Життя та діяльність Адама Сміта

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична буржуазна політична економія набула найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселився врідному місті Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії.

Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вивчає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнання їх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити своє становище.

Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає з розподілу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю.

Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при переході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно розглядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші ~ це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною називає функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для здешевлення обігу. сміт економічний праця дохід Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші економісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ».

Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види доходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є первинними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступають результатом перерозподілу.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно.

Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, отже, чбільшсння пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.

Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не пов’язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимагає підвищення плати.

Сміт бачив відмінності в родючості і місцерозташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив на величину ренти. Розглядає він також залежність ренти від капіталовкладень.

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Визначення продуктивної й непродуктивної праці Смітом є суперечливі"*. Якщо взяти простого товаровиробника, то він виготовляє товари, але не приносить капіталісту прибутку. Отже, його праця за однією ознакою є продуктивною, а за другою — непродуктивною.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов’язував зростання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скороченні непродуктивної праці.

Капітал, Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом; розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомогою якої, працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писав він, діляться на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержати доход, називається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосереднє її споживання.

Капітал він поділяє на основний і оборотний.

Включення до основного капіталу трудових навичок і здібностей робітників здійснював ще Петгі. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. У К. Маркса, як побачимо далі, мовиться про те, що кваліфікована робоча сила має вищу вартість.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Він писав, що «єдину мету і призначення як основного, так і оборотного капіталів становить збереження і збільшення запасів, що призначаються для безпосереднього споживання».

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатства народів, а й з’ясувати питання щодо зростання національного багатства. «Зростання… доходу і капіталу означає зростання національного багатства». Отже, економічне зростання Сміт пов’язує не лише із зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.

Англійський історик економічної думки М. Блауг писав, що «…Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. відносно глибокого проникнення в суть економічного процесу, економічної мудрості…».