Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено наукову новизну роботи, окреслено її теоретичне і практичне значення, подано відомості про методи дослідження, а також висвітлено форми апробації одержаних результатів.

Перший розділ — «Культурологічний та лінгвістичний аспекти дослідження демонології» — присвячено загальній характеристиці системи демонологічних вірувань, структурно-тематичної організації демонологічної лексики та сфери її функціонування.

У підрозділі 1.1."Історія вивчення демонології" відзначається, що демонологія як органічна частина міфології з давніх часів була важливим складником суспільного життя етносів. Українська міфологія сформувалася в період язичництва, потім змінювалася під впливом християнства. Поява наукової картини світу не зруйнувала колишніх уявлень про світобудову і стан речей, що засвідчує тяглість традиції світосприйняття українців. Ці процеси знайшли своє відображення в багатьох компонентах демонологічної лексики. За браком писемних свідчень неможливо реконструювати цілісну історію слов’янської релігії, проте осмислити й узагальнити спадок дослідників, відшукати паралелі із сьогоденням цілком реально.

Етапи фіксації знань із демонології як складника світоглядних уявлень наших предків пов’язуються з рівнем розвитку писемності, своєрідністю історичних умов, а також рівнем національної свідомості населення. Підвищення наукового інтересу до світу вірувань і повір'їв припадає на середину ХІХ — початок ХХ ст. — час значного національного піднесення в Україні. Цей період позначений найактивнішою роботою щодо збирання зразків народної духовної культури і, на їхній підставі, осмислення механізмів формування національної духовності (В. Гнатюк, П. Іванов, В. Милорадович, І. Нечуй-Левицький, Я. Новицький, П. Чубинський та інші). Останнім часом, у зв’язку зі здобуттям Україною незалежності та актуалізацією проблеми національного відродження, значно посилилася увага науковців до духовно-культурного аспекту діяльності людини. У цьому плані українська демонологія як частина слов’янської міфології є атрибутивним елементом української нації, виявом її самобутності. Упродовж лише останнього десятиріччя перевидано більшість досліджень, пов’язаних з українською міфологією. Її вивченню присвячено й численні праці сучасників (В.Войтович, С. Плачинда, В. Скуратівський та ін.).

У наукових розвідках лінгвістів із проблем української демонології порушуються питання, пов’язані з етимологією, семантикою, складом демономенів (Б.Кобилянський, Й. Дзендзелівський, Т. Лукінова та ін.). У межах міфологічної лексики проаналізовано демонолексеми як засоби стилетворення в романтичній літературі ХІХ ст. (А.Василенко). Демонологічна лексика різних етнографічно-культурних зон відрізняється неоднорідністю семантичного поля, територією поширення і функціонування. Цій проблемі присвячено фундаментальні розвідки Н. Хобзей (гуцульські говірки), М. Толстого, Л. Виноградової, О. Левкиївської та ін. (поліські говірки). Значний внесок у розв’язання проблем слов’янської, а в її складі й української демонології, зробили російські дослідники, укладачі етнолінгвістичного словника «Славянские древности» за ред. М.Толстого. Лексикографічна праця містить велику кількість українського мовного матеріалу із вказівкою на регіон поширення.

У підрозділі 1.2."Система образів та персонажів української демонології" уточнюється поняття «демонологія», що донині залишалося дискусійним. В 11-томному «Словнику української мови» термін «демонологія» витлумачується як «міфічні уявлення про злих духів (демонів), що виникли на основі первісної віри в духів». Нез’ясованим залишається питання про належність до демонологічних назв номенів осіб, що мають надприродні здібності. Сучасні дослідники народних вірувань у поняття «демонологія» також включають міфічні уявлення, засновані на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах, проте до переліку демонологічних персонажів включають назви осіб із надприродними властивостями та померлих неприродною смертю (О.Курочкін, Г. Скрипник). Праці українських етнографів ХІХ — ХХ ст. не дають відповіді на ці питання — демонологічні персонажі розглядаються в системі міфології.

Поділяючи наукову позицію укладачів етнолінгвістичного словника «Славянские древности», поширюємо поняття «демонологія» на сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, людей з демонічними якостями та здібностями. Основним елементом демонології визначено демонологічний персонаж. У роботі демонологічні персонажі ідентифіковано за рівнем міфологізації, зовнішніми рисами, моральними якостями тощо. Основним критерієм віднесеності персонажа до парадигми демонологічних вірувань і уявлень українців є функціональність демонолексеми в мовному континуумі українців. Для аналізу в роботі бралися демономени, які корелюють з денотатами визначеного персонажного статусу.

