Соціальний феномен формування вартості як зразок граматики сучасної економіки

Соціальний феномен формування вартості як зразок граматики сучасної економіки

Сучасна ситуація перехідного періоду, коли одночасно існує декілька способів виробництва, призвела до того, що промисловий капітал, орієнтований на використання максимальних обсягів уречевленого постійного капіталу, швидко змінюється капіталом епохи постмодерну, де пріоритету набуває використання нематеріального капіталу. Відповідно, такі зміни соціально-економічної системи глобалізованого світу суттєво змінюють змістовне наповнення таких ключових категорій як вартість, капітал, праця тощо. Знання, як такі, стають базовою виробничою силою, а основним продуктом суспільної діяльності визначається вже не праця, а кристалізовані знання. Мова йде про те, що мінова вартість матеріальних і нематеріальних товарів залежить у кінцевому рахунку не від кількості вкладеного в них сукупної суспільної праці, а вмісту в них інформаційних знань та інтелекту людини. На відміну від сукупної суспільної праці знання та інтелект не можуть бути зведені до кількості абстрактної праці як його результат або еквівалент.

Таким чином, така своєрідна когнітивна трудова діяльність створює величину та співвідношення вартості товарів однозначно невизначеною та складно-прогнозованою, у першу чергу тому, то не враховується «комунікативна» складова продукту. Неможливість виміряти сучасну працю класичним способом унеможливлює виміряти й її вартість. Криза зазначених соціально-виробничих змін у теорії вартості вимагає перегляду сутнісних засад формування самої категорії вартості, а тим самим і саму систему еквівалентів на яких будується товарний обмін.

Проблема континууму категоріального апарату в архітектоніці економічних знань актуалізує не тільки розуміння соціально-економічного буття людини, а й формує проблематику самого тексту та нарративної мовної референції економічного знання. Ж. Дерріда вказує на те, що процедура змістовного формування категорій забезпечує можливість конструювання самого Буття, тобто у такий спосіб фіксується процес мовленнєвого конструювання суспільно-економічний сфері існування людини.

Мова є матеріальним носієм соціально-комунікативної взаємодії між людьми, тому фундаментальна типологія граматики та фундаментальна типологія суспільно-економічних відносин є тотожними між собою: «Граматика — це самосвідомість мови, точно так само, як логіка є самосвідомістю мислення… Говорінням ми укріплюємо часову і просторову осі нашої цивілізації, тому що займаємо місце у її центрі, розташовуючись обличчям до обличчя з її чотирма аспектами — її майбутнім, її теперішнім, її внутрішньою солідарністю, її зовнішньою боротьбою. Й перед обличчям цієї специфічної та небезпечної відкритості чотирьом сферам життя наші слова повинні встановлювати певну рівновагу: у кожний даний момент мова розподіляє та організовує всесвіт заново».

Таким чином, дослідження механізму становлення категоріального апарату сучасної мови у сфері соціально-економічного знання як своєрідної процедури об'єктивізації індивідуальної свідомості людини та формування мозаїчної культурної традиції в процесі трансформації світового господарства є безперечно актуальним завданням.

Дискусія про смислове наповнення категорій апарату економічного знання проходить через всю історію економіко-теоретичної думки. Платон та Аристотель стверджували дискретний характер категорій завдяки тому, що світ поділяється на не перехрещуванні класи предметів, у той час як категорії мають визначені межі. Згодом альтернативну позицію формує Л. Витгенштейн, який стверджував, що всі категорії відносні та мають дифузійний характер. Відповідно формується мережа таких зв’язків, які мають центр і периферію. Причому периферія сприяє наповненню змісту категорій новими смислами, а взаємне проникнення периферійних сфер декількох категорій також стає суттєвим фактором трансформації єдиного смислового поля.

