Особливості кореційної роботи з дітьми-дислаліками

Дислалія — порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.

Механічною дислалією називається такий вид не правильної звуковимови, який виникає органічними дефектами периферичного мовного апарату його кісткової і м’язової будови.

Часто причиною механічної дислалії є:

• 1) У корочена під'язична вуздечка. При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик.
• 2) Великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.
• 3) Дефекти будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу.

Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:

• — Прогнатія — верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;
• — Прогенія — нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;
• — Відкритий прикус — між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок.
• — Боковий відкритий прикус — може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;
• — Неправильна будова зубів, зубного ряду. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.
• 4) Неправильна будова піднебіння. Вузьке, надто високе («готичне») піднебіння, або навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.
• 5) Товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія — вид неправильної звуковимови при якому немає жодних дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи.

Порушення функції спілкування у дошкільному віці можуть відбуватися з різних причин. Це несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори. Коротка характеристика основні з них:

• 1. Двомовність у сім'ї. Якщо батьки розмовляють на різних мовах то дитина часто переносить особливості однієї мови на іншу — це погано впливає на мову дитини;
• 2. Педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови;
• 3. Не правильне мовленнєве виховання дитини у сім'ї. Дорослі протягом довгого часу «сюсюкають», розмовляють так само як і діти, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;
• 4. Недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих, свистячих та шиплячих;
• 5. Недостатній розумовий розвиток дитини;
• 6. Фізіологічне зниження мови. На основі туговухості дитині тяжко диференціювати свистячі і шиплячі, дзвінких і глухих приголосних;
• 7. За наслідуванням, коли малюк наслідує спотворену звуковимову дорослих членів сім'ї, або спілкується з молодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуковимова;
• 8. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарату: язика, губ, щік, нижньої щелепи;
• 9. Різні внутрішньоутробні патології, які призводять до порушення розвитку плода: токсикоз вагітності, конфлікт резусів, інтоксикації, травми;
• 10. Пологова травма і асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку) плода;
• 11. Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо — інфекційно-вірусні захворювання та ранні шлунково-кишкові розлади.
• 12. Травми черепа та гематоми.

Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до чотирьох-п'яти років такі порушення вважаються природним, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважають патологічним і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ завдань які добирає логопед. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться» — говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладаються на не визначений час. Однак порушення закріплюється, і діти, які мають вади мови, на момент в ступу до школи, одразу потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії.

Комплекс вправ логопед добирає індивідуально, залежно від характеру порушення та особливостей артикуляційного апарату кожної дитини. Але перш ніж перейти до занять по розвитку звуковимови, дуже важливо обстежити мову дитини. Яке проводиться не раніше чотирьох років.

При логопедичному обстеженні дітей з дислалією потрібно детально вивчити:

• 1) Будову артикуляційного апарату (губи, язик, зуби, щелепу, тверде піднебіння);
• 2) Рухливість органів артикуляційного апарату. Дитині пропонують виконати різні завдання разом з логопедом наприклад: дістати язиком до носа, облизати губи, зробити язик широким, вузьким, доторкнутися кінчиком язика до лівого або до правого краю губ, висунути язик трубочкою, розкрити рот, зімкнути щелипи та інші вправи;
• 3) Обстежити звуковимову. При цього обстеженні логопед повинен виявити вміння дитини розуміти звернену до неї мову, визначити її словниковий запас, а також вимовляти той чи інший звук ізольовано і в самостійній мові. Потрібно відмітити недоліки звуковимови: заміну, відсутність, спотворення або перекручування окремих звуків — при ізольованій вимові і вимові в словах, в складах і в фразовому мовленні. Крім того потрібно визначити, як дитина вимовляє слова різної структури (піраміда, міліціонер, сковорода). Важливо перевірити звуковимову і диференціацію звуків у фразовому мовленні. Приклад: У Саші солом 'яний капелюшок.
• 4) Обстеження фонематичного слуху. Особливо важливо знати як дитина сприймає на слух звуки, подібні за акустико-артикуляційними ознаками. Перевіряються всі подібні фонеми з груп свистячих і шиплячих (са-ша, са-за, жа-за, жа-ша.), дзвінких і глухих (па-ба, та-да, ша-жа), сонорних (ра-ла, рі-лї), твердих і м’яких (са-ся, та-тя, ли-лї). Дитині пропонують повторити за логопедом опозиційні склади. Приклад: са-ша, па-ба, ач-ащ, ра-ла т.д. Далі перевіряється здатність дитини розрізняти слова-пароніми. Приклад: жук-сук, мишка-миска, ходити-котити. Перевірку можна здійснити, пропонуючи вибрати картинки, назви яких говорить логопед і запропонувати повторити за логопедом групи подібних слів: Маша-Даша-каша; бак-мак-рак-лак; жук-сук-лук. Цей прийом дозволяє також виявити ступінь розвитку уваги та слухової пам’яті.
• 5) Просодичний бік мовлення: тембр, голос, темп, дихання, голосові зв’язки, заїкування.

