Загальна характеристика сучасного аматорського театрального мистецтва в Україні

У дослідженні проблема формування ціннісних орієнтацій молоді у сфері аматорського театрального мистецтва розглядається на концептуальних засадах творчого розвитку особистості; естетичному осягненні нею дійсності; ціннісного орієнтування у сфері театрального аматорства і життєдіяльності, що є основою авторської програми педагогічного керівництва цим процесом. Змістовне наповнення запропонованої програми відбивало специфічні ознаки її компонентної структури: організаційної, навчальної, виховної, репертуарної, творчо-виконавської й оцінної. Виокремлено мету та завдання, відповідні форми й методи аматорської театральної діяльності. Розкрито характерологічні властивості та якості аматорів, наявність яких визначала взаємодоповнюваність структурованості програми. Все це набувало значення домінуючих аксіологічних ознак у формуванні ціннісного орієнтування молоді.

Художньо-творча діяльність як засіб формування ціннісних орієнтацій молодих аматорів, мала поліаспектний характер: добір репертуару, його колективне обговорення, мотивування гуманістичної спрямованості, соціально-культурної та художньо-естетичної цінності, морально-етичного потенціалу й національної специфіки; здійснення розширеного режисерського аналізу пєси; образне вирішення задуму вистави; побудова логіко-структурної композиції; трактування і втілення авторської концепції; колективна оцінка результативності. При цьому акцент ставився на реалізацію самокритичної та самокорекційної діяльності в театральному аматорстві[6, 4].

Слово «аматор» має два значення, які роблять можливим двоїсте сприйняття аматорського мистецтва. З латини воно перекладається як «той, хто любить», «люблячий», та з часом слово набуло негативних конотацій, і тепер «аматорами» або «дилетантами» називають тих, хто неякісно виконує свою роботу[4, 37].

Перше значення відображає ставлення людини до того, що вона робить, а друге — наявність відповідних умінь. І тільки з залученням обох значень можна дати повне визначення аматорського мистецтва загалом і театру зокрема. Було б не вірно враховувати лише техніку виконання, яка обов`язково відточена у професіоналів і якої може бракувати аматорам. Не варто забувати про те, що у аматорів присутня любов до гри, якої може бракувати професіоналам. І саме це є козирною картою аматорів, адже їх щире захоплення процесом легко передається глядачу.

Аматори не можуть бути байдужими до гри тому, що грошей за неї вони не отримують, і єдиним стимулом для них є задоволення. Ті ж, хто його втрачають, просто ідуть геть. Для професіоналів театр — це робота, а для аматорів — хобі. З іншого боку, через це держава не виділяє коштів на їх фінансування. Продавати ж квитки вони часто не мають права, а гроші з глядачів збирають лише на добровільній основі. На костюми, декорації, ремонти приміщень витрачаються власні кошти акторів, які вони заробляють, працюючи деінде в інших місцях. Відсутність фінансування дається в знаки нестабільністю — люди йдуть через бажання зробити кар`єру, коли одружуються, коли заводять дітей. Однак матеріальна незацікавленість залишає в театрі тільки тих, для кого цінною тут є саме творчість[4, 37].

Для порівняння, у Польщі взагалі не говорять про аматорські театри, натомість кажуть про альтернативний театральний рух, який визначається, перш за все, творчою зацікавленістю учасників. І абсолютна більшість польських театрів належать саме до цього руху.

Хоча варто сказати, що аматорські театри не зовсім обходяться без професійної освіти — її у більшості випадків мають режисери. Для акторів же вони влаштовують регулярні заняття, тому часто до назви аматорських театрів додають слово «студія», чим підкреслюється навчальний компонент творчого процесу. Освітлювачі й звукооператори навчаються на власному досвіді, декорації або вигадують самостійно, або залучають знайомих художників.

