Особливості працевлаштування молоді

До категорії громадян, яким держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування, віднесено молодь, яка закінчила вищі навчальні заклади. Квота для працевлаштування — до 5 відсотків при кількості працюючих понад 20 осіб. Перелік підприємств визначає орган місцевого самоврядування.

Вихід молоді на ринок праці, відбувається, переважно, після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі проблеми можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Існують наявні недоліки в сучасному механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді, яки призводять до високого рівня безробіття серед молодого населення.

Структурні зрушення, що відбуваються на сучасному етапі, у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов’язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема молоді.

Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми (пов'язані зі структурною перебудовою, станом приватизації тощо), вирішення яких залежить від державного регулювання стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці України [3; c. 24].

Однією з головних складових інтеграції молоді в суспільні структури є її включеність в економічну діяльність. Успішність виходу молодого покоління на ринок праці залежить і від широкого спектру особистісних характеристик, цінностей та мотивацій молодих людей, і від спроможності держави забезпечити належну підготовку майбутніх трудових ресурсів, їх працевлаштування та регулювання відносин у системі «працівник-роботодавець». Значний вплив на взаємодію компонентів ринку праці здійснюють також суспільно-економічні чинники: макроекономічна ситуація, кон’юнктура ринку праці, регіональна політика тощо.

Проблема безробіття молоді є однією з найбільш актуальних та гострих проблем сьогодення. Вирішення питань зайнятості та працевлаштування молоді здійснюють молодіжні центри праці, що підтримуються Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Відповідно до Типового положення про молодіжний центр праці, основними завданнями центру є:

• — забезпечення прав та інтересів молодих громадян на ринку праці;
• — сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді;
• — залучення молоді до підприємницької діяльності, створення відповідних умов функціонування та ефективного розвитку молодіжного підприємництва;
• — надання молоді послуг, пов’язаних з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією тощо[1, c. 54−55].

Станом на 1 січня 2007 р. в Україні забезпечено діяльність 100 молодіжних центрів праці, з них 19 обласних, 22 районних, 14 міських та 45 студентських секторів працевлаштування у вищих навчальних закладах.

Молодіжними центрами праці протягом 2006 р. працевлаштовано 40 тис. молодих осіб, надано понад 100 тис. інформаційно-консультаційних послуг, здійснено підготовку та перепідготовку понад 1 тис. осіб.

Слід зазначити, що проблема працевлаштування молоді має комплексний міжгалузевий характер, тому її вирішення можливе лише шляхом поєднання зусиль багатьох державних, громадських інститутів, сім'ї, суспільства загалом.

В установах державного управління, окрім стабільної і відносно високої середньомісячної заробітної плати, існують також додаткові пільги, які надає статус державного службовця, високий ступінь соціальної захищеності та можливість використання посадових повноважень в особистих інтересах. Тому молодь намагається працевлаштуватися саме в цих видах діяльності.

Цілком зрозуміло також, чому молодь іде з матеріального виробництва. На підприємствах сільського, лісового, рибного господарства найнижчі рівні оплати праці, до того ж зарплатня виплачується несвоєчасно. Найгірша ситуація в сільському господарстві, де середньомісячна заробітна плата становить лише 178 грн. і 40% працівників не одержують її вчасно. У промисловості і будівництві рівень заробітної плати значно вищий від середнього по економіці, але також існує значна заборгованість і дуже високий рівень вимушеної неповної зайнятості. Причому це залишилися чи не єдині види діяльності, де працівників продовжують відправляти в адміністративні відпустки.

В установах освіти, охорони здоров’я, організаціях, які надають колективні, громадські та особисті послуги, вимушена неповна зайнятість практично відсутня. Але заробітна плата дуже низька, хоча і сплачується, як правило, своєчасно. Тому молодь значно менше зацікавлена в цих видах діяльності.

Підсумовуючи аналіз, можна зробити висновки, що молодь в Україні, становлячи значну частку серед усього населення, являє собою вагомий ресурс для ринку праці. Переважна частина молоді сконцентрована в міських поселеннях, де більше можливостей одержати фахову освіту і вищий рівень життя.

Молодь України має реальну можливість обирати вид економічної діяльності і здатна скласти конкуренцію на ринку праці старшому поколінню працівників. Разом з тим, процес формування раціональної, продуктивної зайнятості молоді перебуває на початковому етапі.

Без припливу молодих кадрів сфера матеріального виробництва та соціальна сфера приречені на занепад. Тому слід вживати невідкладних заходів щодо стимулювання активнішої участі молоді у відповідальних видах діяльності[9, c. 7−9].

Про наявність недоліків у існуючому механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді свідчить те, що особи у віці 15−29 років (які в 2003 р. становили майже 28% економічного населення у працездатному віці), більше за інші вікові групи потерпають через відсутність роботи.

