Особливості ліпідного та вуглеводного обмінів у хворих з метаболічним синдромом та дисфункцією щитоподібної залози

Однією з головних проблем охорони здоров’я Міжнародна федерація діабету (ІDF) у 2005 р. оголосила метаболічний синдром (МС), який призводить до зростання серцево-судинної та загальної смертності [13]. У дослідженні EUROASPIRE-III було продемонстровано стрімке зростання поширеності ожиріння до 43%, при цьому частка центрального (абдомінального) ожиріння збільшилася до 62%, 71% осіб мають підвищений артеріальний тиск (вище 140/90 мм рт. ст.), у 79% виявлено підвищений рівень загального холестерину (ХС), 39% осіб мають цукровий діабет, 53% - рівень глікозильованого гемоглобіну вище 6,5% [12]. Передумовами зростання поширеності цього синдрому були збільшення кількості спожитих калорій, гіподинамія, хронічний стрес, які в свою чергу, призводять до виникнення артеріальної гіпертензії, ожиріння, дисліпідемій, цукрового діабету [6]. Поширеність метаболічного синдрому в західних країнах становить 25−35% населення, а у віковій категорії понад 60 років зростає до 42−43,5% [4, 7]. Окремим предиктором МС за визначенням IDF (2005) вважаються порушення гіпофізарно-адреналової системи [13]. Як відомо, маркером функціональної активності передньої долі гіпофізу є тиреотропний гормон (ТТГ), зміни рівня якого мають прямий патогенетичний зв’язок з дисфункцією щитоподібної залози (ЩЗ) [2].

За даними МОЗ України 2007 р., понад 3,5 млн осіб в Україні перебувають на диспансерному обліку з різною патологією ЩЗ [3].

Поширеність маніфестного гіпотиреозу в світі серед усієї популяції досягла 2% випадків. У той же час, субклінічний гіпотиреоз, який характеризується ізольованим підвищенням ТТГ при нормальних рівнях тиреоїдних гормонів, спостерігають у 10% жінок (а у віці більше 60 років — у 20%). У чоловіків незалежно від віку такий стан виявляють лише в 3% випадків [10]. Значущість цієї патології обумовлена тим, що протягом першого року 5−15% випадків субклінічного гіпотиреозу переходить у маніфестну форму з розвитком серцево-судинних ускладнень у 70−80% випадках. Поширеність зворотного стану — гіпертиреозу — становить лише 1−2% у популяції [18].

До основних причин, які призводять до збільшення тиреоїдної недостатності, належать: дефіцит йоду; погіршення екологічної ситуації; підвищення радіаційного фону; зростання поширеності аутоімунних захворювань, зокрема аутоімунного тиреоїдиту; використання лікарських препаратів з антитиреоїдною дією; обмеження білка в раціоні; активне або пасивне паління (в тютюновому димі є оксид вуглецю та радіоактивні компоненти, що вражають ЩЗ) [2].

Найбільш частими ускладненнями гіпофункції ЩЗ на цей час є дисліпідемії, які спостерігаються у 70% хворих і зумовлюють підвищений ризик раннього розвитку атеросклерозу або загострення ішемічної хвороби серця [1]. Механізмами розвитку дисліпідемії при гіпотиреозі прийнято вважати низку біохімічних змін: порушення структури ХС; зниження активності ХС ефірного транспортного білка та печінкової ліпази, які забезпечують приблизно 30% зворотного транспорту ХС; порушення структури ХС ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) і апо-А1 (збільшення рівня фосфоліпідів і апо-Е), що призводить до порушення зворотного транспорту ХС; зниження кількості та чутливості рецепторів ХС ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у печінці, які спричиняють зниження печінкової екскреції ХС і в подальшому підвищення рівнів ХС ЛПНЩ та ХС ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ); а також порушення функції ниркових клубочків (зниження швидкості клубочкової фільтрації) та уповільнення швидкості кліренсу ХС ЛПНЩ [16].

Окрім ліпідних механізмів прогресування атеросклерозу, при тиреоїдній недостатності виділяють ряд неліпідних предикторів розвитку серцево-судинних ускладнень, таких як: діастолічна гіпертензія; збільшення жорсткості стінки артерії; едотеліальна дисфункція; інсулінорезистентність (ІР); підвищення дрібних, щільних ХС ЛПНЩ з великою кількістю апо-B; активація системи згортання крові; підвищення рівня C-реактивного білка; аутоімунна агресія (на тлі аутоімунного тиреоїдиту), що призводить до можливості тиреоїдних аутоантитіл індукувати коронарний атеросклероз внаслідок локального запалення [19].

Згідно із сучасними уявленнями, ключовим патогенетичним механізмом формування та маніфестації основних клінічних проявів МС є ІР, яка призводить до розвитку тяжких серцево-судинних та судинно-мозкових ускладнень — інфаркту міокарда, мозкового інсульту [18, 20]. Результати численних досліджень підтвердили наявність тісного патогенетичного зв’язку між характеристиками гіпофізарно-щитоподібної осі і порушеннями тканинної чутливості до інсуліну. У роботах, що проводилися на тлі постійної інфузії інсуліну з глюкозою, було виявлено підвищення рівня глюкози вище контрольної глікемічної кривої у гіпотиреоїдних щурів, що на тлі гіперінсулінемії і надходження в кров екзогенної глюкози було показником порушення інсулінзалежної утилізації глюкози і зниженої реакції на інсулін. Аналогічні результати були отримані в дослідах in vitro. При визначенні споживання глюкози ізольованою жировою тканиною гіпотиреоїдних щурів під впливом різних концентрацій інсуліну спостерігали зниження базального споживання глюкози і максимальної реакції на інсулін [5]. Виявлене порушення тканинної чутливості до інсуліну при гіпотиреозі може свідчити про незмінну роль тиреоїдних гормонів у реалізації інсулінової функції. Причиною зниження чутливості жирової тканини на максимальні концентрації інсуліну при гіпотиреозі є різке зменшення вироблення та активності цілого ряду клітинних ферментів, зокрема інсуліноподібного фактора росту. Припускають, що зниження рівня і сумарної активності інсуліноподібного фактора росту при гіпотиреозі супроводжується порушенням транспорту і окиснення глюкози, що є однією з причин розвитку ІР. Іншими складовими розвитку ІР при тиреоїдній недостатності можуть виступати зниження активності ферменту тирозинкінази, яка входить до складу інсулінових рецепторів і отже впливає на зниження їх активності і щільності. Разом з тим, гіперінсулінемія і, як наслідок, розвиток ІР при гіпотиреозі можуть бути пов’язаними зі зниженням швидкості кліренсу інсуліну [20].

Таким чином, вивчення тиреоїдної дисфункції і особливо формування субклінічного гіпотиреозу, дозволить додатково виявити контингент хворих з можливістю формування багатофакторного високого серцево-судинного ризику. гіпотиреоз ліпідний метаболічний щитоподібний Метою дослідження було вивчення особливостей ліпідного та вуглеводного обмінів у хворих з метаболічним синдромом та дисфункцією щитоподібної залози.