Представники структуралізму використовують мову та деякі її методи як основу наукового підходу дослідження у сфері гуманітарних знань, наприклад, прийоми лінгвістики у теоретичній етнографії духовних структур первісних племен використовує К. Леві-Стросс, використовує запропоновані методики до аналізу сучасності Р. Барт, а на людську психіку переводить лінгвістичні аналогії Ж. Лакан тощо. У свою чергу, М. Фуко пропонує новий спосіб співвідношення між словами і речами в системі аналізу багатства як такого, що є неоціненним вкладом у розуміння сучасних змін соціально-економічного характеру в умовах глобалізації. Саме сигніфікація класичного періоду досліджень у мові корелюється з механізмом вартості у матеріальному виробництві, аналіз якого й був запропонований К. Марксом. Подібно до ідей К. Маркса, Вітгенштейн також визначає суспільне життя як вид практики, а не тільки як сукупність поглядів і переконань людей, а такі представники як Кондильяк, Галіані, Грален виходили з обміну корисністю як з суб'єктивної бази всіх вартостей.

Значення мовного потенціалу в сфері економічного знання досягає наукової стадії завдяки дослідженням Ф. де Соссюра, Г. Гійома, Т. Грімма, В. Дільтея, Ж. Дерріда, Ю. Кристевої, Ж. Лакана, О. РозенштокХюсси, М. Фуко та багатьох інших. Сучасні методологічні засади гуманітарного підходу в соціально-філософському дослідженні економіко-виробничої сфери суспільства вирішуються в роботах західних філософів та економістів Р. Арона, Д. Белла, М. Гайдеггера, Дж. Гелбрейта, П. Козловскі, Дж. Коулмана, Г. Мінцберга, Е. Тоффлера, Ю. Хабермаса тощо. В український філософський літературі не можна обійти увагою думку із зазначених питань таких вчених як Е. Герасимова, О. Скубашевська, А. Мазараки, С. Мочерний, та багатьох інших.

У системі сучасного когнітивного капіталізму знання перетворюються у фактор виробництва, так само необхідний як праця або капітал, фактично, знання накопичують в собі вартість праці та інших виробничих факторів, які є необхідними для його виробництва. Надалі за допомогою знань відбувається керівництво самим процесом виробництва, тим самим створюється корисний продукт для споживача. У виробничому процесі промислового капіталізму праця породжує знання, а знання вже породжують вартість, тому для того, щоб зростати капіталу потрібно використовувати не тільки працю, а й знання, які він породжує та включає у цикл виробництва. Але в умовах сучасного когнітивного капіталізму використання знань не можна просто зводити до капіталу, оскільки перетворення знання у вартість підпорядковується специфічним законам, які непредставлені в марксистських і ліберальних теоріях вартості.

Перетворення знання у вартість, особливо коли воно береться у віртуальній формі, створює багато неоднозначних складових у вартісному кругообігу. Зазначений процес перетворення знання у вартість носить нелінійний, нестабільний, часто катастрофічний та непостійний у часі характер, але сама така форма існування створює простір свободи для нових та оригінальних інституційних перетворень. Крім того, дуже важливим є те положення, що знання мають, як будь який товар, споживчу вартість для суспільства, але вони не мають базової вартості витрат, яку б можна було використовувати як еталон для визначення вартості мінової. Необхідно додати, що знання функціонує з точки зору марксистської теорії як витрати на відтворення, а неокласична теорія визнає їх як маргінальні витрати. Дійсно, витрати на виробництво знань є дуже невизначеними і вони суттєво відрізняються від затрат на його відтворення, наприклад, коли створюється перший екземпляр інтелектуальної діяльності всі подальші розробки втрачають сенс.

Отже, мінова вартість знання залежить від практичної можливості обмежить його вільний обіг за рахунок покращення захисту авторських прав. Вартість знання не є продуктом природної рідкості, вона створюється лише завдяки інституціональним обмеженням доступу до них.

