Клініко-фізіологічне обґрунтування. 
Руховий режим і лікувальна фізкультура після оперативних втручань

Типові післяопераційні ускладнення та захворювання, що найчастіше бувають після внутрішньочеревних і торакальних операцій, — шок, захворювання бронхів, легень, плеври, травного тракту, нагноєння операційної рани. Наявність і характер післяопераційних ускладнень пов’язані з характером хірургічної патології, видом апендонемії, методом знеболювання, віком, загальним станом хворого, особливостями його фізичного розвитку і стану здоров’я, важкістю і кількістю супутніх захворювань, а також якістю передопераційної підготовки та ретельністю ведення післяопераційного періоду з урахуванням індивідуальних особливостей хворого. [2], [10].

У комплексному лікуванні хворих як перед оперативним втручанням, так і після нього широко застосовують засоби ЛФК: раціональний руховий режим, фізичні вправи, природні чинники та масаж. [6].

Провідну роль в організації лікувального процесу, особливо після складних операцій у важких хворих похилого віку, відіграє раціональна організація рухового режиму з індивідуальним призначенням необхідних засобів ЛФК. Необхідність застосування охоронно-стимулюючого режиму, що спирається на фізіологічне вчення І. П. Павлова про адаптацію та компенсацію як «фізіологічний засіб проти хвороби», ґрунтується на активній діяльності кори великого мозку, пластичності її функцій та пристосувальних реакціях до коливань і змін зовнішнього середовища, а також внутрішнього середовища хворого. [2], [12].

Лікувальна дія фізичних вправ та інших засобів після операцій на органах черевної порожнини та торакальних операцій виявляється у вигляді тонізуючого, нормалізуючого, трофічного та компенсаційного впливу. Головними фізіологічними механізмами дії фізичних вправ є нервовий та нейрогуморальний. Виконання фізичних вправ ставить хворого в умови активної та свідомої участі у лікувальному процесі, що в свою чергу має великий вплив на його психічний стан і підвищує впевненість. у своїх силах і близькому одужанні. Головний чинник — підвищення м’язового тонусу — зумовлює зміну вегетативних функцій. За теорією моторно-вісцеральних рефлексів моторний апарат є провідним стимулятором нервової і гуморальної регуляції дихання, кровообігу та інших систем. [3], [7].

Помірне фізичне навантаження після хірургічних втручань здійснює нормалізуючий вплив на серцево-судинну систему, посилює енерготропний і трофотропний вплив на міокард, сприяє мобілізації допоміжних чинників кровообігу, завдяки чому поліпшується функція серцево-судинної системи. Збільшення дихальних екскурсій грудної клітки і діафрагми посилює кровообіг і зменшує застійні явища у паренхіматозних органах і порожнистих венах. Скорочення м’язів під час фізичних вправ сприяв посиленню кровообігу у венозній системі, а розслаблення м’язів полегшує надходження крові з капілярів у вени. Поліпшення венозної гемодинаміки під час м’язової роботи позитивно впливає на судинний тонус артерій і серця, що посилює кровообіг, усуває порушення периферичного кровообігу, запобігає розвитку венозного застою, тромбоемболій. Зміни гемодинаміки тісно пов’язані зі змінами у системі дихання, діяльність якої в свою чергу підвладна вольовій регуляції людини. [1], [6], [7].

Під час занять фізичними вправами е можливість змінювати ритм, темп та амплітуду дихальних рухів, посилювати легеневу вентиляцію за рахунок реберно-грудного або черевнодіафрагмального компонента дихання. Внаслідок виконання таких вправ виникає рефлекторне посилення дихання, зумовлене подразненням працюючих м’язів. Збільшення глибини дихання підвищує дихальний і хвилинний об'єми дихання, що сприяв поліпшенню бронхіальної прохідності, ліквідує застійні явища в легенях, прискорює видалення мокротиння. Під час виконання ЛГ зростає споживання кисню і виділення вуглекислоти, яка у свою чергу поглиблює дихання, що сприяє запобіганню розвитку застійних процесів у легенях. Відновлення повноцінного механізму дихання і посилення функції дихання сприятливо позначається на перебігу післяопераційного періоду після різних операцій на черевній порожнині, а тим більше після торакальних операцій. Дихальні рухи грудної клітки та діафрагми, скорочення і розслаблення м’язів черевної стінки активізують кровообіг органів черевної порожнини, рефлекторно підвищують секреторну і моторну функції травного тракту. [1], [3].

ЛФК широко застосовують у лікуванні різних захворювань органів черевної порожнини. Численними науковими дослідженнями доведена стимулююча дія фізичних вправ і спеціальних вправ ЛГ на секреторну і моторну функцію травного тракту. Фізичні вправи сприяють усуненню рефлекторної затримки сечовипускання після операцій на черевній порожнині. ЛГ поліпшує перебіг обмінних і окислювально-відновних процесів, прискорює регенерацію, запобігає розвиткові різних ускладнень, сприяє прискоренню клінічного та функціонального відновлення. ЛФК та режими активних рухів після торакальних операцій повинні відповідати фазам компенсації та функціональним можливостям фізіологічних систем. У післяопераційний період виділяють такі фази (В. В. Клапчук, 1970): 1) перебудова і формування тимчасових пристосувально-компенсаційних реакцій в різних функціональних системах (найближчі години після операції); 2) мобілізація та відокремлення провідних тимчасових компенсаційних реакцій (1-ша—3-тя доба після операції); 3) нестійка стабілізація та міжсистемна інтеграція механізмів компенсаційних пристосувань (4-та—7-ма доба після операції); 4) становлення окремих ланок постійної компенсації (8-ма — 14-та доба після операції); 5) локалізація та закріплення компенсаційних реакцій, переч хід до постійної компенсації (14—30-та доба); 6) наближення до кінцевого пристосувального ефекту компенсації порушення вихідних функцій (з 1-го до 3—4-го місяця); 7) завершення основних процесів компенсації, досягнення найбільшого пристосувального ефекту і припинення значного підвищення компенсаційних процесів (з 3—4-го до 5—7-го місяця після операції). Раціональне застосування засобів ЛФК з урахуванням цих клініко-фізіологічних фаз сприяє підвищенню функціональних резервів хворих, що перенесли торакальні операції. [2] [3], [7], [12].