Останній важливий момент — сценічна база. Нерідко аматорські театри грають у залах державних учбових закладів, у культурних центрах в яких працюють їхні режисери. Інші театри не мають свого залу, вони виступають на різних сценічних майданчиках, іноді мають репетиційні бази, а іноді займаються на кухні у режисера.

Взагалі, аматорське мистецтво є об'єктивним історико-культурним явищем, породженим суспільним поділом праці як потреба людини у всебічній і більш повній реалізації себе як особистості. Джерелом аматорства, як у минулому, так і зараз, є обмеженість, однобічність вияву людини, неповнота буття, з одного боку, і природна для людини потреба у цілісності, всебічності вияву, з іншого. Ці два моменти і створювали ту різницю потенціалів, відігравали роль тих суперечностей, які й підштовхували особистість до подолання своєї обмеженої життєвої приреченості[3, 16].

Аматорський театр — тип самодіяльного народного театру, в якому виконавцями є непрофесійні актори.

Народна творчість — невичерпне, життєдайне джерело національної культури. Особливе місце в ній займає театральне аматорство в якому останнім часом відбуваються помітні зміни культурно-ціннісних орієнтирів і художньої свідомості митців[3, 21].

Поруч із відомими аматорськими колективами виникають нові, започатковуються конкурси, фестивалі, що перетворюються на справжні свята народної культури. До процесу розвитку театрального аматорства в Україні долучаються все нові творчі сили, воно стає значно багатограннішим, представницьким, жанрово розмаїтим.

Злам стереотипів, звільнення від ідеологічного пресингу, розкріпачення творчої ініціативи та пошук нових мистецьких форм і засобів — усе це відчутно вплинуло на художню вартість творів, що продукуються театральними аматорами у сучасній Україні.

Аматорські театральні колективи з кожним роком зміцнють свої позиції. Вистави, які вони представляють вражають безпосередністю почуттів і емоційністю, цікавими акторськими роботами і режисерськими знахідками.

В Українi в функціонує 14 757 аматорських театральних колективів із загальною кількістю 153 975 учасників з них 5877 дитячих колективів — 63 488 дітей. Із званням «народний» — 511, «Зразковий» -89. На сьогодні характерним для аматорського театру є багатогранність творчих пошуків i стилів, форм театру i вистав. Спостерігаються риси психологічного i умовно-метафоричного, побутового i поетичного, публіцистичного i ярмаркового мистецтва[74].

Різноманітними за формою стають вистави любительського театру: ревю, притча, памфлет, моно-вистава, вистави — хроніка, пісня, диспут. Вони здійснюються у формі ярмарку, ігрищ, вечорниць. Різноманітнішим за своїм статусом стає і сам театр. Навіть в його назвах висловлюється творче кредо (театр-студiя, театр «Від ліхтаря», «На долоні», «Під сходами»,), жанрові ознаки (театри поезії, читця, пантоміми, танцю, тіней, драми i поезії, опери, комедії тощо), вікові ознаки (театр юного глядача, студентський театр, дитячий театр).

Для аматорського театру сьогодні властивий експеримент у галузі театральної форми, постановочних засобів виразності, манери гри, організації сценічного простору, прийомів залучення глядачів до дії, створення атмосфери духовної єдності сцени й залу.

Найцікавіші зразки таких експериментальних пошуків демонструють такі аматорські театри як Сімферопольський театр-студія «На Москільці» («Бенкет під час чуми» О. Пушкіна, «Сліпі» Метерлінка), «Театр на Солом’янці» при Національній академії управління м. Києва («Сторінка Кугельмаса» В. Аллена), студія «Сучасник» Палацу піонерів, ЦДЮТ м. Черкас, народний театр естрадних мініатюр «Нон-стоп» м. Миколаєва.

Стабільно працюють театри більш наближені до професійного мистецтва в Тернопільській, Закарпатській, Хмельницькій областях. Успішно демонструють свою роботу дитячі театральні колективи в Харкові, Євпаторії, Маріуполі, Новій Каховці.