Ф. де Соссюр надає порівняльний аналіз між обміном мовленнєвими елементами та функціонуванням грошей. Головними властивостями грошей є можливість обмінюватися на реальні матеріальні блага та можливість грошової одиниці співвідноситься з іншими одиницями даної грошової системи, тобто наявність співвідношення всіх елементів внутрішньої системи між собою. Відповідно, можливість обмінюватися грошової одиниці на реальні матеріальні блага є аналогічним процесом структурному виміру мови, а процес внутрішнього співвідношення елементів грошової системи схожий на функціональний розподіл у мові. Зазначені підходи відповідають періоду класичного пояснення лінгвістичного знаку, який підпорядковується ринковому закону вартості та спрямовує структурні операції мови у напрямку десигнатів. Саме сигніфікація класичного періоду досліджень у мові корелюється з механізмом вартості у матеріальному виробництві, аналіз якого й був запропонований К. Марксом.

У свою чергу, Ж. Бодріяр так описує зазначений процес: «споживча вартість відіграє роль горизонту в цільовій установці у системі мінової вартості - перша характеризує конкретну операцію, що здійснюється з товаром у ході споживання (момент, аналогічний десигнації для знаку), друга ж відправляє до здатності всіх товарів обмінюватися між собою за законом еквівалентності (момент, аналогічний структурній організації знаку), та обидві вони діалектично співвідносяться упродовж всього Марксового аналізу, визначаючи раціональне упорядкування виробництва, що регулюється політичною економією», — проте нова радикальна революція поклала край класичному сприйняттю економіці вартості.

Класичне поєднання двох зазначених аспектів вартості розпадається у зв’язку з тим, що референціальна вартість була знищена, тобто зникає еквівалентність реальному змісту об'єктів й поступово сформулюється структурна гра цінностей, виникає феномен симуляції. Він полягає у тому, що всі знаки починають обмінюватися між собою, але вже більше не обмінюються ні з чим реальним, тобто правила детермінованої еквіваленції у мові більше не працюють, так само більше не працюють цільові установки виробництва, а грошова одиниця так само не відповідає реальному виробництву, піддається постійній неконтрольованій інфляції та спекуляціям.

Отже, можемо констатувати сучасний процес розпаду діалектики взаємодії реальності та знаку, за висловом Ж. Бодріяра відбувається екстермінація виробничої та знакової реальності, що забезпечує появу політекономії знаку.

У даному випадку ми спостерігаємо глибинні зміни в законі цінностей, тобто необхідним стає врахування постійного руйнування суспільних відносин, які регулюються цінністю, зникає детермінованість відносин — все це змінює загальний підхід до розуміння характеру існування самої економіки. У свою чергу, поняття знаку так само змінює своє значення, знак перестає бути формою структурного закону цінності, його уособлює така специфічна організація як код. Справа полягає у тому, що ринковий закон вартості не означає детермінуючої ролі матеріального виробництва, так само як структурний закон цінності не визначає пріоритету певного знаку. Таку ситуацію утворюють паралельне існування двох складових: 1) ринковий закон вартості був розроблений Марксом на основі дослідження матеріального виробництва товарів; 2) структурний закон цінності розроблявся Соссюром на матеріалі лінгвістичного знаку. Але ринковий закон вартості фактично є законом еквівалентності, який повністю розповсюджується й на конфігурацію знаку, коли еквівалентність означаючого та означеного забезпечують регулярний обмін референційними змістами. Як бачимо, класичний закон вартості одночасно функціонує як в системі виробництва, так й в сфері мови і, навпаки, структурний закон цінності забезпечує як не детермінованість зазначених сфер по відношенню одної до одної, так і, відповідно, до змісту кожної складової, тобто відбувається перехід від детермінованої сфери знаків до недетермінованої сфери коду.

Отже, перевірка ринкового закону вартості на матеріалі знаків підтверджує процес не тільки взаємообміну змістами та одночасної втрати своєї співмірності, а й те, що з появою коду вони переходять у стан симуляції. Саме капітал відміняє детермінованість суспільства способом виробництва та замінює її структурною формою цінності: «ера симуляції повсюди відкриває можливість взаємної підстановки елементів, котрі раніше мали характер протиріччя або були діалектично протилежними… У наший системі образів і знаків зникають всі основні гуманістичні критерії цінності, що визначали собою вікову культуру моральних, естетичних, практичних суджень. Все неможна вирішити — характерний ефект панування коду, цілком заснованого на принципі нейтралізації та неможливості відрізняти. Це, так би мовити, світовий бардак капіталу — не для проституції, а для субституції та комутації, для підміни і підстановки».