Підрозділ 1.3."Сфера функціонування демонологічної лексики" присвячено висвітленню проникнення демономенів у різні сфери функціонування мови. Демонологічні уявлення українців є частиною їхньої міфолого-релігійної свідомості, на сучасному етапі - поєднанням міфологічного (первісного колективного уявлення про світ з обов’язковим надприродним компонентом) та релігійного (у християнському відтворенні). Міфолого-релігійна свідомість, залишаючись масовою в середовищі українців і зараз, проникає в усі інші форми суспільної свідомості - «побутову» свідомість, мистецтво, етику, філософію і навіть науку.

Найширше українська демонологічна лексика представлена у фольклорі, художній літературі, у функції інвективів — у мовленні. Як базова, аналізована лексика широко репрезентована в українському топоніміконі й антропоніміконі (перевал Чортові сходи, село Шайтанка, прізвища — Ворожбитенко, Русаленко, Чорнобай тощо), рідше в ботанічних (чортополох, чортове зілля) та зоологічних найменуваннях (чорт — `велика морська риба надряду костистих'; ворожка — `комаха сонечко'). У художній літературі демонологічна лексика функціонує переважно в міфологізованих, сатирично-гумористичних та символічних текстах.

У підрозділі 1.4."Структурно-тематична організація демонологічної лексики" розглянуто питання про характер системної організації досліджуваного лексичного шару, окреслено аспекти й методика дослідження демонологічної лексики. У роботі демонологічні назви класифіковано за зовнішніми ознаками денотата в тематичні групи (далі ТГ) «Назви антропоморфних демонологічних персонажів», «Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів», а за характером зв’язків між самими лексичними одиницями — на лексико-семантичні групи (далі ЛСГ), в яких виявлено ряди синонімів, антонімів, гіперо-гіпонімічні відношення тощо. У семантиці демономенів виділено поняттєвий, образний і ціннісний компоненти.

Схема аналізу демономенів структурується таким чином: коротка характеристика демонологічного персонажа в системі вірувань українців, тлумачення у словниках з урахуванням конотативних (узуальних та засвідчених оказіональних) значень, що набуває демонолексема на тлі різностильових текстів, виявлення синонімічних рядів.

Оскільки демонологічні персонажі, згідно з народними уявленнями, здатні до метаморфоз, слід відзначити умовність поділу на тематичні, лексико-семантичні групи (до уваги бралися найтиповіші семантичні характеристики аналізованої лексики). Дослідники демонології визначають складність класифікації демонологічних персонажів, а відповідно — й демономенів. Робота охоплює назви на позначення як популярних, чітко окреслених (відьма, мавка, русалка, упир, чорт тощо), так і розмитих, слабко індивідуалізованих демонологічних персонажів (баба русачка, баба скалозуба тощо). Належність останніх до лексико-семантичної групи визначається за їхнім семантико-функційним виявом.

Другий розділ — «Назви антропоморфних демонологічних персонажів» — містить підрозділи «Лексико-семантична група «Відьма» та «Лексико-семантична група «Некродемономени».

У першому підрозділі на основі парадигматичних відношень виокремлено такі підгрупи (далі ПГ): номени людей, що чинять тільки зло (відьма, баба скалозуба, баба-яга, бабиця, босорка, віддойниця, лиходільниця, чередільниця, поганка, яритниця, охвара, шкиринда); назви істот, які можуть і відганяти злих духів, і лиходіяти (волшебник, галдун, кудесник, мольфар, характерник, химородник, хмарник, чаклун); найменування людей, які магічними діями лікують (бабка, зілійник, знахар, примівник, спаситель, цілитель, шептун, чорнобай); номени осіб, здатних передбачати майбутнє (астролог, брехачка, віжлун, віщун, волхв, ворожбит, ворожка, воскарка, картянка, чорнокнижник, угадько, ясновидець). У межах ЛСГ «Відьма» спостерігаємо взаємозв'язок усіх елементів, поділ лексичного масиву на підгрупи досить умовний. Частина найменувань знаходиться на перетині декількох семантичних груп (див. рис. 1, де 1, 2, 3, 4 — підгрупи ЛСГ «Відьма»).

Рис. 1.