Варта уваги діяльність дитячих та молодіжних театральних колективів, творчість яких відповідає високим зразкам професіоналізму це:

Народний молодіжний театр «ШАНС» Новокаховського ОАТ ««Південелектромаш» Херсонської області, режисер — Антоніна Матвієнко.

Дитячий театр м. Харкова «Бешкетники» вистава — «Руда п'єса» К. Драгунської, режисер — Олена Вартанян.

Слід відмітити, що останнім часом з’явився ряд цікавих колективів театрально-хореографічного спрямування. Це один з найпопулярніших колективів АР Крим — театр сучасного танцю БК профспілок «Мьюзик-сейф» м. Симферополь, (Режисер — Юрій Погрибищенко балетмейстер — Ольга Погрибищенко), Народний театр хореографічної мініатюри Прилуцького МБК «Апломб» керівник — хореограф режисер — Алла Прокоф'єва; Народний аматорський театр сучасного танцю «Ерідан» Коломийського міського Народного дому (керівникОлена Павлюк).

Сьогодні не часто згадується про існування аматорських театрів і студій. На жаль, ми призабули, що професійний український театр народився із аматорського руху. І не тільки український, адже раніше театральної освіти як такої не було, тільки були талановиті люди, які об'єднували навколо себе однодумців. Так у минулому виник театр Миколи Бабича у Сумах у 1865 році, так було створено аматорський гурток Київського університету у 1859 році. Його організували студенти — Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Чубинський та інші. У Чернігові було засновано відомим байкарем Леонідом Глібовим «Товариство, кохаючих рідну мову». На Заході треба згадати Коломийський український аматорський театр, що був створений у 1848 році Іваном Озаркевичем та АлоїзіЛяйтнером. Це була практично перша трупа Галичини. Саме Іван Озаркевич зміг адаптувати драматургію Івана Котляревського до місцевих уподобань та говірок. Хоча театр існував не довго, він все ж таки пожвавив попит до українського мистецтва. І вже до 1864 року аматорський театр перетворюється на професійну мандрівну трупу «Руський народний театр» при товаристві «Руська бесіда». А в 1911 році тут виникає аматорський театр ім. І. Котляревського. Також цікавий Гуцульський театр, який заснував Гнат Хоткевич і трупа акторів-аматорів у 1910 році в селі Краснопілля на Гуцульщині. Акторами були звичайні гуцули-селяни, які їздили на гастролі до Польщі, до Росії і таким чином прославляли просте українське життя.

І сьогодні досить бурхливо розвивається аматорський театр. Звичайно, його функції змінилися, за такої кількості професійних театрів, кіно та інтернету, потреба в аматорському театрі зменшилася. Але все одно потрібно звертати увагу на існування аматорського мистецтва, адже саме такі студії дають можливість багатьом людям займатися театром як своєрідним хобі у вільний від роботи час, або навіть лікуватися від комплексів чи інших моральних проблем. А студентські театри, що найбільш зустрічаються в педагогічних навчальних установах, виховують у майбутніх вчителів вміння правильно і красиво говорити, правильно подавати себе і зацікавлювати аудиторію.