У свою чергу, безпосередня реальність соціально-економічного життя полягає у тому, що є речі без яких людина може обходиться абсолютно все життя, а натомість вона наділяє їх високою вартістю та платить величезні кошти, у той час як фізіологічно необхідні речі вартують копійки: «Мова йде вже не про пізнання механізму, згідно з яким багатство можна уявляти серед собі подібних (завдяки того універсального уявлення багатства, яким є дорогоцінний метал), а про з’ясування того, чому об'єкти бажання і потреби повинні бути представлені, таким чином визначається вартість речі та чому саме можна стверджувати, що вона вартує стільки-то або стільки».

У межах класичного мислення сприйняття такого поняття як вартість пов’язане з тим, що будь-яка річ повинна щось коштувати і саме «щось» виявляється тільки в процесі обміну на таке саме «щось» в іншій речі. Гроші та ціни існують та змінюються завдяки тому, що існує сам процес обміну, але тільки зовнішнє сприйняття зазначеного процесу не дає принципових відповідей на функціональний зміст феномену обміну. Коли людина вступає в процес обміну, вона має визнавати вартість тієї речі яку бажає придбати, при цьому вона так само пропонує для обміну вартість свої речі. Головним тут стає той факт, що сама людина своєю річчю для обміну попередньо не може користуватися, тоді звідки всі люди знають вартість речей, які вони обмінюють, якщо ними на практиці ніхто не користується до факту обміну? Мова йде про те, що вартість існує лише всередині уявлення або всередині самого обміну, тобто реально існує лише здатність до обміну.

Отже, можливими є такі два граматичні підходи в аналізі економічних явищ: 1) вартість є первинною та була закладена в речах до факту обміну, тут сутність мови представлена в первинних означеннях, тобто пропонується мова дії або мова коренів; 2) вартість з’являється лише в момент самого процесу обміну речами і тільки так може існувати, у цьому випадку аналізується загальна функціональність мови всередині речення, а з точки зору логіки — судження.

Звідси випливають можливості граматичного пояснення метафізичного характеру такої категорії як вартість. У першому випадку ми виходимо поза межи форми мовленнєвого аналізу та сутність процесу обміну визначаємо у природній схожості речей, тобто появу самого кореня слова забезпечувала необхідність сумісних дій людини стосовно задоволення своїх життєвих потреб. В іншому варіанті мова за допомогою дієслова, яке допускає всі слова мови можливими, забезпечує їх співвідношення між собою завдяки їх препозиційному зв’язку, так само забезпечується обмін, що визначає в якості першочергового акту вартість обмінюваних речей і ціну, за яку їх уступають. На відміну від економіки, коли бажання обміняти річ та сам процес обміну є ідентичним, тобто саме означення й уособлюється з процесом встановлення діяльнісного зв’язку, тим самим граматика забезпечує таку систему уявлень, коли водночас визначається значення об'єкту і формується судження, причому з можливістю встановлення його істинності. У такій спосіб відбувається специфічне поєднання мовленнєвого та економічного підходу формування вартості як соціального феномену.

За допомогою граматики нам пропонуються такі можливості пояснення теорії вартості як аналіз судження та аналіз дії або кореня; економіка, у свою чергу, пропонує аналізувати вартість виходячи з корисності об'єктів, а потім визначає вартість, виходячи з невичерпних можливостей природи. Економічний спосіб пояснення процесу формування вартості виводить нас на шлях «психологічної теорії» Кондільяка, Гралена, теорію фізіократів тощо. Базовим положенням зазначених підходів стає доведення різниці між категоріями вартості та багатства, тобто ті реальні блага які надає людям природа, стають багатством тільки за таких умов: 1) у випадку надлишку таких продуктів в одних руках; 2) їх необхідність для життя інших людей; 3) тимчасовий характер так званого багатства. Крім того, обмін благами у вигляді тієї ж торгівлі вимагає великих додаткових зусиль та призводить до суттєвого зменшення існуючих благ, тобто формування вартості не тільки задовольняє потреби людини, а й зменшує одні блага заради обміну на інші.

