Стратегія ндПкр. 
Стратегія підприємства

Підприємство в умовах нинішньої конкуренції може успішно функціонувати і розвиватися лише в тому випадку, якщо воно виробляє конкурентоздатну продукцію. Для цього йому весь час потрібно вивчати інновації щодо розвитку технологій в галузі, досліджувати продукцію конкурентів та потреби споживачів, і як наслідок — удосконалювати існуючу продукцію та її виробництво. З цією метою на кожному підприємстві розробляється стратегія науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт (інноваційна, технологічна).

Стратегія НДПКР — це комплексна програма дій, спрямована на розвиток і більш ефективне використання методів виготовлення існуючої продукції, а також дослідження, створення та впровадження нової продукції, і відповідно техніки, технології та організації її виробництва, що забезпечують підприємству стратегічний розвиток.

Роль стратегії ндПкр зростає в наукомістких галузях, однак кожне підприємство, що змагається за свою конкурентоспроможність, проводить певні наукові дослідження і нові розробки. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на НДПКР не перевищують 1−2% загальних витрат, то у пріоритетних галузях вони можуть перевищувати 6−7%. У випадку використання підприємством стратегії зростання, витрати на НДПКР у них набагато більші ніж наприклад, за стратегії стабілізації.

Розроблення нової продукції, її вдосконалення та модифікація не можуть відбуватися без необхідного обґрунтування. Основою її розроблення є результати маркетингових досліджень, що «задають» вимоги споживачів до товару, однак остаточної форми продукція набирає в результаті реалізації функцій досліджень і розробок, особливо підфункції: конструкторсько-технологічної підготовки виробництва.

Таким чином, стратегія ндПкр включає чітко визначені складові:

технологічне дослідження і прогнозування (планування);

раціоналізація структури за видами продукції і технологій;

адаптація управління НДПКР до сучасних вимог;

можливі альтернативні напрямки стратегії НДПКР підприємства.

Завданням технологічного дослідження і прогнозування є отримання нової інформації щодо очікуваних інновацій техніко-технологічного характеру та технологічних проривів у тій чи іншій сфері виробництва продукції чи надання послуг.

Фундаментальні і прикладні дослідження тісно пов’язані й залежать від типу підприємства, рівня його розвитку, обраної корпоративної та конкурентних стратегій, стратегії маркетингу та виробництва. При цьому, акцент може робитися на окремі етапи інноваційного процесу або на створення цілісної системи НДПКР.

Очевидно, що кожна інновація потребує значних інвестицій. Звідси існує тісний зв’язок: чим більш технологічною є інновація, тим більші загальні витрати потрібні для її створення та освоєння. Крім цього, функція НДПКР в організаційному плані має забезпечити скорочення часу на освоєння нововведення. Чим меншими будуть часові та витратні характеристики цього «переходу», тим стабільніше розвиватиметься підприємство. Світовий досвід показує, що на цьому відрізку банкрутують сім підприємств з десяти. Наявність обґрунтованої стратегії інновацій допомагає пережити підприємству важкий період.

Прогнозування науково-технічного розвитку підприємства насамперед повинне базуватися на обґрунтованому розподілі усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою виробництва. Тому, при створенні нового продукту потрібно визначити взаємозв'язок «життєвих циклів» продукції, попиту та технології, оскільки вони значною мірою впливають на наукові дослідження та розробки і визначають тривалість життєвого циклу всього підприємства.

Якщо існуюча технологія дає змогу виготовляти серію виробів, головним стратегічним орієнтиром НДПКР буде створення виробів на базі вдосконалення існуючої технології. Отже, технологія — це рушійна сила розвитку підприємства, яке стає «тим, що йде за технологією». Як тільки значення «первісної» технології починає зменшуватися (можлива ситуація, коли виробляються застарілі зразки (обладнання, комплектуючі тощо), що втратили конкурентоспроможність), підприємство повинне бути готове перейти до іншого технологічного способу виробництва.

Прийняття рішення про перехід підприємства до нової технології або вдосконалення існуючої повинно базуватись на аналізі техніко-технологічного рівня виробництва. Для аналізу портфеля існуючих технологій можна використати матричну модель, розроблену фірмою «Сімена», основна ідея якої - зіставлення рівня розвитку самої технології і рівня її освоєння на підприємстві.

Рис. 2. Портфель технологій (розробка фірми «Сімена»)

Залежно від результатів аналізу розробляються або стратегії продовження використання існуючої технології («виграшне парі»), стратегії поліпшення використання існуючої технології («надійна готівка»), стратегії «зняття врожаю» («принада») і, нарешті відмова від використання, ліквідація технологічного процесу («загін для худоби»).

