Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови

Істотним кроком у напрямку більш послідовного засвоєння учнями елементів змісту мовної освіти (знань про мову і мовлення, мовних та мовленнєвих умінь та навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу) є створення нової програми з української (рідної) мови для 5−12 класів з урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти та результатів сучасних вітчизняних та зарубіжних психолог-педагогічних і методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи.

Відзначимо, що в програмі враховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, згідно з якими вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту.

По-друге, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний та виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства. Укладачі програми виходили з необхідності переходу від авторитарної до гуманістичної педагогіки, що полягає в заміні авторитарних методів впливу на учня в досягненні прийнятої ними освітньої мети. А отже добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів. Так, у нинішніх умовах базової і старшої школи домінуючою має стати особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку.

Комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів — аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння і письма, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення; передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу [9].

Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання.

Отже, такі підходи потребують створення та використання нових педагогічних технологій, особливо в період переходу до 12-річної школи, який об'єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень. Суть педагогічних технологій полягає у попередньому проектуванні процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння. На відміну від методичних розробок уроків, які орієнтовані в основному на вчителя, педагогічні технології орієнтовані на учнів і націлені на забезпечення успіху в засвоєнні ними знань та формуванні вмінь і навичок за рахунок власної активної діяльності. Технологія акцентує увагу на процесі створення, а не тільки на застосуванні конкретних методів, організаційних форм і засобів навчання, як це передбачається методикою.

У психолого-педагогічному плані тенденція вдосконалення педагогічних технологій характеризується переходом від учня як функції запам’ятовування до учня як суб'єкта, відповідального за власний розумовий розвиток; від чисто асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій; від орієнтації на середнього учня до диференційованих та індивідуальних програм навчання; від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-виховної регуляції [1].

Найпершою умовою побудови технології навчання є конкретизація навчальної мети: усвідомити знання, осмислити зв’язки між явищами, засвоїти матеріал, сформувати уявлення, вміння застосувати за зразком, застосувати в інших умовах тощо. Проте неконкретні, розпливчасті цілі не сприяють вибору доцільних методичних засобів досягнення певного результату. Приміром, такі формулювання мети уроку, як поглибити, повторити, закріпити, розширити знання тощо не націлюють учителя на передбачення кінцевого результату.

Важливою складовою педагогічного процесу нині стає особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем, яка вимагає детального перегляду існуючих педагогічних технологій.

Українська (рідна) мова відіграє провідну роль в особистісному розвитку школярів, тому зміст навчання та технологія його засвоєння має базуватися передусім на прогресивному особистісно зорієнтованому підході до навчально-виховного процесу.

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального дидактичного матеріалу, системи уроків, методичних рекомендацій до їх проведення. Це повинно знайти вияв у змісті, способах, організаційних формах і методах здійснення цього процесу в основній ланці 12-річної школи, зорієнтованих на формування й розвиток в учнів пізнавальної самостійності, мовного чуття, комунікативних вмінь і усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), відборі тематики роботи з усного і писемного мовлення учнів з урахуванням соціокультурної лінії змісту навчання, урахуванні індивідуальних особливостей учнів, їхніх пізнавальних потреб, інтересів, прагнень до самопізнання і саморозвитку.

З цього підходу визначальними мають бути групова робота, учнівські диспути, рольові ігри, керовані дослідження, розігрування діалогів, ведення бесіди, розвиток уяви, творчих здібностей, самооцінювання, використання методу проектів у роботі передусім з найобдарованішими і найактивнішими школярами, освітніх можливостей позакласних заходів із мови тощо[14].

Серед інтерактивних форм роботи на уроках української мови, які збільшують пізнавальну самостійність учнів та мотивують потребу самовдосконалення, виділяється навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що утворюються різними способами (учні одного ряду, за вибором самих учнів, за рівнем успішності, за переліком проблем, за інтересами тощо). Групові технології здебільшого застосовуються під час пошуку інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, вивчення та повторення змісту уроку та ін.

Принципи інтерактивної роботи сприяють формуванню пізнавальної самостійності, бо всі учні працюють в один і той же час, для виконання завдання відведено однакову кількість хвилин, успішність виконаної роботи залежить від кожного учня.

Головним у навчальному процесі стає переорієнтація з пасивних форм навчання на активну працю. Основною характеристикою активних методів навчання є відповідність природи людського сприйняття, націленість на розкриття власного «я» як учня, так і вчителя через їхню творчу взаємодію. Застосування сучасних методів навчання на уроці української мови може зробити процес навчання активним, а мислення учнів — творчим і самостійним. Серед таких активних методів виділяють: евристичне спостереження, порівняння, конструювання, моделювання, смислове бачення, символічне бачення, метод творчої реалізації тощо.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більшої можливості спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття, передбачається, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт [14].

Важлива роль відводиться урокам спрямованим на формування таких умінь, як сприймання і переробка інформації (оволодіння різними способами читання, робота з довідковою літературою, уважне слухання усного мовлення, конспектування почутого і прочитаного), осмислення й оцінювання інформації у процесі усних і письмових переказів, творчих робіт різних жанрів, які водночас сприяють виробленню ціннісних установок, орієнтацій та поведінки особистості.