Чітких меж між підгрупами немає, оскільки, згідно з народними уявленнями, протиставляються, тобто складають семантичну опозицію, лексеми відьма — `жінка, що чинить тільки зло' і знахар — `людина, яка добре обізнана з народними методами та засобами лікування'. Проте й вони можуть втрачати опозиційність через наявність назв знахарка-повитуха, баба-бранка у значенні - `жінка, що вміє відбирати молоко в породіллі'.

Полісемантизм номенів ЛСГ «Відьма» — найхарактерніша їхня риса, напр.: ворожбит — `той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами', `чарівник', `знахар', `нечиста сила'; ворожка — `жінка, яка ворожить', `чаклунка', `відьма', `знахарка'; мольфар — `чарівник', `знахар', `ворожбит', `чорт' та ін. Характерною рисою номенів ЛСГ «Відьма» є також їхня варіативність, насамперед, фонетична (знахар, знахир, знахор, знахур; видьма, відьма тощо) і дериваційна (босоркун, босорак, босур; відьмак, відьмар). Номени ЛСГ «Відьма» утворюють ряди переважно семантичних синонімів: віжлунка, віщунка, видунка, ворожбитка, ворожея, ворожка, воскарка, гадалка, колдунниця, провісниця, циганка, чорнокнижниця; бабиця, бісова баба, босорканя, віддойниця, вітрениця, волоцюга, вража баба, гнилозубиця, збудь-вік, лиходільниця, обавниця, нечисть, лиха личина, поганка, погань, потворниця, ириця, охвара, чередільниця, чинарка, яга, яритниця тощо. Абсолютні синоніми в межах ЛСГ — менш типове явище: костій безсмертний, кощій, кощій бездушний, кощій безсмертний, ядун. Антонімічні відношення між членами лексико-семантичної групи поодинокі: відьма — біла відьма.

Багатоманіття одиниць ЛСГ «Відьма» та строкатість їхньої будови пояснюється гетерогенним і гетерохронним походженням, розгалуженістю системи назв на поняттєвому рівні, що спричинила витворення лексем, які передають найтонші семантичні відтінки. До того ж, аналізовані найменування функціонують у різних територіальних діалектах, стильових різновидах мови, відзначаються неоднаковою активністю та актуалізацією в сучасних умовах. Частина номенів є наслідком семантичного переосмислення або стилістичного й емоційного перевтілення (бог, мудрий, розумний). Лексико-семантичне значення таких слів виявляється шляхом матеріалізації їх у текстах. Важливою рисою демономенів досліджуваної групи, що утворилися на українському мовному ґрунті, є збереження прозорої мотиваційної ознаки: а) за зовнішніми ознаками (гнилозубиця, шестикрилка); в) за внутрішніми властивостями (лиха личина, поганка); г) за типом виконуваних дій (збудь-вік, віддойник, чародій, чередільник); ґ) за інструментом гадання (воскарка, картянка, чорнокнижник). Зрідка на позначення відповідних понять під впливом різних екстралінгвальних чинників використовуються етноніми (австріят, волох, турецький знахар, циганка).

У другому підрозділі «Лексико-семантична група «Некродемономени» виділено такі підгрупи: номенів заставного мерця, русалки, упиря, привиду. У межах ЛСГ «Некродемономени» простежуємо гіперо-гіпонімічні відношення між елементами першої підгрупи «Номени заставного мерця» та складниками підгруп «Номени русалки», «Номени упиря», «Номени привиду"(див. рис. 2, де 1 — «Номени заставного мерця», 2, 3, 4 — інші підгрупи).

Рис. 2.

Останні три підгрупи характеризуються незалежністю семантичних зв’язків, наближення відбувається спорадично (напр., потороча — `мавка', `привид'). Ця особливість ЛСГ «Некродемономени» пояснюється опозиційним розмежуванням позначуваних персонажів: свій мрець (мавка, русалка, потерча) і чужий мрець (упир). На лінгвальному рівні опозиційність виявляється в демінутивних та аугментативних конструкціях. Наприклад, слова мавка, русалка аугментативів не утворюють, і навпаки, чужий мрець (ворог) викликає страх, відразу — лінгвальний рівень віддзеркалює знижене ставлення (дюг, упиряга, упиряка, упирак).

В аналізованій лексико-семантичній групі засвідчено синонімічні відношення номенів: вампір, вурдалак, дводушник, дюг, упир; водяниця, криниченька, лоскотарка, навка, русалка; полісемію: мара — `істота або предмет, що являється комусь; привид, примара', `злий дух; різновид чорта, який заморочує людей, затемнюючи їм розум, щоб завести у небезпечне місце', `міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки', `примара, дух убитого чоловіка, що привиджується людям', `нечиста сила', `злий дух темряви, хвороби, смерті', `бог смерті в буддизмі, який царює в цьому світі і прирікає все живе на смерть'.

