Організаційна структура господарства та його структура управління

Організаційною структурою системи управління підприємством називається склад підсистем або елементів системи, кожному з яких відповідає певна функція, а також організація зв’язків і відносин між підсистемами або елементами системи.

У процесі виробничої діяльності між працівниками сільськогосподарських підприємств і організацій та їх структурними підрозділами (цехами, бригадами, відділеннями, ділянками, фермами, службами і т.д.) встановлюються постійні чи тимчасові виробничі зв’язки. Ці зв’язки носять інформаційний, технологічний, кадровий, фінансовий та управлінський характер. Аналогічні зв’язки існують і між підприємствами і керуючими структурами АПК.

Сукупність співробітників (менеджерів) і ланок (підрозділів) системи управління, а також встановлені між ними зв’язки утворюють структуру управління підприємством.

Організаційна структура являє собою сукупність підрозділів господарства виробничого, допоміжного, культурно-побутового і господарського призначень, здійснюють свою діяльність на основі кооперації та поділу праці всередині підприємства. До таких структурних одиниць на досліджуваному підприємстві відносяться відділення, виробничі ділянки, бригади, ремонтні майстерні, будівельний цех, складське та сушильно-зерноочисне господарство, підсобні підприємства і промисли.

Структура управління — це сукупність служб і окремих працівників управління, певний порядок їх співпідпорядкованості і взаємозв'язку. Вона фіксується в схемах структури управління, штатному розкладі, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях. У схемах зазвичай відбивається склад виконавців із зазначенням посадового окладу та загального фонду заробітної плати. У положеннях про підрозділи та в посадових інструкціях вказують права та обов’язки підрозділів і конкретних виконавців.

У сільськогосподарських підприємствах склалися різні типи організаційних структур управління, виділення яких дуже важливо для встановлення штатної чисельності працівників управління, обгрунтування рекомендацій щодо подальшого вдосконалення структури управління конкретних підприємств. Діючі на підприємствах структури управління класифікуються за багатьма ознаками, оскільки вони відрізняються кількістю складових їх елементів, формою цих елементів, їх призначенням і т.д.

Найбільш істотною класифікаційною ознакою є ієрархічність керуючої системи (ступінчастість управління), яка відображає послідовність підпорядкованості знизу доверху.

Виділяють бригадну (двоступеневу), відділкову (триступеневу), цехову (галузеву) і змішану (комбіновану) структури управління.

За якими б ознаками не виділяли і не типізували структури, всі вони мають певне число ступенів. Виділяють двох-, трьох-, чотирьохі т.д. ступінчасті і комбіновані структури управління. Характеристика структури по щаблях виключно важлива при раціоналізації управління, механізації та автоматизації управлінської праці.

Взаємозв'язок і відносини між ланками і працівниками можуть будуватися на лінійній, функціональної або комбінованій (лінійно — функціональної) основі.

Лінійна структура управління полягає в тому, що кожен працівник управління виконує всі функції керівництва даною ділянкою виробництва, а у підлеглого є тільки один керівник, розпорядження якого обов’язкові до виконання.

На підприємстві існує ступінчастість управління на лінійно-функціональной основі.

В організаціях, які за рахунок диверсифікації збільшують асортимент виробленої продукції, найбільш поширена продуктова структура управління: повноваження з управління виробництвом і збутом будь-якого продукту передаються одному керівнику, який несе відповідальність за даний товар. Така структура здатна швидше реагувати на зміни умов конкуренції, купівельного попиту, технології.

До її недоліків варто віднести дублювання одних і тих же функцій по різних видах продукції.

За лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності (виробництвом, збутом, постачанням); відповідно до програмно-цільовий структурою (по горизонталі) організовується управління програмами, проектами, темами.

При матричній структурі керівник програми працює з підлеглими лінійним керівникам фахівцями. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблено за конкретною програмою. Лінійні ж керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту, чи іншу роботу. На підприємстві спостерігається як лінійна так і матрична структура.

