Розділ 2. Анатомо-морфологічні особливості квітки

Анатомічна будова квітки

Та частина квітки (як видозміненого пагона), що знаходиться між покривним листком і частиною, яку ми називаємо власне квіткою, тобто міжвузля під квіткою називається квітконіжка. Квітка, яка не має квітоніжки, називається сидячою. На квітконіжці перпендикулярно до покривного листка розміщуються приквітки, або передлистки, у вигляді невеликих листочків. У однодольних є один такий листочок, розміщений збоку головної осі, а у дводольних таких листочків звичайно два. розміщених по боках квітконіжки. Нерідко приквітки взагалі відсутні, а у деяких рослин не розвиваються покривні листки. Вкорочена стеблова частина квітки, власне дещо розширена її вісь, до якої прикріплюються інші елементи квітки, називається квітколожем.

Квітколоже може бути плоским, опуклим (жовтець, малина), довгим чи витягнутим (магнолія, мишачий хвіст) або ввігнутим (шипшина, вишня). У повній квітці, в якій наявні всі частини, до квітколожа в закономірній послідовності найчастіше кільцями або спірально прикріплюються листочки оцвітини, потім тичинки, а в центрі знаходяться маточки, які складаються з одного, кількох або багатьох плодолистків.

Чашечка складена з окремих, звичайно зелених чашолистків, які часто схожі з листками і мають, очевидно, спільне з ними походження. Чашолистки бувають вільні або в тій іншій мірі зростаються між собою краями. В першому випадку чашечка називається вільнолистою. а в другому — зрослолистою.

Віночок складається з пелюсток, які, як правило, яскраво забарвлені в жовтий, білий, червоний, рожевий, блакитний, синій, бузковий, фіолетовий та інші кольори (рідко зелені). Пелюстки, як і чашолистки, теж бувають вільними, коли кожна з них відділяється окремо, або в різній мірі і по-різному зрослими, так що коли ми прагнемо відірвати одну з них відривається весь віночок відразу. Поли пелюстки між собою не зростаються, тоді маємо вільнопелюстковий віночок, коли ж вони більш або менш зрослі — віночок називається зрослопелюстковим.

Оцвітина. Чашечка і віночок разом утворюють оцвітину. Чашолистки і пелюстки називаються листочками оцвітини. У випадку наявності чашечки, і віночка оцвітина називається подвійною. Крім того у ряду рослин крім чашечки ще є підчаша. Але в багатьох рослин оцвітина часто не розділена на чашечку і віночок. А всі її листочки мають однакову форму і забарвлення. Тоді оцвітину називають простою. В такому випадку називати її листочки пелюстками чи чашолистками було б неправильно. Коли проста оцвітина яскраво забарвлена, то її називають віночковидною. Типовими прикладами такої оцвітини є тюльпани, лілії, проліски, конвалії. Проста оцвітина, що має невиразний зелений колір і дуже часто нагадує чашечку, називається чашечковидною. Прикладами такої оцвітини можуть бутикрапинка, буряк, щавель, коноплі. Проста оцвітина теж називається роздільнолистою, коли її листочки вільні, або зрослолистою, коли її листочки в тій чи іншій мірі зростаються між собою.

Оцвітина в основному відіграє захисну роль, для тичинок і маточок та є до певної міри «рекламою», яка приваблює комах-запилювачів. Так склалося історично, що наймолодша і найбільша група рослинного світу — квіткові рослини в своєму розвитку еволюціонували в найтіснішому взаємозв'язку з комахами — теж одним з найбільших і достатньо прогресивних відгалужень світу тварин. Взаємопоєднана еволюція цих двох ліній розвитку органічного групи комах квітка є основним постачальником продуктів їх харчування (нектар забезпечує в основному вуглеводну частину корму, а пилок — білкову та жирову), а рослина за це має гарантоване продовження свого роду у вигляді цілеспрямованого процесу запилення, а значить і запліднення, то для комах надзвичайно важливо, щоб квітка була обов’язково завчасно помічена, а отже і відвідана відповідною комахою-запилювачем. Для цього крім приємного, як правило, запаху та наявності поживного нектару чи пилку квітка в переважній більшості мас яскраве забарвлення найрізноманітніших кольорів, що без сумніву є одним із факторів приваблення «партнера для співробітництва», своєрідною «рекламою», що гарантує успіх такого «співробітництва», а отже забезпечує «попит» комах на важливі «товари», які для них припасені рослиною [7].

Найрізноманітніше забарвлення квіток і в першу чергу, їх пелюсток, зобов’язане, перш за все, пігментам, найважливіше місце серед яких належить антоціану (грецького anthos — квітка і kianos, cianos — блакить, лазур). Під такою назвою об'єднується група речовин синього, фіалкового та червоного кольорів з найрізноманітнішими відтінками. Червоні пелюстки півонії українських степів, сині кошики волошок наших полів, різноманітність відтінків бузку, троянд, півників, тюльпанів — все це прояв дії антоціану.

Квітки багатьох рослин мають жовте забарвлення, яким вони найчастіше зобов’язані пігментові антохлору (грецького антос — квітка, хлорос — зеленувато-жовтий), який маємо у квітках анемони жовтецевої, первоцвіту весняного, дивини, жовтеців та інших видів рослин.

Білий колір пелюсток у багатьох рослин зумовлений відсутністю пігментів і наявністю у пелюстках дрібних повітряних порожнин, від яких відбиваються всі промені сонячного спектру. Немало випадків, коли у квітці поєднується кілька контрастуючих барв. Варто лише пригадати великі чорні плями при основі пелюсток у маків і тюльпанів, або контрасність кольорів у квітках деяких лілій, багатьох орхідей, в тому числі і позатропічних. А в кошиках багатьох рослин з родини айстрових серединні квітки, як правило, мають жовтий колір, тоді як крайові, язичкові — білий, фіалковий чи синій. Інколи такі крайові квітки, наприклад, у суцвіттях багатьох айстрових, а також у суцвіттях калини при своїх розмірах і яскравості навіть стають стерильними, безплідними, ніби «жертвуючи» цим заради успіху запилення інших численних і менш помітних квіток цього ж суцвіття.

Останнім часом деякі ботаніки схиляються до думки, що різноманітний колір оцвітини в квітках служить не стільки засобом приваблення комах-запилювачів, скільки забезпечує і оптимізує тепловий баланс для повноцінного розвитку найбільш важливих для рослини елементів квітки —маточки, в зав’язі якої формуються насінні зачатки, а на приймочках відбувається проростання пилкових зерен. І в цьому випадку особлива роль відводиться антоціану, оскільки дослідженнями встановлено, що його наявність в листочках оцвітини взагалі, чи в пелюстках зокрема, підвищує температуру в квітці (чи в суцвітті), а отже захищає квітку від малоефективних відносно понижених температур, які скоріше за все є недостатніми для протікання відповідних фізіологічних і біохімічних процесів, які відбуваються при формуванні і розвитку насінних зачатків і пилку, та його подальшого розвитку на приймочці маточки і, особливо, процесу подвійного запліднення, що відбувається в кожному з насінних зачатків зав’язі. Окремо слід зауважити, що до такої думки нас приводить і Той факт, що оцвітина квітки завдяки її конструкції часто діє як система своєрідних дзеркал, що концентрують у центральній її частині потік променів (в залежності від кольору і форми оцвітини) відповідної довжини, сили і інтенсивності, що формує не лише відповідний температурний, а й взагалі специфічний, на нашу думку, енергетичний баланс таких важливих точок організму, квіткової рослини, де протікають чи не найважливіші для відтворення наступних поколінь процеси [3].