Конструкторсько-технологічні розробки сприяють зростанню прибутковості підприємства, оскільки дають змогу:

• — знижувати собівартість продукції за рахунок більш досконалих МТР і їхнього використання, а також новітніх виробничо-технологічних процесів;
• — забезпечувати нарощування обсягів виробництва та продажу продукції, що має попит, на тих самих потужностях або на новостворених, більш продуктивних;
• — створювати нові умови для виробництва конкурентоспроможної, нової продукції тощо.

Нині великого значення набувають такі суттєві характеристики нових технологій та інших інновацій, як екологічність, аварійнобезпечність, енергота ресурсозбереження, інформаційна місткість тощо.

Структура НДПКР за видами продукції і технологій є одним з важливих елементів стратегії технічного розвитку диверсифікованого підприємства. Об'єктами аналізу й обґрунтування повинні бути:

збалансованість пропорції за обсягом між науково-дослідними і проектно-конструкторськими роботами;

співвідношення між проведенням власних НДПКР у повному обсязі, участь у міжфірмовому співробітництві і кооперації або придбання ліцензій у інших вітчизняних чи закордонних підприємств з метою технологічного переоснащення власного виробництва.

Для кожного виду продукції і технології, керівництво підприємства визначає зміст, темпи розвитку та співвідношення асигнувань між науково-дослідними і проектно-конструкторськими роботами, що знаходить відображення у відповідних стратегіях. Це залежить від ресурсного, а особливо — інформаційного забезпечення та рівня кваліфікації персоналу.

Після цього, кожне підприємство вирішує для себе: чи використовувати послуги науково-дослідних організацій, чи створювати власну розвинену підсистему НДПКР, можливі також комбінації цих підходів. Раніше власні дослідження та розробки традиційно здійснювались у науково-дослідних інститутах і науково-виробничих об'єднаннях, формуючи їхній досить високий науково-технічний потенціал. Однак в нинішніх умовах, особливо в період кризи, більшість досліджень частково призупинено, а деякі навіть повністю згорнулись. Однак, застарілі знання та невикористані результати досліджень спонукають до удосконалення та пошуку нових технологій, конструкторських рішень тощо. Підприємства купують проекти, вступають у договірні відносини з підприємствами-власниками патентів і ліцензій, створюють спільні підприємства для використання прогресивних технологій.

Патентно-ліцензійна стратегія є важливою частиною стратегій НДПКР, оскільки дає змогу деякою мірою захистити себе від своїх конкурентів, оформлюючи патенти чи ліцензії. З іншого боку, продаж ліцензій і дозвіл користуватися «патентозахищеними конкурентними перевагами» сприяють зростанню доходів.

Складність і спрямованість у майбутнє стратегій НДПКР потребує обґрунтованих підходів до їхньої розробки. Лише тоді, коли це матиме системний, плановий характер, дослідження та розробки можуть створити міцну базу конкурентних переваг підприємства.

Управління НДПКР повинно бути адекватним реалізації відповідної стратегії технічного розвитку підприємства. До вимог, що ставляться до системи управління НДПКР на сучасному етапі господарювання, належать:

гнучкість і можливість швидкої адаптації до нових умов діяльності;

вміле використання науково-технічного потенціалу;

наявність жорсткого контролю за строками й ефективністю виконання робіт.

Можливі альтернативні напрямки стратегії НДПКР підприємства повинні бути передбачені й обґрунтовані особливо ретельно. Найбільш ймовірними можуть стати такі субстратегії:

наступальні спрямовані на розроблення нових технологічних рішень;

захисні націлені на збереження позицій на ринку і охоплюють технологічні рішення для підтримання життєвого циклу продукції;

проникнення формуються і реалізуються за умови, коли нова технологія є найкращим способом проникнення на світовий ринок;

реакції застосовується у випадку, коли є можливість здійснити «технологічний прорив» з боку конкурентів.

В результаті розробки стратегії НДПКР складається програма (план) НДПКР підприємства, структура якої залежить від галузевої приналежності підприємства та охоплення ним тих чи інших етапів процесу «дослідження — виробництво». Але будь-яка програма розвитку НДПКР має такі головні підрозділи:

1. Розвиток НДПКР і нагромадження наукових знань.

Основні фундаментальні дослідження.

Прикладні розробки.

Конструкторсько-технологічна підготовка виробництва.

• 2. Підвищення техніко-економічного рівня існуючої продукції та створення нової.
• 3. Удосконалення управління, організації виробництва та праці.
• 4. Підвищення техніко-економічного рівня виробничого потенціалу підприємства.
• 5. Збереження та оздоровлення навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів.

Тісний зв’язок стратегії НДПКР з іншими функціональними стратегіями допомагає створити інноваційне підприємство, закласти фундамент його довгострокового існування.