В результаті такого обстеження логопед отримує необхідні дані, які дають можливість зробити заключення про причини, характер, важкість дислалаії, визначити її форму та шляхи подолання вад мовлення. І тільки після такого обстеження логопед може починати корекційну роботу з дітьми-дислаліками.

На своїх заняттях він використовує різні методи: практичні, наочні, словесні - залежно від характеру вади, мети заняття, етапу роботи, віку дитини та її індивідуальних особливостей.

Система корекційної роботи при дислалії, проводиться у такій послідовності:

І етап — підготовчий. Зміст підготовчої логопедичної роботи залежить від структури дефекту, від того, яка ланка мовленнєвої системи порушена — мовленнєва моторика чи фонематичне сприймання. Основними завданнями цього етапу є:

Розвиток дрібної моторики має неоціненний вплив не тільки на мовленнєвий розвиток, а й створює сприятливу атмосферу для нервово-психічного розвитку дитини. Як правило дитина, яка має високий рівень розвитку дрібної моторики, уміє логічно мислити, у неї добре розвинена пам’ять зв’язне мовлення, вона швидше навчиться гарно писати. Пальчикові ігри дають малюкам величезний емоційний заряд, стають джерелом емоційного спілкування. Нанизування намистинок, застібання ґудзиків, шнурування, гра з мозаїкою, ліплення, малювання — це все допоможе дошкільнику розвинути не тільки м’язи рук, а й мовлення в цілому, підготує до опанування навичок письма.

Розвиток фонематичної уваги, слухової пам’яті починається з перших етапів логопедичної роботи и проводиться в ігровій формі, що дає змогу дитині розвивати фонетичне сприйняття більш швидше і досконало.

Розвиток артикуляційного апарату, проведення підготовчих артикуляційних вправ для розвитку рухової активності органів периферичного мовного апарату, підготовка артикуляційного апарату до вимови звука. Часто буває так, що язичок дитини «неслухняний», тобто язичкові м’язи недостатньо розвинені. Тому логопед повинен підібрати комплекс спеціальних вправ для розвитку мовного апарату (язика, губ, щік, м’якого піднебіння). Артикуляційну гімнастику обов’язково потрібно робити перед дзеркалом, що допоможе контролювати правильність виконання вправ. Особливу увагу потрібно звертати на чіткість, плавність, точність та рівномірність відтворювальних рухів, здатність переключення з одного руху на інший.

Розвиток діафрагмального дихання, вироблення подовженого видиху. Найбільш правильним і доцільним типом для мовлення є діафрагмальне дихання, у якому бере участь найбільш містка частина легенів і найрухливіші від природи органи — діафрагма та нижні ребра. При цьому утворюється найвищий і стійкий стовп повітря в грудній клітці, що дозволяє виховувати сильній ротовий видих. Для цього проводиться дихальна гімнастика, у процесі якої відбувається нормалізація ритму подиху і збільшення обсягу вдиху.

Вправи на звуконаслідування.

II етап — постановка звука поділяється на три групи шляхом наслідування механічним, змішаним.