Одним із найбільш відомих київських аматорських колективів є студентський театр «Вавилон». Він існує вже більше десяти років. Вистави театру можна переглянути в актовій залі Гуманітарного корпусу Національного університету ім. М. Драгоманова (вул. Тургенівська, 8/14). Його засновниця та режисер Ірина Савченко, доцент кафедри української літератури та викладач університету ім. М. Драгоманова. Разом з нею з 2009 року працює Альона Шашко, теж викладач університету. У 2009 році театр отримав статус «народного». З їхніх робіт найпопулярнішими є вистави: «І все-таки я тебе зраджу» за Лесею Українкою, п'єса Неди Нежданої, «Блаженний острів Саватія Гуски» за п'єсою «Як загинув Гуска» М. Куліша, «Ромео та Жасмин» за п'єсою О. Гавроша, «Нас було шестеро» за п'єсою О. Коломійця, «Повернення у нікуди» Л. Демської, «Великий льох» за Т. Шевченком, «Горить горобина» І. Драч. З перелічених вистав видно, що театр концептуально працює лише з українською літературою. Колектив бере активну участь у різних фестивалях: «Простір» у Чернігові, «Артист» в Луганську, «Березневі коти» в Ужгороді, «Театральний куфар» у Мінську, «Південні маски» у Миколаєві, Одесі, Коблево. А також з ініціативи театру започатковані два фестивалі: «Різдвяна зірка», що проходить в Києві у грудні та «Перевтілення», що вперше відбувся у травні цього року також у Києві. Єдина проблема студентського театру — це постійна зміна акторів, адже випускаючись з університету, їм важко залишитися у трупі. Ірина Савченко вважає, що ділити акторів на аматорів та професійних не потрібно. Скрізь є свої і хороші і погані прикмети. Але єдине, що все ж таки відрізняє - це внутрішній стан. Професійний актор більше грає технікою, а аматорський може грати лише власним нутром, душею і серцем.

Звичайно, університети мають концентрувати навколо себе театральні колективи. Тому варто згадати і інші студентські театри: при театральному Центрі Києво-Могилянської академії існує студентський театральний клуб, який очолює педагог КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого Тетяна Шуран; «Резонанс» — народний театр ім. В. Д. Дайнекіна, що діє при Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка, заснований у 1956 році, з 1978 року носить звання «народний»; театр-студія «Хочу», що діє в Народному домі «Просвіта» Національного університету «Львівська політехніка» з 1988 року; при Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Короленка існує театр «Фабула», що спеціалізується на подіях середньовіччя, іноді охоплює епохи відродження та античність; «Сім муз» — студентський театр Кримського гуманітарного університету, що був заснований у 2003 році і відкрився 25 лютого на день народження Лесі Українки виставою «Листи так довго йдуть…» за творами Лесі Українки; театр «Deep» (в перекладі з англійської - глибина) Луганського державного інституту культури, заснований у 2006 році. Останній неможливо назвати суто аматорським, адже в ньому працюють студенти та випускники театрального закладу під керівництвом викладача кафедри театрального мистецтва Олександра Баркара.

Також дуже поширеним видом аматорського мистецтва є незалежні театри-студії, які збирають навколо себе людей різного віку, що полюбляють заняття театру як власне хобі. Саме такою є театр-студія акторської майстерності «SPLASH», що в перекладі з англійської мови означає «сплеск». Студія існує три роки, з 2009. Засновники та ініціатори — Наталя Якимченко (навчається у Рівненському гуманітарному університеті, на факультеті - театральної режисури), Євгенія Федорова (випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, режисер) Володимир Дальван, Денис Лемайкін (актор Київського муніципального академічного театру ляльок). Всі інші учасники студії - аматори. Чотири режисери проводять заняття для вечірніх груп та груп вихідного дня. Вони навчають акторській майстерності, сценічному рухові та сценічній мові. Актори-аматори беруть участь у виставах. За три роки було поставлено сім вистав: пластична фантазія «Чорно-білі проби» (режисер В. Дальван), «Спектакль про любов» за п'єсою В. Соллогуба, (режисер — Є. Федорова), драматична фантазія «Мій Джонатан» за «Чайкою на ім`я Джонатан» Р. Баха, «Дуже проста історія» М. Ладо (режисер — Є. Федорова), казки на тему Оскара Вайльда «СкаZки» (режисер — В. Дальван), «Дім Бернарди Альби» Ф. Г. Лорки (режисер — Н. Якимченко), «Обережно, жінки» О. Курейчіка (режисер В. Дальван). Експеримент останньої вистави у тому, що тут усі жіночі ролі грають чоловіка, а єдину чоловічу роль виконує жінка. 14 вересня 2012 року у театрі відбулася прем'єра «Людський голос» Ж. Кокто (режисер — Є. Федорова). Головну роль виконувала професійна актриса Інна Бовкун (випускниця Київського національного університету культури та мистецтв), тому це можна вважати окремим незалежним проектом. Студія знаходиться за адресою вул. Кравченко, 22, що на Лук`янівці в маленькому підвальному приміщенні. Але там є два зали, які використовують і для практичних занять, і для репетицій, і власне для показу вистав. Звичайно, важко зробити якісну виставу у таких умовах. І все ж таки організатори-режисери займаються усім, вони шиють костюми, створюють декорації, музичне оформлення та пластичні номери до вистав.