Переважна більшість (79,0%) безробітних віком 15−19 років не змогли працевлаштуватися після закінчення навчальних закладів. Це випускники середніх загальноосвітніх шкіл, які не змогли або не захотіли вступити до вищих навчальних закладів і не мають спеціальної професійної підготовки. Певну частку серед них становлять також випускники професійно-технічних училищ.

З числа безробітних цієї вікової групи лише 21,0% раніше мали роботу, решта шукали своє перше місце роботи.

Серед безробітних віком 20−24 роки головною причиною незайнятості також є неможливість знайти роботу після закінчення навчання (44,9% загального числа). На відміну від молодшої вікової групи, випускники цього віку мають вищу спеціальну освіту та певну професійну кваліфікацію.

Частки звільнених за власним бажанням та вивільнених з економічних причин утричі більші, ніж серед безробітних віком 15−19 років. Розподіл безробітних віком 25−29 років за причинами незайнятості значно відрізняється від двох попередніх груп, наближаючись до аналогічної структури безробіття серед дорослого населення. Найбільшу питому вагу становлять безробітні, які звільнилися з попереднього місця роботи за власним бажанням (46,7%), найчастіше через незадовільний рівень оплати праці. Вагомою залишається причина неможливості працевлаштування після закінчення навчального закладу.

У безробітних старших вікових груп причини незайнятості інші: для групи 30−39 років головною причиною незайнятості є звільнення за власним бажанням (більш упевнені в можливості знайти для себе іншу роботу). Населення віком 40−59 років найчастіше потрапляє у стан безробіття через вивільнення з економічних причин, а переважна більшість безробітних віком 60−70 років втрачають роботу через вихід на пенсію.

Причини безробіття молоді суттєво розрізняються також залежно від статі та місця проживання. Серед безробітної молоді більше половини становлять жінки (вони частіше підпадають під скорочення штатів і почуваються на ринку праці значно менш упевненими, ніж чоловіки, до того ж їм буває складніше влаштуватися на роботу).

Серед безробітних чоловіків питома вага тих, хто раніше вже мав роботу, помітно вища: 56,7% проти 51,9% у жінок. Причина цього в тому, що жінки в цілому більше уваги приділяють одержанню спеціальної освіти і раніше одружуються, значну частину часу відводять на народження та виховання дітей, тому пізніше виходять на ринок праці.

Порівнюючи розподіл безробітної молоді за місцем проживання, слід відзначити, що серед міського населення дещо більша частка вивільнених з економічних причин і набагато вища частка звільнених за власним бажанням. Натомість сільська молодь значно частіше стає безробітною після звільнення з військової строкової служби та закінчення навчання. Це пояснюється обмеженістю сільського ринку праці як за кількісними (кількість робочих місць), так і за якісними (вибір виду діяльності, заняття тощо) характеристиками.

Значну частину безробітних становить молодь, яка шукає перше місце роботи. Очевидно, у молоді найвищий рівень безробіття якраз тому, що на молодий вік припадає пошук першого робочого місця. Перед тим, як приступити до своєї першої роботи, молодим людям потрібно її знайти[13, c. 36−39].

У молоді 15−19 років переважною причиною неучасті в ринку праці є навчання (93,5% економічно неактивних), оскільки в Україні обов’язковою є повна загальна середня освіта. Разом з тим 1,0% (48,3 тис. осіб) вже встигли зневіритися в пошуках роботи.

Навчання є основною причиною економічної неактивності також і для осіб віком 20−24 років (53,9%). Зменшення вагомості цієї причини обумовлено тим, що спеціальною освітою охоплено значно менше молоді.

Значна частина молоді в цьому віці зайнята домашнім господарством (18,6%), що безпосередньо пов’язано з формуванням сім'ї та народженням дітей. Частка зневірених у можливості знайти роботу становить 7,2% (102 тис. осіб). Ще 15,4% не виявляли активності з інших причин.

Порівняно з двома попередніми віковими групами чисельність і частка молоді віком 25−29 років, яка не бере участі в ринку праці через навчання, набагато менша (лише 5,4%). За рахунок низької питомої ваги студентів у цій групі молоді суттєво зросла частка всіх інших категорій економічно неактивних молодих людей.

Найбільш вагомою причиною економічної неактивності осіб віком 25−29 років є зайнятість у домашньому господарстві (39,7%). Хоча найвищий рівень народжуваності в Україні припадає на вікову групу жінок 20−24 роки, тривалість відпустки по догляду за дитиною становить три роки, а за наявності медичного висновку про слабкий стан здоров’я дитини — до шести років. Тому період виховання дітей припадає переважно на наступну вікову групу, в якій рівень народжуваності другий за інтенсивністю. Таким чином, найбільша чисельність осіб, що ведуть домашнє господарство, спостерігається у молоді віком 25−29 років.