Сутність регіонального менеджменту та його застосування в сфері торгівлі

Регіональний менеджмент як один з видів спеціального менеджменту являє собою сукупність принципів, методів, форм і засобів впливу на господарську діяльність регіону або окремої галузі на рівні регіону.

З погляду сучасної практики регіональний менеджмент — це керування соціально-економічними процесами в регіоні в умовах переходу його господарства до ринкових відносин.

Суть переходу від планово-директивної системи керування господарством регіону до регіонального менеджменту складається в таких змінах, як:

• — орієнтація розвитку регіону на рішення соціальних проблем, на відтворення умов, що забезпечують високу якість і високий рівень життєдіяльності людини як найвищої цінності суспільства;
• — формування організаційно-економічних умов для реалізації всіма господарюючими суб'єктами регіону принципів економічної волі й господарської самостійності;
• — орієнтація інвестиційної й структурної політики регіону на попит і потреби ринку, на запити внутрішньоі зовнішньорегіональних споживачів і організація виробництва тих видів продукції, які користуються попитом на міжрегіональному й закордонному ринках і можуть сприяти підвищенню фінансової самостійності регіону;
• — формування й розвиток регіонального маркетингу як основи розробки й реалізації програм поточного й стратегічного розвитку регіону;
• — перехід від регіональної статистики до регіонального моніторингу з використанням сучасної інформаційної бази для здійснення системного аналізу й контролю соціально-економічної, політичної й екологічної ситуації в регіоні;
• — оцінка кінцевого результату регіонального менеджменту залежно від ступеня відповідності рівня економічного розвитку регіону й рівня життєдіяльності населення (соціальні стандарти, бюджетна забезпеченість, структура доходів і витрат родин, екологія, демографічна ситуація, екологічна безпека й ін.) [3].

Регіональний менеджмент можна розглядати як науку й практику керування соціально-економічними процесами регіону в умовах ринкової економіки. Наукові основи регіонального менеджменту — це система наукових знань, що є його теоретичною базою: принципи регіонального менеджменту; методи й моделі регіонального менеджменту; механізми регіонального менеджменту; система регіонального менеджменту. Наукові основи регіонального менеджменту в нашій країні перебувають у стадії формування. Закордонний досвід мало придатний до специфіки територіальної організації України з її національними, історичними і іншими особливостями.

Проте досвід формування регіонального менеджменту в країнах з ринковою економікою може бути використаний для аналізу власного досвіду й практики, а також для використання деяких його елементів у системі, що формується, регіонального менеджменту в Україні.

Регіональний менеджмент функціонує відповідно до законів розвитку ринкової системи господарювання, і його механізм повинен забезпечувати гнучке регулювання соціально-економічних процесів у регіоні в ринкових умовах, що змінюються.

Перед регіональним менеджментом у сфері торгівлі як галуззю управління стоїть завдання знайти й розробити механізми, методи й засоби, які дозволять забезпечити найбільш ефективне досягнення цілей і завдань розвитку торгівлі на регіональному рівні.

Завдання регіонального менеджменту в сфері торгівлі різноманітні й обумовлені особливостями перехідного періоду. У процесі переходу від планово-планово-централізованої до ринкової системи регулювання господарства регіону руйнуються вертикальні зв’язки, зароджуються й стабілізуються горизонтальні, внутрішньоі міжрегіональні зв’язки. З переходом частини господарства регіону на ринкові відносини змінюється функціональна структура механізму регіонального управління, що веде до деформації й скорочення його організаційної й ієрархічної структур. Різко зростає роль опосередкованих методів взаємодії суб'єктів і об'єктів регіонального й муніципального управління, ускладнюються їхні господарські зв’язки, відносини із приводу використання власності й т.д. Все це є об'єктивною основою для становлення й розвитку регіонального менеджменту, завдання якого відрізняються від завдань планово-директивної системи територіального управління. У число основних завдань регіонального менеджменту входять:

• — забезпечення розширеного відтворення умов життєдіяльності населення регіону, високого рівня і якості життя;
• — економічна й соціальна трансформація господарства регіону, аналіз, прогнозування й програмування регіонального розвитку;
• — оптимізація фінансових потоків, формування умов і механізмів зміцнення економічної бази регіону й муніципальних утворень;
• — забезпечення екологічної безпеки в регіоні, захист навколишнього середовища;
• — формування й реалізація структурної, інвестиційної й науково-технічної політики в регіоні, створення й розвиток ринкової інфраструктури.

Виходячи із сутності, змісту й завдань регіонального менеджменту, сформульованих вище, його об'єкт можна класифікувати по наступних основних ознаках.

• 1. Приналежність об'єкта до тієї або іншої форми власності (державна, комунальна).
• 2. Характер продукції або послуг, вироблених суб'єктом господарювання (продукція цілком або така, що в основному споживається усередині регіону, продукція що має міжрегіональне споживання, експортна продукція й ін.).
• 3. Характер і ступінь впливу суб'єкта господарювання на економічні, соціальні, екологічні й інші процеси в регіоні.
• 4. Відтворення умов життєдіяльності населення, задоволення потреб людей поза сферою виробництва (охорона здоров’я, задоволення потреб в утворенні й культурі, соціальний захист і підтримка).

Аналіз наведеної класифікації об'єктів дозволяє зробити висновок про те, що до об'єктів регіонального менеджменту можна віднести всі господарські одиниці регіону. Однак безпосереднім об'єктом регіонального менеджменту є підприємства й організації, віднесені до власності органів місцевого самоврядування, а також інфраструктурні ланки, діяльність яких спрямована на відтворення умов життєдіяльності населення поза сферою виробництва, тобто торгівля і соціальна інфраструктура.

Отже, зміст регіонального менеджменту в сфері торгівлі як сукупності принципів, методів, форм і засобів цілеспрямованого впливу на соціально-економічні процеси, що протікають в галузі торгівлі на регіональному рівні, складний й разноплановий. Аналіз закордонної практики, а також досвіду регіонального менеджменту в Україні показує, що його ефективність багато в чому залежить від дотримання цілком певних, перевіреним самим життям принципів, обумовлених законами ринкової економіки.

До основних принципів регіонального менеджменту у сфері торгівлі відносяться: децентралізація, партнерство, субсидіарность, мобільність і адаптивність.

Суть принципу децентралізації полягає в переміщенні прийняття рішень від центральних органів управління до агентів ринку регіонального рівня. Цей принцип обмежує монополію регіонального менеджменту на всевладдя, забезпечує економічну волю суб'єктів торгівлі в регіоні й поліцентричну систему прийняття рішень, а також делегування функцій управління регіональним представництвам.

Принцип партнерства припускає відхід від твердої ієрархічної співпідпорядкованості по вертикалі. Він диктує правила поведінки об'єктів і суб'єктів регіонального керування в процесі їхньої взаємодії як юридично рівних партнерів.

Принцип субсидіарності полягає у виділенні фінансових ресурсів під заздалегідь визначені цілі. Він реалізується в регіональному менеджменті через формування механізмів перерозподілу фінансових ресурсів з метою забезпечення мінімальних державних та галузевих стандартів для всього населення регіону, а також мінімальної бюджетної забезпеченості.

Змістом принципу мобільності й адаптивності є здатність системи регіонального управління суб'єктами торгівлі чуйно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Цей принцип проявляється через постійну трансформацію функціональної й організаційної структур регіонального менеджменту, що дозволяє суб'єктам управління адаптуватися до швидко мінливих ринкових умов функціонування.

Методи регіонального менеджменту у сфері торгівлі також обумовлені системою ринкового господарства регіону. Під методами регіонального менеджменту прийнято розуміти сукупність прийомів і засобів впливу на господарюючі суб'єкти регіону, в даному випадку на торгівельну інфраструктуру регіону. У практиці регіонального менеджменту сфери торгівлі використовуються два основних методи: методи прямого (безпосереднього) впливу на суб'єкти торгівельної інфраструктури й методи опосередкованого впливу.

До методів прямого впливу належать безпосередньо ті заходи та засоби впливу з боку органів державної влади, які призводять до якісних та кількісних змін в торгівельній інфраструктурі безпосередньо. Серед таких методів найбільш ефективним є пряме втручання органів державної влади в розиток торгівельної інфраструктури завдяки створенню нових елементів або оновлення чи вдосконалення старих елементів інфраструктури. Наприклад, відкриття нових ринків, магазинів, тощо. Особливо дієвими такі методи є в сільській місцевості з приводу створення та розміщення ринків сільгосппродукції. Також серед прямих методів впливу необхідно відзначити організацію ярмарок та торгів в різних сферах торгівлі, як сільгосппродукцією так і промисловими виробами.

Доцільно зобразити механізм прямого впливу на торгівельну інфраструктуру шляхом виокремлення державного, регіонального та локального рівнів управління торгівельним сектором (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. ієрархія органів державного управління в сфері внутрішньої торгівлі.

Щодо методів опосередкованого пливу, то тут необхідно зазначити що до них відносяться усі механізми та засоби які сприяють створенню лише умов розвитку інфраструктури внутрішньої торгівлі. До таких методів зокрема відноситься створення сприятливої нормативно-правової бази та інституційного забезпечення внутрішньої торгівлі. Наприклад, встановлення правил тендерної торгівлі, проведення аукціонів тощо.