Як бачимо, такі відповіді тільки збільшують коло суттєвих питань стосовно того, що є джерелом перетворення блага в багатство та яким чином в результаті постійного формування вартості - обсяги блага не зменшуються. Зрозуміло, що торгівля як можливість формування додаткової вартості, з точки зору класичних підходів, нами не враховується. Так само як і промисловість не може компенсувати витрати формування вартості, так як вона звільняє з самого обміну ціну підтримки життя учасників виробничого процесу.

Отже, вартість може збільшуватися не за рахунок виробництва, а за рахунок зростання процесу споживання, фактично, праця може існувати тільки тоді, коли вона витрачається, створюючи тим самим засоби існування всіх учасників виробничого процесу.

Система граматики, коли аналізує слова виходячи з кореня, поєднуючи звук і саму річ, створює процес формування абстракцій, які забезпечують процедуру набування коренем імені в мові. Відповідно, М. Фуко пропонує таку категорію як гра вартостей: обмін надає ціну будь-якої речі й у той самий час зменшує ціну кожної речі. З одного боку, обмін збільшує вартість завдяки створенню корисності як такої, що задовольняє потреби людини, з іншого боку, він зменшує вартості у процесі оцінки кожної окремої речі, тобто виникає кореляційна залежність завдяки обміну, коли безкорисне стає корисним, а більш корисне стає менш корисним.

Таким чином, феномен вартості дозволяє з’ясувати процес того, як речі входять в систему обміну та як вони співвідносяться одна з одною на принципах рівності й аналогії, що в кінцевому рахунку надає можливість їх оцінити. Як бачимо, вартість відповідає атрибутивній функції дієслова у загальній граматиці, коли констатація речення формує точку відліку мови. Постійний процес обміну забезпечується постійним розчленуванням вартості певного об'єкту всіма іншими оцінюючими вартостями, і саме тут вартість починає виконувати функцію зчленування, яку загальна граматика визнає за всіма недієслівними складовими речення, що виконують функцію іменування.

У свою чергу, гра вартостей дозволяє кожній частині багатства водночас бути як означуваною, так й означаючою складовою, а вартість так само стає водночас й дієсловом, й іменником, тобто теорія торгово-грошових відносин демонструє як будь-який об'єкт може набути функцію означення у співвідношенні з іншим об'єктом і стати для нього постійним знаком. Крім того, така ситуація надає можливість проаналізувати процес, коли ніколи не зникаючий грошовий елемент може означати збільшення або зменшення багатства, як він може змінюватися по відношенню до вартості, яку представляє. вартість економічний граматичний міновий Можемо стверджувати, що теорія грошової ціни відповідає алогічному процесу в граматиці мови у вигляді аналізу коренів і мови дії та виконує функцію деривації або зміщення смислу. Гроші, як й слова, повинні виконувати функцію означення: балансування цін уособлює собою процес балансування між грошовим металом та всіма видами багатства, та є аналогічним процесу риторичного зміщення до первинного значення словесних знаків.

Таким чином, можемо стверджувати про те, що інтелект стає атрибутом живої праці, а вона у свою чергу все більше набуває форми мовленнєвих дій. Сучасний когнітивний капіталізм ХХІ ст. визначає форму існування живої праці як мовно-комунікаційну, а сучасні економічні проекти з їх чіткою часовою, фінансовою та стратегічно-просторовою визначеністю приречені посилювати мобільний та комунікативний характер праці. Мова стає необхідним атрибутом соціального характеру продуктивності праці, а природа мови як суспільного блага є більш принциповою ніж виявлення її в системі різних знань. За міркуваннями К. Маркса, мова є природнім невідчуженим способом існування суспільства, його ось-буттям, а в сучасному телекомунікаційному бутті функціональне значення мови стає атрибутивним способом існування такого суспільства та, як бачимо, механічна частина основного капіталу поступово стає менш значущою у порівнянні з нематеріальною працею на засадах комп’ютерного забезпечення.