До демонологічних назв відносимо й загальновживані лексеми мертвець, мертвий, мертвяк, небіжчик, покійний, труп тощо, зі значенням `покійник, що шкодить живим' напр.: Рівно опівночі труна отворяється, мертва піднімається й каже: — Ага, ти під кістками! Я тебе зараз з'їм! (Укр. народна казка); Дикий крик затряс вуглами хати, затріщав дах, поламалися свічки, а труп піднісся з лавиці…(Н.Кобринська). Фонетичне варіювання властиве номенам небіжка, небожка; опир, упир, упір; русалка, русавка; словотвірне — назвам виселець, висюга, вовисень, повісельник.

Характерною рисою назв ЛСГ «Некродемономени» є давнє праслов’янське коріння (мара, навка, русалка, упир та ін.). Суттєвим джерелом поповнення досліджуваної ЛСГ виступає словотвір з перевагою лексико-семантичного (мертвець, мертвий, небіжчик, покійник, померлий, труп тощо) та суфіксального способів (водяниця, лісниця, марюка, русалонька, упиряка). Аналізованій ЛСГ властиві й запозичення (дюг, кошмар, мелюзина, сирена, сукуб, ундина), які є свідченням міжмовних і міжкультурних контактів української з сусідніми й віддаленими мовами.

Наближення лексичного значення демономенів ЛСГ «Відьма» й «Некродемономени» відбувається швидше спорадично, ніж перманентно.

Дифузною зоною одиниць аналізованої ТГ є перетин ПГ «Номени людей, що чинять тільки зло» та «Номени упиря». За віруваннями українців, відьмаки й відьми після смерті стають упирями. Цей екстралінгвальний чинник зумовлює належність лексем на позначення розгляданих денотатів ЛСГ «Відьма» до ЛСГ «Некродемономени»: босоркун — `відьмак', `упир'; яритник — `відьмак', `упир'.

У третьому розділі - «Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів» — аналізуються такі номени демонологічних персонажів, які, за народною уявою, подібні до тварин або ж до людей і тварин одночасно. У зазначену тематичну групу включено назви демонологічних персонажів із чітко вираженими бестіарними (від лат. bestiarius — звіриний) характеристиками. Тематична група охоплює номінації демонологічних персонажів, що сприймаються як тварини (вовкулака, змій), міфічні істоти з антропоморфно-зооморфними рисами (чорт, чугайстер), демони-духи (дух-пасічник; копальний дух), які з утвердженням християнства стали сприйматись як біси.

Тематична група «Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів» включає лексико-семантичні групи «Перевертень», «Потвора», «Змій», «Чорт» (див. рис. 3, де 1 — тематична група «Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів», 2 — ЛСГ «Чорт», 3 — ЛСГ «Змій», 4 — ЛСГ «Перевертень», 5 — ЛСГ «Потвора»).

Рис. 3.

У першому підрозділі характеризується лексико-семантична група «Перевертень». Демономени аналізованої групи знаходяться на перетині тематичних груп «Номени антропоморфних демонологічних персонажів» та «Номени антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів», утворюючи якісно розвинену, проте кількісно обмежену групу слів. Лексико-семантична група представлена виключно назвами чоловічого роду, що пов’язано з міфологічними уявленнями про стать носія назви. Компоненти групи складають два синонімічні гнізда: значенням `обернена чаклуванням на тварину людина, нечиста сила' об'єднані лексемами біда, вирід, вовкулака, оборотень, перевертень; `заклята людина' - вовкулака, чугайстер.

Характерною рисою ЛСГ «Перевертень» є функційна активність домінанти групи перевертень, що пояснюється її потенційними можливостями для позначення сучасних реалій. Так, під впливом політичної ситуації в Україні лексема перевертень все активніше вживається зі значеннями `зреченець свого народу', `українофоб — громадянин України, що не шанує державну мову й українську культуру', `руйнівник засад державності України', `бандит-вбивця, що знаходиться на службі в міліції'. Сприяє цьому переосмислення твірної основи, яка і вмотивовує назву.

