Висновки. 
Особливості поведінки споживачів у мережі Інтернет

1. Демонологія є органічною частиною наївної картини світу українців, яка відображає уявну дійсність, побудовану на давній міфології та християнських віруваннях. Демономени української мови утворюють структуровану, досить розгалужену, незамкнену мікросистему, яка включає такі ЛСГ: «Відьма», «Некродемономени"(заставний мрець, русалка, упир, привид), «Перевертень», «Потвора», «Змій», «Чорт», кожна з яких має відповідну домінанту групи, часто — родову назву (біс, відьма, ворожбит, знахар, мавка, перевертень, чаклун, упир, чорт та ін.). Незважаючи на тривалий процес формування, вона не є консервативною, а розвивається, набуваючи якісних ознак як у словотворенні, так і в семантиці. Розширення семного складу лексичного значення назв спричинене відображенням у ньому елементів різних картин світу: язичницької (відьмочка, домовичок, мавочка, русалочка, чортяточко), що характеризується шанобливим ставленням до духів природи, та християнської (диявол, сатана) з різко негативною оцінкою демонів зла.

2. У демономенах знаходять відображення історичні процеси, які відбувалися в лексичній системі української мови від найдавніших часів до сучасності. Лексичний фонд українських демонологічних назв включає праслов’янські утворення (бала, біс, відьма, волхв, галдун, дідько, чорт, явида, яга, ядун та ін.), запозичення (астролог, босорка, василіск, екстрасенс, иджибаба, маг, полтергейст, сатана, шаман) та питомі українські слова (вовкун, дияволка, русалонька, чортисько, чортяточко та ін.), що кількісно переважають. Еволюція аналізованої лексико-семантичної мікросистеми простежується на рівні якісних і кількісних характеристик складників. Найголовнішими механізмами її розвитку є формування значень на базі існуючих понять (відьма — `жінка, яка багато знає', `жінка, яка займається чаклуванням', `зла жінка', `розпатлана жінка'; русалка — `дівчина-утоплениця', `дівчина-риба', `дівчина з гарним довгим волоссям'), словотворення (відьмище, вовкун, дракончик, непрості, упирятко), запозичення (василіск, гідра, полтергейст, сукуб).

3. Лексико-семантичні трансформації аналізованої групи слів зумовлені лінгвальними та екстралінгвальними чинниками. До позамовних факторів, які вплинули на розширення складу демонологічної лексики, належать переоцінка носіями мови назв за полярністю добро/зло у зв’язку з прийняттям християнства, а також оберегові заборони на вживання демономенів, що спричинило появу евфемізмів. Евфемізми на позначення демонологічних персонажів у живомовному просторі мають нерівномірне поширення. За нашими спостереженнями, вживання демономенів у говірках південно-східного наріччя є мало табуйованим, що виявляється в активних мовних реалізаціях. У говірках південно-західного наріччя табу на вживання демонологічної лексики діє й сьогодні. Цей факт пояснюється, насамперед, мірою збереження релігійності загальною масою представників реґіонів та сталістю корінного населення, яке менше потрапило під вплив міграційних процесів. Власне мовні фактори розвитку системи демонологічних назв змінили якісні показники демономенів (утворилися фонетичні, словотвірні варіанти).

4. У межах мікросистеми виявлено дифузні зони, утворені з окремих демонолексем, що входять одночасно до кількох ЛСГ. Причини виникнення цього явища вбачаємо у змішуванні носіями мови демонологічних понять (аспид — `змій', `чорт'; відь водова — `русалка', `водяна відьма'; мольфар — `чарівник, знахар, ворожбит',`злий дух' тощо), а також у відмінностях семантичного наповнення одних і тих само назв у різних регіонах України (чорнокнижник — `людина, яка відвертає дощові, грозові хмари', `нечиста сила, чорт, який керує душами, що скидають на людей град' (гуцульські говірки), `домовик' (західнополіські говірки)).

5. Демонологічні найменування відзначаються лінгвокультурною маркованістю, що певним чином характеризує носіїв етнокультури. У прямому значенні вони не тільки називають предмети уявної дійсності, а й виконують оцінно-експресивну функцію: сигналізують про підкреслено негативне чи позитивне ставлення до названих предметів з боку мовця. Традиційно демонологічна лексика позначає суб'єкти, поведінка яких є відхиленням від моральних, соціальних норм, а зовнішність відзначається потворністю. Ці чинники вплинули на негативну оцінність більшості демонологічних назв, порівн.: вітюха, марюка, упиряга, чортовище тощо. Шкала негативних оцінок демонів широка — це закладено у відображенні уявлень про добро і зло (демон — матеріалізація зла). Рідше досліджувані номени мають демінутивну форму: відьмочка, упирятко, чортяточко. Стилістична маркованість знаходить відображення в конотативних компонентах демонологічних назв. Конотації доповнюють предметно-понятійний зміст номенів і надають їм експресивної функції на основі світоглядних знань людей, їхнього культурно-історичного досвіду. Вони є асоціативно-образними складниками лексем, що характеризуються узуальними (відьма — `зла, сварлива жінка', баба яга — `дуже стара, зла, сварлива жінка') та оказіональними конотаціями (відьма — `вульгарна жінка'). Назви із узуальним значенням функціонують у міфологізованих, сатирично-гумористичних текстах, мовленні. Оказіональні утворення є характерною ознакою мови художньої літератури. Демонологічна лексика реалізується в конструкціях пейоративного плану, є виявом національної інвективної стратегії. Як інвективи активно вживаються слова на позначення найвідоміших демонологічних персонажів.

6. Демонологічна лексика має вихід у різні сфери функціонування мови. Як загальновживані одиниці демономени притаманні більшості стилів мови, проте в межах кожного з них вони зазнають певних семантичних модифікацій. У художній літературі демонологічна лексика виявляється переважно в міфологізованих, сатирично-гумористичних та символічних текстах. Міфологізовані тексти характеризуються залученням демонологічних назв у творах, близьких за формою та сюжетом до переказів і легенд. Сатирично-гумористичні тексти представлені оповідями, стилізованими під легенди-анекдоти. У символічному вираженні потойбічне втрачає демонічні риси, стаючи лише знаком у низці інших символів. Символізуючись, демономени послаблюють своє денотативне значення та актуалізують конотативне, зумовлене контекстуальним тлом твору. У публіцистичному стилі ресурси демонологічної лексики використовуються на позначення понять суспільно-політичної ситуації в Україні. Розмовно-побутовий стиль послуговується демономенами-інвективами, аугментативними та демінутивними утвореннями для позначення людей за різними ознаками.

7. Демонологічна лексика є важливим компонентом у формуванні сучасної української літературної мови, яка постійно розвивається, збагачуючи художні засоби літературно-мистецьких жанрів. Більшість загальновживаних демономенів послідовно зафіксовано в етнографічних та фольклорних джерелах, художній літературі ХІХ — поч. ХХІ ст. Засвідчено широке функціонування демонологічних назв у художніх текстах ХІХ ст. (Т.Шевченко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Б. Грінченко та ін.) і в сучасних літературних творах (Л.Костенко, В. Шевчук, О. Забужко, Є.Кононенко, брати Капранови та ін.). Письменники ХІХ ст. використовують демономени з метою відображення християнсько-релігійного світогляду українця з яскравими елементами язичництва. Активне функціонування демонологічної лексики у творах сучасників пояснюється зняттям табу та шаблонів з художньої мови, зверненням до національних цінностей з метою віднайдення національної самоідентичності й позначення реалій уявної дійсності українців.