Одним із перспективних напрямів реалізації принципів особистісно зорієнтованого, розвивального навчання і передусім його домінантного принципу — природовідповідності є міжпредметна інтеграція. Саме природовідповідність орієнтує на пошук такої теорії, технології, практики навчання яка б найповніше відповідала особливостям дитини, її здібностям (від природних задатків до впливу довкілля).

Урахування інтересів та нахилів учнів у визначенні мети, форм, методів, контролю і результатів та інших дидактичних елементів забезпечує ефективність особистісно зорієнтованого навчання рідної мови і мовлення, програмує оптимальні умови для створення кожним учнем освітньої продукції у виучуваному навчальному предметі.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

На першому етапі означеного процесу учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об'єкт діяльності, знаходить і створює знання про нього (через форми проектної діяльності), конструює суб'єктивні образи, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт із освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними аналогами в цій галузі. З цією метою пропонується учням на уроці різні форми і методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка, драматизація).

Третій етап є узагальнюючим. Він дає змогу кожному учневі, ґрунтуючись на даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного, через рефлексію вичленити способи і прийоми пізнавальної і мовленнєвої діяльності [14].

Визначальною умовою ефективності особистісно зорієнтованого навчання є сукупність таких методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку:

• 1) через формування узагальнених способів сприймання, відтворення і побудови тексту;
• 2) якщо мова вивчається не багатократним повторенням, а шляхом: а) зіставлення, встановлення між понятійних зв’язків; б) способом розв’язання мовленнєвих завдань;
• 3) якщо формується здатність учня до інтелектуальної діяльності і словесної творчості шляхом розширення кругозору, збагачення словника, граматичної структури мовлення: а) системним використанням між предметних зв’язків і між предметної орієнтації; б) створенням системи проектної діяльності (дослідницької художньої діяльності); в) означеними вище розвивальними можливостями особистісно зорієнтованого навчання;
• 4) якщо створюються умови для особистісно зорієнтованого навчання: а) через трансформацію змісту, типології, структури уроку; б) оптимальне поєднання парно-групової та індивідуальної діяльності; в) зорієнтованість інтерактивних технологій на структуру навчально-виховного процесу [14].

Отже, інтегровані уроки рідної мови і мовлення створюють повноцінні умови для реалізації принципів національного і громадянського виховання, для загального і мовленнєвого розвитку учнів, формування у них навичок грамотного письма і граматичних умінь, мотивації творчої само активності, формування досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу. Саме інтеграція словесної творчості з різними видами діяльності дитини (грою, спілкуванням з природою, музикою, образотворчим мистецтвом; драматизацією, дослідницькою діяльністю) дає змогу організувати оволодіння граматичними вміннями і правописними навичками через розв’язання мовленнєвих завдань, глибоко індивідуалізувати навчання, досягти значних зрушень у загальному розвитку учнів.

Через інтеграцію, як слушно зауважує відомий вчений С. Гончаренко, успішно здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, оскільки учень сам у змозі обирати «опорні» знання з різних предметів з максимальною орієнтацією на суб'єктивний досвід, який склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з довкіллям. українська мова школа освіта.

Інноваційна сутність пропонованої моделі навчання полягає в тому, що учень стає активним співтворцем навчально-виховного процесу, створюються повноцінні умови для творчого самовираження, самопізнання, саморозвитку.

Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій актуалізуються на уроках української мови і мовлення на рівні між предметних зв’язків та міжпредметної інтеграції. Учитель проектує на різних етапах уроку такі прийоми й організації форми на матеріалі спостережень та дослідницької і художньої діяльності, як: усний журнал, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка юних натуралістів, українознавців, екологів, лінгвістів; огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, виконаних під враженням від спілкування з природою, музикою, живописом, красним письменством; уявна подорож до музеїв, храмів, святинь рідної землі; інтерв'ю з письменником, художником-живописцем; драматизація літературно-музичний етюд (композиція).

Завдяки сформованому особистісному досвіду творчої діяльності у процесі пізнання мови досягається раціональне співвідношення емоційно-образного та логіко-понятійного компонентів як важливої передумови досягнення гармонізації педагогічних впливів, реалізації мовної, мовленнєвої, соціокультурної та діяльнісної змістових ліній нової програми з рідної мови у їх зв’язку та взаємозумовленості.

У сучасних умовах реальної демократизації суспільства з особливою гостротою постає проблема формування особистості, яка органічно вписується в суспільство вільних, суверенних особистостей, відчуває причетність до нього і сприяє його подальшому розвитку. Відповідальність учителя, особливо вчителя-словесника, за становлення такої особистості і взірцевого учнівського колективу демократичного типу важко виміряти і переоцінити. Для цього необхідно усім нам, хто має стосунок до справи навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління, постійно ставити перед собою питання, які сформулював відомий американський психолог і педагог Карл Роджерс, один із лідерів гуманістичної психології: «Я б хотів, якби був учителем, зробити так, щоб у моєму класі відбувалось навчання, що втягує в себе всю людину, усю її особистість. Це важко, але це необхідно» [14].