Другий підрозділ присвячений аналізу лексико-семантичної групи «Потвора». До її складу включено демономени, основним компонентом значення яких є `спотворена антропозооморфна зовнішність'. За цією ознакою вони близькі до назв ЛСГ «Перевертень» з домінантною семантичною ознакою `людина, обернена чаклуванням на тварину'. Особливістю аналізованої ЛСГ є творення більшості слів — її складників — на українському мовному ґрунті (потвора, страхіття, страховидло, страховисько, страховіття, чудовисько, чудовище) та розширення лексико-семантичної парадигми за рахунок запозичень (монстр, химера).

У третьому підрозділі розглядається ЛСГ «Змій» — кількісно обмежене угрупування, домінантою якого є демономен змій. Лексема змій в українській мові полісемічна — `плазун', `дракон', `казковий персонаж', `диявол', `дитяча іграшка', `підступна, хитра людина' тощо. На синтагматичному рівні засвідчено словосполучення, які уточнюють і, відповідно, звужують лексичне значення номена — вогненний змій, огненний змій (дракон), змій-іскуситель (диявол), зелений змій (спиртне), змій горинич (казковий персонаж). Залежно від контекстуального оточення, демономени аналізованої ЛСГ виявляють здатність утворювати синонімічні ряди, напр.: дракон, змій, левіафан, смок. ЛСГ «Змій» включає запозичення із грецької мови — василіск, гідра, дракон. Вони характеризуються різним рівнем адаптації та неоднаковою кількістю похідних. Наприклад, на відміну від слів василіск, гідра, смок, лексема дракон є більш адаптованою, що позначається на її функційній спроможності.

У четвертому підрозділі зосереджено увагу на лексико-семантичній групі «Чорт». Вона включає назви ворожих людині надприродних істот, духів-демонів, що уособлюють абсолютне зло. Домінантами ЛСГ «Чорт» в українській мові є лексеми чорт, біс. Номени аналізованої лексико-семантичної групи неоднорідні за походженням, мотиваційними ознаками, способами творення та активністю вживання, проте загалом об'єднуються в широкі синонімічні ряди. У межах ЛСГ фіксуємо функціонування абсолютних синонімів — біс, чорт, дідько тощо. За походженням елементи аналізованої групи поділяються на давні язичницькі (болотяник, водяник, очеретяник; водяний; лісовик, полісун, боровик, гайовик; дідько, домовик, домовий), запозичення з інших мов (кадук, мамун, шайтан) та утворені на українському мовному ґрунті (безп'ятко, клишоногий, клятий, куций, лихий, лукавий, ріжкатий, рябий, хромий, щезби). Із незначної кількості запозичень домінувальними є грецькі, що пояснюється впливом християнства (агел, ад, антихрист, вельзевул, гаспид, демон, диявол, ірод, люципер, сатана). Запозичення з тюркських і слов’янських мов представлені поодинокими прикладами, що засвідчує самодостатність аналізованої лексико-семантичної групи.

Автохтонні назви, які виникли на українському мовному ґрунті, — це переважно евфемізми, демінутивні, аугментативні утворення тощо. Евфемізми та демономени-аугментативи є цілком логічними для ЛСГ «Чорт», на відміну від демінутивних назв. Демінутивні форми слів, що належать до ЛСГ «Чорт», з одного боку, відтворюють язичницьке розуміння світобудови (домовичок, чортенятко, чортяточко), а з іншого — змішування понять чорт, біс, сатана у свідомості українців (бісик, бісенятко, сатанятко). Проте на загальному тлі ЛСГ «Чорт» позитивна семантика демономенів виявляється рідко.

Типовою рисою складників ЛСГ «Чорт» є наявність мотиваційної ознаки: а) за місцем локалізації (водяник, домовик, лісовик); б) за зовнішніми рисами (безп’ятко, куцан, лисий, патлатий, чорний); в) за внутрішніми властивостями (ворог, клятий, лихий, лукавий); г) за характером дій (переплут, хапун, явида); ґ) за часом з’яви (нічниці, морок); д) за соціальним, етнічним походженням (панич, паничик, панок, лях, німчик); ж) за асоціацією з представниками флори (бузиновий пан, осинавець, очеретяник) тощо.

За нашими спостереженнями, елементи ЛСГ «Чорт», якщо не піддаються переосмисленню, то здебільшого втрачають активність уживання. Цьому сприяє зміна світоглядних уявлень наших сучасників, атеїстичне виховання, незнання власної культури, основу якої складали дохристиянські, а пізніше — християнські вірування. І тільки обмежена кількість номенів, що складає ЛСГ «Чорт», активно функціонує у фольклорі, художній літературі.