Розглянута класифікація не розкриває ряд якісних параметрів структури управління підприємством, що мають важливе практичне значення. У зв’язку з цим була розроблена типізація структур управління, що відображає особливості побудови і принципи організації виробництва. Відповідно до цієї класифікації виділяються відділкова (територіальна), галузева (цехова), бригадна і комбінована структури управління.

Відділкова структура управління характеризується виробничотериторіальним принципом організації та управління, при якому на певній відокремленої території (відділенні) забезпечується виробництво продукції, наприклад, рослинництва і тваринництва. Керують відділеннями керуючі. У великих відділеннях по спеціалізованим функціям управління здійснюють галузеві фахівці: агрономи, зоотехніки, ветлікарі, механіки, бухгалтери та ін.

Відділкова структура типова для великих господарств з багатогалузевим виробництвом і значної його територіальної роз'єднаністю.

Для цієї структури характерна лінійно-функціональна система відносин, при якій на загальногосподарському рівні створюється мережа функціональних служб: агрономічна, бухгалтерія і т.д. Працівники цих служб реалізують свої повноваження через керуючих і фахівців відділень. Така організація дозволяє повніше використовувати матеріально-технічні та трудові ресурси, підвищувати оперативність управління.

Однак зростання числа функціональних служб і окремих виконавців, підлеглих безпосередньо керівнику підприємства, призводить до значного перевищення норми керованості, що ускладнює керівництво виробництвом, а подвійність підпорядкування підчас породжує безвідповідальність і інші недоліки.

При поглибленій спеціалізації посилюються внутрішньогалузеві зв’язки та послаблюються зв’язки з використанням техніки і робочої сили. В результаті отримує розвиток галузева структура управління, при якій однакові за спеціалізацією внутрішньогосподарські підрозділи, що виконують роботи з виробництва однорідного продукту або частини його, незалежно від територіального розташування об'єднуються в спеціалізовані цехи.

Типізація структур управління важлива для розробки штатних нормативів і визначення чисельності працівників управління. Вона дозволяє використовувати стандартизацію та уніфікацію елементів і процесів управління, своєчасно виявляти застарілі форми і розробляти обгрунтовані рекомендації щодо вдосконалення структур, розробці положень, посадових інструкцій і т.д.

Практика показує, що форми управління виключно різноманітні і в межах кожного типу є багато модифікацій, що відображають місцеві умови, відмінності в рівні розвитку підприємств, факторах виробництва. Цілі і завдання, що стоять перед підприємствами, різні; істотно відрізняються один від одного і трудові колективи: кваліфікаційним складом, ставленням людей до справи і т.д. Тому типові структури не треба розглядати як стандартні рішення. Їх слід прив’язувати до конкретних умов.

Функціонує лінійна структура управління, тобто поділ управлінської праці здійснюється по об'єктах, а не за функціями. Вона передбачає безпосереднє підпорядкування кожного підрозділу чи працівника одній особі.

У широкому сенсі під системою розуміють безліч, елементи якого закономірно пов’язані між собою. Елементами множини можуть бути будь-які параметри, явища, знання, методи і т.д.

Будь-яка система — це внутрішньо організована сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле, спільно діючих для досягнення поставленої мети.

Системи мають ієрархічну структуру. Будь — яка структура — це взаємозв'язок, взаєморозташування складових частин, що характеризують будову чого-небудь. Використання ієрархічного принципу при побудові системи дозволяє певною мірою спрощувати систему, успішно долати інформаційні бар'єри, що виникають при здійсненні керуючого впливу.

Будь-яке підприємство як спеціальна система складається з керованої і керуючої підсистем.

Керуюча система (суб'єкт управління) — це сукупність органів управління і управлінських працівників, що розрізняються масштабами своєї діяльності, компетенцією і специфікою виконуваних функцій.

Керована система (об'єкт управління) — це сукупність ресурсів і організаційно-економічних умов, які характеризують діяльність підприємства.

Функціонування будь — якої системи відбувається в деякому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що не входить в систему, але певним чином взаємодіє з нею.