Також неможливо не сказати про найстарший з досі існуючих аматорських колективів Києва. Звичайно, це театр «Арсенал». Адже перше датування про цей театр сягає 1900 року. А вже з 1920 року про нього згадується постійно. З цього театру вийшли справжні зірки театру: Б. Брондуков, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Лаптев, І. Масленнікова. Деякий час ним керувала Наталія Ужвій. Зараз у репертуарі театру такі вистави у постановці Михайла Бондаренко, художнього керівника театру: «Зоряний хлопчик» за О. Вальдом, «Дивна місіс Севідж» Дж. Патріка, «Тіль» Г. Горіна «Забути Герострата» Г. Горіна, «Три краплі» М. Бондаренко. Актори театру: Тетяна Омел`янюк, Валерій Гриценко, Гладкова Наталя, Наук Тамара, Кисельова Анастасія, Клейменов Юрій, Майстренко Олексій, Любов Бондаренко. Театр як і раніше працює за адресою вул. Московська, 3 (м. Арсенальна).

Ще один дуже популярний та харизматичний київський колектив «Дивні люди». Засновники театру не позиціонують себе як справжній театр, і не вважають себе професіоналами. Вони просто створюють те, що їм подобається, те, що їм необхідно. Вони грають у концертному залі Будинку Архітекторів (вул. Б. Грінченко, 7). Їхня особливість у постійному складі учасників: Артем Новіков, Юрій Громовий, Сергій Кудаков, Максим Миколаєць. Вистави в репертуарі: «Интересно получается», «Самый дорогой спектакль», «Представь себе», «Откровенноговоря… или Спектакль для тех, кто не пришел», «Точно как в жизни». Хлопці не ставлять важку драматургію, вони створюють виставу з нуля. Самі пишуть тексти, самі займаються постановкою, самі грають. Їхні вистави схожі на якісний КВК: прості та смішні. Важливо, що вони мають певну постійну свою аудиторію. Кожна вистава відбувається завжди по-різному, тому що вони запрошують різні музичні колективи: «Руки в брюки», «Sex», «Булітка» (солістка — актриса театру на Подолі - Вікторія Булітко), «П`ятий вимір», «Кука та банда» (соліст — актор театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра — Михайло Кукуюк).

