом соціального контролю виступає суспільна думка [22].

Таким чином, моральне виховання дитини — одна з найголовніших та найтяжчих задач педагогічної діяльності.

Проте цей процес не завжди буває достатньо ефективний. Розглядаючи вище призначення соціального навчання, ми показали, що у дитини повинні бути сформовані певні соціальні знання, уміння і навички. Процес їх формування пов’язаний із формуванням відносин, наприклад до батька, матері - турботливе, дбайливе, кохане та ін. Якщо за будь якої обставини у дитини не сформовані соціальні знання, тоді і не сформовані відносини, тобто не сформовані будь-які необхідні йому у соціалізації якості особистості. Тому у процесі соціально-педагогічної діяльності такі соціально значимі якості повинні бути сформовані - це і є задача соціального виховання.

Тобто під соціальним вихованням розуміється цілеспрямований процес формування соціально значимих якостей особистості дитини, необхідних йому для успішної соціалізації.

Як витікає з цього визначення, соціальне виховання має практично — орієнтований характер. Пояснимо цю думку. Виховання, у цілому направлене на формування якостей особистості, які й характеризують індивідуума як члена суспільства, тобто усі якості особистості соціально значущі. Проте коли ми говоримо про практичне формування конкретних якостей у конкретної дитини, то з точки зору структури і змісту педагогічної діяльності, застосованих методик та технологій виділяються різні аспекти виховання: фізичне виховання, естетичне виховання, трудове виховання та ін.

Одним з таких аспектів виховання, який відокремився у зв’язку з розвитком соціальної педагогіки як практико орієнтованої галузі педагогічного знання і відповідної сфери професійної практичної діяльності, і є соціальне виховання.

Соціальне виховання можна розглядати як процес відносно соціально контролюючої соціалізації, який здійснюється у спеціально створених виховних організаціях, які допомагають розвити можливості людини, включаючи його здібності, знання, зразки поведінки, цінності, відносини, позитивно цінні для суспільства, в якому вона живе [24].

Іншими словами, соціальне виховання представляє собою вирощення людини у процесі планомірного створення умов для цілеспрямованих позитивних розвитку і духовно-ціннісної орієнтації.

Ці умови створюються під час взаємодії індивідуальних і групових (колективів) суб'єктів у трьох взаємозв`язаних і в той же час відносно автономних за змістом, формами, способами і стилем взаємодії процесів: організації соціального досвіду дітей, підлітків, юнаків, їх освіти і індивідуальної допомоги їм.

Організація соціального досвіду здійснюється через організацію побуту і життєдіяльності формалізованих груп (колективів); організацію взаємодії членів організації, а також навчання йому; стимулювання самодіяльності у формалізованих групах і вплив на неформальні мікрогрупи.

Соціальний досвід — у широкому значенні - єдність різного роду умінь і навичок, знань і способів мислення, норм і стереотипів поведінки, інтеріорізованих ціннісних установ, зафіксованих відчуттів хвилювань, досвід взаємодії з людьми, досвід адаптації і обособлення, а також самопізнання, самовизначення, самореалізації і самоствердження.

Виховання вміщує в себе: систематичне навчання (формальна освіта, як основна, так і додаткова); освіту, тобто пропаганду і розповсюдження культури (неформальна освіта); стимулювання самовиховання [18].

Індивідуальна допомога реалізується у процесі: сприяння людині у рішенні проблем; створення спеціальних ситуацій у життєдіяльності виховних організацій для її позитивного саморозкриття, а також підвищення статусу, самоповаги і т.д.; стимулювання саморозвитку.

Індивідуальна допомога — це свідома спроба допомагати людині у накопичені знань, установ і навичок, необхідних для задоволення своїх позитивних потреб і інтересів і задоволення аналогічних потреб інших людей; в усвідомлені людиною своїх цінностей, установ і умінь; у розвитку самосвідомості, у самовизначенні, самореалізації і самоствердженості; у розвитку розуміння і сприйняття по відношенню до себе і до інших, до соціальних проблем; у розвитку почуття причетності до родини, групи, соціуму; у виробці стратегій адаптацій і обособлення у соціумі [33 c.20].

Звичайно, що міра систематичності, інтенсивності, характер, зміст, форми і способи організації соціального досвіду, освіта і індивідуальна допомога безпосередньо залежать від віку і статі учнів, а також у певній мірі від їх етноконфесійної і соціально-культурної приналежності.

Природно також, що у різних типах виховних організацій і у конкретних організаціях об'єм і співвідношення окремих складників (організації соціального досвіду, освіти і індивідуальної допомоги) суттєво різні. Різниця залежить як від типа організації, так і головним чином від ціннісних спрямувань, установ і імпліцитних концепцій виховання, які реалізують у своїй діяльності працюючі в них педагоги. Останнє визначає те, яку взаємодію реалізують у виховній організації.

Взаємодія у процесі соціального виховання є обміном між суб'єктами інформацією, типами і способами діяльності і спілкування, ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, відбір і засвоєння яких має вибірковий характер. Така взаємодія у значній мірі соціально діференцьована, індивідуалізована і варіативна, оскільки конкретні учасники взаємодії, які є членами певних етнічних, соціальних і соціально-психологічних груп, більш-менш свідомо і цілеспрямовано реалізують у взаємовідносинах між собою той тип соціальної поведінки, який схвалюється у цих групах і має свою специфіку.

У цілому взаємодія — діалог вихователів і вихованців, а також вихованців між собою, зміст, характер і виховна ефективність якого встановлюється тим, які особистості в ньому приймають участь, в якій мірі вони самі відчувають себе особистостями і бачать особистість в кожному, з ким спілкуються.

Здійснююче у процесі взаємодії соціальне виховання створює більш-менш благодатні умови і можливості для оволодіння людиною позитивними соціальними, духовними та емоційними цінностями, а також для його самопізнання, самовизначення, самореалізації, а в цілому — для придбання досвіду адаптації і обособлення у суспільстві [30 c.13].

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою