Методи планування продуктивності праці

Метод укрупненого планування

Метод укрупненого планування застосовується для визначення можливого рівня продуктивності праці на тривалу перспективу залежно від розміру і напрямку капітальних вкладень у виробництво, а також враховується співвідношення між динамікою енерго — та фондоозброєності праці і виробітку продукції. Використовується цей метод при введенні в дію великих виробничих потужностей і на етапі проектування, будівництва нових, крупних виробництв. [1].

Факторний метод

Найпоширенішим та об'єктивним методом планування на усіх рівнях є факторний метод планування і аналізу продуктивності праці. У його основі лежить вивчення впливу різних факторів, що обумовлюють підвищення ефективності виробництва. Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці поділяють на такі:

структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції у загальному обсязі виробництва;

підвищення технічного рівня виробництва;

удосконалення управління організації виробництва і праці;

зміна обсягу виробництва продукції;

галузеві фактори, наприклад, зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

уведення в дію і освоєння нових об'єктів. Кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці визначається через відносну економію чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Планування продуктивності праці на підприємстві здійснюється шляхом пошуку можливих резервів і їх реалізації у плановому періоді. До основних резервів зростання продуктивності праці, виробітку на підприємстві відносять: краще використання матеріально-технічних засобів, людського чинника на виробництві, удосконалення форм поєднання цих двох чинників у виробничому процесі.

Виявити резерви зростання продуктивності праці на підприємстві дає змогу аналіз різних сторін його діяльності, а також спеціально організовані дослідження, наприклад, аналіз використання робочого часу і трудомісткості. При цьому використовуються методи статистичного аналізу, спостереження, фотографія і самофотографія робочого дня аналіз планової і фактичної продуктивності праці, впливу, виробітку на зміни обсягу виробництва, ефективність використання персоналу.

При плануванні продуктивності праці використовують показник темпів зростання продуктивності праці (Т_пп) як відношення планового рівня продуктивності праці до базисного:

Реалізація існуючих резервів відбувається шляхом впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, які щорічно розробляються на підприємстві. Це дає можливість скорочувати затрати праці (трудомісткість), забезпечувати відносну економію робочої сили, що сприяє підвищенню продуктивності праці.

Важливими факторами скорочення затрат праці і підвищення продуктивності праці на виробництві є:

модернізація діючого та впровадження нового устаткування;

зміни конструкції, технологічних характеристик і складу (асортименту) продукції;

підвищення рівня спеціалізації виробництва і збільшення кооперованих поставок;

краще використання робочого часу і скорочення невиходів на роботу;

зменшення чисельності робітників, які не виконують норми виробітку;

скорочення браку продукції тощо.

Економію робочої сили (Е_ч) за рахунок модернізації діючого і впровадження нового обладнання можна розрахувати за формулою:

де — економія чисельності працівників, чол.; М — загальна кількість одиниць обладнання; М_н — кількість немодернізованого обладнання; Мм — кількість модернізованого та нового обладнання; П_п — зростання продуктивності праці при експлуатації модернізованого або нового обладнання, %; Ч_ВП — вихідна чисельність працівників ПВП на плановий обсяг продукції; Т_Д — число місяців дії модернізованого або нового обладнання; Т_К — календарне число місяців в плановому періоді.

Вплив змін у складі (асортименті) продукції на економію робочої сили визначають таким чином:

де ТМ_В і ТМ_ПЛ — питома трудомісткість продукції відповідно в базисному і плановому періодах, л/год.; О_ПЛ — обсяг продукції в плановому періоді; Ф — фонд робочого часу одного робітника в плановому році, год.; К_НВ — плановий коефіцієнт виконання норм виробітку.

Економія затрат праці завдяки спеціалізації виробництва і збільшення обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням частки куплених виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції:

де — частка кооперованих поставок відповідно в плановому.

і базисному періодах, %.

Кращого використання робочого часу можна досягти завдяки скороченню цілодобових і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки на роботу через хворобу, з дозволу адміністрації тощо). Економія робочої сили за рахунок кращого використання робочого часу розраховується за формулою:

де січр — частка робітників у загальній чисельності працівників ВПВ, %; ВЧ_Б і ВЧщІ - втрати робочого часу відповідно в базисному і плановому періодах, %.

Скорочення невиходів на роботу веде до економії чисельності робітників, яку можна обчислити так:

де ФщІ і фб — кількість робочих днів, які один робітник відпрацьовує відповідно в плановому і базисному періодах.

Велике значення для підвищення продуктивності праці має зменшення чисельності робітників, які не виконують норм виробітку. Економія чисельності робітників за рахунок такого зменшення здійснюється на основі показників середнього виконання норм цими робітниками, їх частки в загальній чисельності робітників і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді:

де (ірн — частка робітників, які не виконують норми виробітку в загальній чисельності робітників; В-планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою робітників, які не виконують норми виробітку, %.

Скорочення браку продукції сприяє економії робочої сили робітників-відрядників, величина якої може бути визначена таким чином:

де ВБ_Б і ВБ_ПЛ — втрати від браку у відсотках до собівартості продукції відповідно в базисному і плановому періодах; ч_РВ — чисельність робітників-відрядників у базисному періоді.

Вплив кожного окремого фактора на зростання продуктивності праці (ПП_І) визначається за формулою:

де Е_ч. — економія робочої сили за і-им фактором, чол.; Е_ч — загальна економія робочої сили, обчислена за усіма факторами, чол.

Приріст продуктивності праці за усіма факторами розраховується за формулою:

У процесі аналізу продуктивності праці на підприємствах при визначенні впливу на й" рівень різних факторів широко застосовують кореляційно-регресійний та індексний методи. Суть першого полягає у встановленні характеру і ступеня залежності між рівнем продуктивності праці та факторами, що впливають на його величину. Найпростіше застосування кореляційного аналізу полягає у визначенні впливу одного фактора на продуктивність праці. [1].

Індексний метод

За допомогою індексного методу встановлюють вплив кожного фактора на загальний абсолютний приріст продуктивності праці. У цьому випадку середньомісячний (середньорічний) виробіток розраховують як добуток середнього динного виробітку одного робітника (в грн.), на середню тривалість робочого дня (в год.), середню кількість робочих днів, відпрацьованих одним робітником за місяць, рік (в дн.), і питому вагу робітників у середньообліковій чисельності працівників ПВП. Вплив кожного з вказаних чинників визначають за допомогою прийомів елімінування (прийом ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць). [1].