Обов'язки власника, посадових осіб і робітників в галузі охорони праці

Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров’я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з числом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров’я. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

Опрацьовує ефективну цілісну систему, управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ «Охорона праці» в колективному договорі (до речі, цей розділ доцільно іменувати «Охорона здоров’я», оскільки саме питанням створення умов праці, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності працівників він присвячується); проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; бере участь; у розслідуванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охороною здоров’я власник зобов’язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов’язок здійснення постійного контролю за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров’я передбачає й обов’язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров’я громадяни зобов’язані піклуватися про своє здоров’я. Стосовно трудового законодавства цей обов’язок полягає в тому, що працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов’язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров’я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки в галузі охорони здоров’я, як і громадяни України. На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 72 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11−12. — С. 611). Комісія складається з представників власника, профспілок, уповноважених трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Однак рішення комісії носять рекомендаційний характер, що взагалі знижує ефективність її роботи.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони Здоров’я при виконанні трудових обов’язків. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється з фондів охорони праці. Такі фонди утворюються на підприємствах, у галузях і на державному рівні відповідно до Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11−12. — С. 676).

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоров’я під час праці є складовою частиною системи управління охороною праці й проводиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві покладається на його керівника (в структурних підрозділах — на їхніх керівників). Контроль за навчанням і періодичністю перевірок знань з питань охорони здоров’я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників за характером і часом проведення поділяються на вступний (при прийнятті на роботу); первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз на 3 місяці, на інших роботах — один раз на 6 місяців, проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов’язаних з прямими обов’язками зі спеціальності, при ліквідації аварії, стихійного лиха. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держкомітету України по нагляду з охороною праці від 11 жовтня 1993 р. № 94 (Кодекс законів України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11−12. — С. 635), до виконання ними своїх обов’язків, а також періодично, один раз у 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, технологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на виробництві.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажу для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань, питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.