Перший спосіб постановки звука ґрунтується на наслідуванні. Користуючись слухом, зором тактильно-вібраційними та м’язовими відчуттями, дитина сприймає звучання і артикуляцію звука свідомо намагається відтворити потрібні рухи мовленнєвих органів та вірний акустичний образ. Наслідування супроводжується словесними поясненнями логопеда. Наприклад, щоб викликати у дитини вірний артикуляційний і акустичний образ звука с — с'. («пісенька водички») треба посміхнутися, показати зубки, кінчик язика утримувати на дні ротової порожнини і видихати «холодний» струмінь повітря (що добре відчувається тильною стороною долоні).

Все це робиться перед дзеркалом, в якому дитина бачить своє обличчя і обличчя логопеда — це допомагає дитині зрозуміти, що вона робить невірно і як це треба виправити.

Другий спосіб постановки звука полягає у використанні механічного впливу на мовленнєві органи. Це здійснюється за допомогою спеціального зонда, шпателя, або чистого пальчика.

Дитину просять вимовляти, наприклад звук С, При міжзубній вимові у дитини в момент мовлення кінчик язика висовується з рота між зубами. Використовуючи зонд № 2, можна механічним способом утримати кінчик язика за нижніми різцями, як того вимагає правильна артикуляція звука С.

Третій спосіб постановки звука — змішаний. В ньому поєднуються наслідування і механічній вплив на органи мовлення.

III етап — автоматизації (або закріплення) звука — це тренувальні мовленнєві вправи, спрямовані на використання нової вірної артикуляції в різних фонетичних умовах — в складах, на початку слова перед голосною, в середині слова, в кінці слова, при збігові приголосних, у фонетично простих та складних словах, у фразовому та довільному мовленні. При цьому застосовуються прийоми відображеної вимови, тобто вимови з опорою на вірний артикуляційний і акустичний образ звука, вимовленого педагогом, та самостійного називання слів за картинкою з новим звуком (для учнів також читання текстів з відповідним мовленнєвим матеріалом).

IV етап — диференціація фонем рідної мови потрібна тим дітям, яким важко розрізняти подібні звуки, тобто протиставлені за дзвінкістю-глухістю, тощо. Здебільшого звуки диференціюються парами. Наприклад, у процесі роботи над подоланням вад у вимові звуків с, с', з, з' диференціюються такі пари звуків: з — з', с — з, с — з', с' — з', с — ш, з — ж, с' — ш, з' — ж, с — ц, с' — ц, с'— ц', з — дз, з'— дз, з' — дз', с — ч, с' — ч, з'—дж. На диференціацію кожної пари відводиться певний час, добирається відповідний мовний матеріал. О.В. Правдіна рекомендує зберігати при диференціації звуків ту саму послідовність, що й при автоматизації звуків, з поступовим ускладненням мовних вправ (диференціація в складах, потім у словах, фразах, реченнях).Підготовчу роботу до диференціації звуків треба розпочинати на звуках, що добре вимовляються учнем. Завдання логопеда — попередження в дітей дисграфії та дислексії.

V етап — введення звука в зв’язне мовлення — це заключний етап логопедичної, роботи над звуком, етап формування комунікативних умінь та навичок. Потреба у проведенні такої роботи зумовлюється тим, що нерідко, незважаючи на автоматизацію та диференціацію звуків, учні продовжують плутати звуки в мові, а інколи зовсім переходять на стару артикуляцію. Це буває здебільшого тоді, коли логопеди припиняють роботу, як тільки дитина починає користуватись новою артикуляцією в умовах кабінету та під контролем батьків. Проте показником завершення роботи є повне оволодіння кінестетичним і слуховим самоконтролем, умінням вільно вживати звук у будь-яких сполученнях повсякденного спілкування. На даному етапі нову артикуляцію потрібно закріплювати на різноманітному мовному матеріалі. Для цього бажано добирати матеріал за певними темами, доповнюючи та розширюючи знання учнів. Передбачаються такі види роботи, як зв’язні висловлювання, співбесіда, виступи перед невеликою аудиторією тощо.