Висновки і пропозиції

Наука і практика антикризового управління знаходяться в стадії початкового розвитку. Мінливі умови функціонування компаній, а також деякі зміни, що відбуваються в мисленні і психіці людини, формують нові пріоритети і концепції антикризового управління. Антикризове управління як новий тип менеджменту, базується на передбаченні появи кризових ситуацій, пом’якшенні плину і наслідків криз у господарській діяльності підприємств.

До основних чинників, які можуть спричинити кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними чинниками кризи на підприємстві можуть бути:

• — спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• — значний рівень інфляції;
• — нестабільність господарського та податкового законодавства;
• — нестабільність фінансового та валютного ринків;
• — посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;
• — посилення монополізму на ринку;
• — дискримінація підприємства органами влади та управління;
• — політична нестабільність у країні.

Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

• — брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;
• — дефіцити в організаційній структурі;
• — низький рівень менеджменту;
• — низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
• — незадовільне використання виробничих ресурсів;
• — непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані й створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

• — втрата клієнтів та покупців готової продукції;
• — зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
• — підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• — збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
• — підвищення тиску на ціни;
• — істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:
• — стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);
• — криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
• — криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основними симптомами, які вказують на загрозу виникнення кризи і на які в першу чергу звертає увагу антикризовий менеджер, є негативна реакція партнерів з бізнесу, постачальників, кредиторів, банків, споживачів продукції на ті чи інші заходи, проведені організацією, і їх пропозиції; конфлікти у вищому керівництві; зміни фінансових показників діяльності підприємства, своєчасність і якість представлення фінансової звітності і проведення аудиторських перевірок (затримки з наданням бухгалтерської звітності і її якість, зміни в статтях бухгалтерського балансу з боку пасивів і активів і порушення певної їхньої пропорційності, збільшення чи зменшення матеріальних запасів, збільшення заборгованості підприємства постачальникам і кредиторам; зменшення доходів підприємства і падіння його прибутковості, знецінення його акцій, встановлення нереальних (високих чи низьких) цін на свою продукцію і т.д.), позачергові перевірки підприємства, обмеження його комерційної діяльності органами влади, скасування і вилучення ліцензії і т.д.

Модель процесу антикризового управління має передбачати цілеспрямованість, послідовність, своєчасність прийняття рішень та їх адаптованість у процесі життєдіяльності підприємства. Тобто, антикризове управління повинно охоплювати всі підсистеми управління підприємством: операційну, технічну, фінансову, стратегічну, маркетингову, кадрову. Визначені підсистеми не функціонують ізольовано. Основна мета антикризового управління полягає в узгодженості та координації дій між цими системами, створенні умов для їх працездатності. Антикризове управління повинно враховувати сучасний етап розвитку теорії і практики менеджменту, механізми упередження і подолання кризових явищ.

Процес формування антикризового управління в період кризи складається з наступних етапів: підбір робочої групи, розробка плану графіка, формування інформаційної бази, необхідної для розробки антикризової програми; діагностика і прогнозування кризових явищ, оцінка параметрів кризи; опрацювання версій і гіпотез щодо шляхів подолання кризового стану; уточнення антикризової моделі управління; моніторинг зовнішніх і внутрішніх чинників ґрунтується на розумінні того, що зовнішні загрози з боку держави, конкурентів і злочинних угруповань — найнебезпечніші, і можуть визначити повне руйнування антикризових заходів і їхніх результатів.

Основними шляхами подолання кризи, які передбачає антикризове управління, є наступні:

• — підвищення мобільності капіталу підприємства;
• — підвищення загального рівня конкурентоспроможності шляхом створення і випуску відповідної продукції;
• — зміна форми власності;
• — придбання знань в області антикризового управління;
• — зміцнення бюджетної дисципліни;
• — поліпшення механізму управління фінансовими потоками;
• — створення системи маркетингового управління;
• — створення принципово нових моделей управління;
• — розробка ефективної системи мотивації персоналу.
• — впровадження інновацій в усіх сферах господарювання;
• — інвестування для впровадження інновацій та розвитку підприємництва;
• — створення нових і трансформація існуючих організаційних форм управління на всіх рівнях;
• — диверсифікація суб'єктів підприємницької діяльності;
• — санація підприємств;
• — реструктуризація та реінжиніринг діючих підприємств;
• — банкрутство підприємства як метод пошуку ефективного власника;
• — консалтинг-менеджмент як елемент антикризового управління.