Якщо охопити театральну картину не лише Києва, можна віднайти цікаві самодіяльні незалежні театри по всій Україні. Наприклад, Коломийський народний аматорський театр ім. Василя Симчича, що був створений у 1947 році (у 1959 році присвоєно знання «народний»). Його художнім керівником з 1962 року був актор, драматург, заслужений артист УРС Василь Симчич. Тут були поставлені такі вистави: історична драма «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Свої люди-поквитаємось» О. Островського, «Нора» Г. Ібсена та ін. Після певної перерви, театр у 2000 році знову розпочав свою діяльність під керівництвом Галини Панчук, пізніше Ольги Юркевич, а з 2009 року Лаюк Валентини. Зараз театр знаходиться під керівництвом Коломийського міського Будинку культури. Нині в Україні діють також такі аматорські театри: Камерний театр «Жуки» (заснований у 1989 році у Донецьку), народний музично-драматичний театр «О!» (м. Донецьк, керівник — режисер Людмила Васіна); народний аматорський театр-студія «Гармидер» Луцького районного Будинку культури (рік заснування — 2003). Аматорські театри Львова: Народний театр світла та тіні «Див» (створений у 1982 році художниками Олексієм та Людмилою Альошкіними, з 1986 року — отримав звання «народного»), Мистецька група «Цю» (заснована у 2008 році, займаються публічними читками п'єс), «Намір» — громадянська організація молодіжний аматорський театр, що відкрився 14 квітня у 2006 році виставою «І безсмертні помирають…», присвяченій творчості Фредді Меркурі, Український драматичний театр «Ми» (відкрито у 1985 році, з 1989 року театр грає у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини). У інших містах слід відмітити: театр «Homo ludens» (утворився у 2006 році в м. Харкові); Народний самодіяльний театр «Рампа», «Новий театр» (м. Прилуки); Молодіжний експериментальний театр Рівного (МЕТР), Народний Молодіжний театр «Від ліхтаря» (м. Рівне); «DT», театр-студія «Вінора» (м. Харків); театр «23», Молодіжний міський народний театр «Ілюмінатор», театр-студія «Белый Чемодан», театр «Дивосвіт» для людей з обмеженими можливостями (м. Чернігів).

Важливим для актуалізації аматорського театрального мистецтва є наявність конкурсів.

З 2004 р. у Львові проводиться Міжнародний театральний фестиваль «Драбина», де поряд з професійними експериментальними театрами з різних частин України і Європи, є окрема програма для аматорських театрів. На «Драбині-2010» для аматорських театрів з Західної України було проведено проект «Захід». У межах проекту відбулися виступи львівських та івано-франківських аматорських театрів з обговореннями. У обговореннях брали участь Консультаційна Рада (координатор викладач факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка Уляна Рой, режисер, актор, критик, перформер Корній Демидюк (Рівне), режисер Любов Липовська (Калуш), кінорежисер Богдан Старак (Львів), студенти-театрознавці, театри-учасники і глядачі). Учасники проекту «Захід» 1. Театр «Чарівна скринька» (Львів) Вистава «Мій Львів» 2. Театр «Wind of Change» (Львів) Вистава «Історія світу» 3. ТО «Квадрат» (Львів) Вистава «Людський голос» (за Ж. Кокто) 4. Театр «Маятник» (Львів) Вистава «Над водами Стіксу» 5. Народний український драматичний театр «Ми» (Львів) Вистава «Чоловічий рід. Однина» 6. Театр «Намір» (Львів) Вистава «Годинник каже: «Бувай!» 7. Монаший театр «В каптурах» (Львів) Вистава «Оскар і рожева пані» (за Е.-Е. Шмідтом) 8. Театр тіней «Див"(Львів) Вистави «Олені», «Політ», «Пігмаліон» 9. Аматорська театральна група «Гора» (Івано-Франківськ) Вистава «Подарунок».

В Росії є подібний — Московський міжнародний фестиваль студентських театрів. Також, в Дніпропетровську існує щорічний міжнародний фестиваль молодіжних (переважно аматорських) театрів «Рампа».

Звичайно, тут не названо ще багато аматорських колективів, які варті уваги. Але важливо відмітити хоча б деяких. Адже відбуваються постійні фестивалі. Найвідоміший з них «Київська театральна весна». Дуже цікавим є Міжнародний інтеграційний театральний фестиваль «Сонячна хвиля», в якому беруть участь колективи, актори яких мають функціональні обмеження. Цей фестиваль допомагає людям із фізичними вадами інтегруватися у суспільство. У Києві існує народний театр саме такого спрямування «Паростки» (режисер — Віталій Любота). Важливо, згадувати про такі колективи і фестивалі, адже вони складають цілу верстку нашого населення. І найголовніше, що потрібно пам’ятати: аматори — це засновники професійного театру.