Розділ 2. Теоретичні засади вивчення психологічних факторів впливу на роботу керівника

Керівництво: загальна характеристика

Одна з найважливіших проблем сучасного бізнесу — питання керівництва. Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер — керівник, який управляє власне організацією (підприємством), якимось конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо.

У всіх дослідженнях, що торкаються цієї теми виділяють три аспекти: люди, вплив і мета. Керівник завжди так чи інакше має справу з людьми, із співробітниками компанії й членами інших організацій, прагне здійснити на них вплив, для того, щоб спонукати їх до визначених вчинків. І все це спрямовано на досягнення організаційної мети. Вплив означає, що взаємовідносини між людьми не є пасивними. Більш того, вони здійснюються заради визначеної мети 23, 49.

Отже керівництво — це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети.

Насамперед керівництво варто розглядати як процес, який, в свою чергу, може бути розбитий на окремі дії і кроки керівника, які направлені на досягнення проміжних, оперативних цілей. Другим елементом керівництва є безпосередній вплив на учнів, підлеглих, друзів тощо.

Третій елемент керівництва — обов’язкова наявність послідовників і спільної мети, на досягнення якої будуть направлені сумісні зусилля 16, 112.

Результати керівництва з самого початку закладені в системі його здійснення. Результат керівництва — похідна від якості його виконання.

В основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив і влада.

Лідерство — це здатність впливати на окремі особи та групи працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Вплив — це будь-яка поведінка одного індивідуума, яка вносить зміни у поведінку, стосунки, відчуття іншого індивідуума. Конкретні засоби, за допомогою яких одна особа може впливати на іншу, можуть бути різними: від прохання до погроз.

Щоб зробити своє лідерство і вплив ефективними, керівник повинен розвивати і застосовувати владу.

Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей 17, 4.

Як доповнення до формальних повноважень керівнику необхідна влада, оскільки він залежить від людей як у межах свого ланцюга команд, так і лоза ним. В усіх організаціях для досягнення ефективного функціонування необхідне належне застосування влади.

Керівники завжди залежать від деяких людей, які їм не підлеглі, тому що ніхто не буде повністю підкорятися наказам лише тому, що він чи вона керівник. В різних підприємствах організації керівник залежить від свого безпосереднього керівництва, підлеглих і колег. Фактично ці групи представляють собою частину оточуючого керівника середовища. Це залежить від факторів і людей, якими не можна управляти напряму, що є основною причиною труднощів, які відчуває керівний персонал. Однак страждають не тільки відчуття. Якщо керівник не в стані ефективно взаємодіяти з цими багаточисельними «некерованими» силами, він не може виконувати свою власну роботу, а це обов’язково знизить ефективність як індивідуального трудового вкладу, так і діяльність всієї організації. Влада і вплив — інструмент лідерства, фактично єдині засоби, які є в розпорядженні керівника для вирішення подібних ситуацій. Влада є необхідною умовою успішної діяльності організації 10, 64.

Багатьом людям здається, що, маючи владу, можна нав’язувати свою волю незалежно від почуттів, бажань і здібностей іншої особи. Однак слід визнати, що вплив і влада однаково залежать від особистості, на яку впливають, всіх людей і в усіх ситуаціях.

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями. Однак усю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими 23, 79.

З цих позицій розрізняють три типи керівництва: автократичний, демократичний та ліберальний.

Автократичний тип керівництва відрізняється схильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням не лише основних, але й порівняно дрібних питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Керівник автократичного типу є догматичним, прагне підпорядковувати увесь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального виконання своїх вказівок 17, 28.

Вважає, що адміністративні стягнення — найкращий засіб впливу на підлеглих з метою досягнення високих показників праці.

Демократичний тип керівництва на відміну від автократа прагне до надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації та функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови й справедливо оцінює їх зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Демократичний керівник стимулює творчу активність підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери взаємної довіри й співробітництва, в якій працівники усвідомлюють власну значимість й відповідальність перед колективом, при цьому дисципліна трансформується в самодисципліну.

Ліберальний тип керівництва відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю й постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами 23, 82.

Отже, керівництво — це процес впливу на підлеглих для досягнення мети організації. В основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив і влада. Розрізняють 3 типи керівництва: автократичний, демократичний та ліберальний.