Зародження ісламського банківської справи

Історія ісламського банківської справи починається з перших днів появи ісламу. Найбільш важливою подією, яка згодом призвело до виникнення ісламських банків, з’явилися одкровення пророка Мухаммеда про заборону риби. З часів появи ісламської цивілізації існують такі операції, як обмін валюти, грошові перекази та використання чеків. Однак у той час організована банківська система так і не з’явилася. Функції фінансових інститутів взяли на себе приватні особи. На відміну від звичайних банків, які розвивалися паралельно з відродженням європейської торгівлі в 13 столітті, Ісламська банківська справа не набула свого розвитку. У результаті розвитку торгівлі і колоніалізму мусульманські країни взяли традиційну банківську систему, а ісламська банківська справа, що зародилася в ранній період розвитку ісламу, припинила своє існування.

Так зване «ісламське відродження», яке захопило весь мусульманський світ, стало поштовхом для створення ісламської банківської справи.

Хоча перші ідеї про створення особливих банків виникли вже в кінці 40-х років XX століття, перші практичні кроки в цьому напрямку були зроблені лише на початку 60-х років. Зокрема, першим успішним експериментом з утворенням фінансового інституту, що працює без відсотків, вважається проект ощадної каси в Міт-Гамре, маленькому єгипетському містечку, розташованому в дельті Нілу, хоча в той період такого терміну — «ісламський банк» ще не існувало. Керівник цього проекту, доктор Ахмад Алі-Нагтар ввів тривалу агітацію серед жителів міста і навколишніх сіл перед тим, як у 1963 році було відкрито першу філію.

Мета цього проекту полягала в тому, щоб «інтегрувати сільське населення в процес капіталоутворення. Ініціатори створення банку виходили з того, що необхідний для індустріалізації Єгипту процес накопичення капіталу повинен відбутися в аграрному секторі, який тоді домінував у народному господарстві Єгипту. Проект розроблявся під гаслом: «Перетворюйте фелахів (селян) під вкладників!» Зазначений кредитний інститут мав три фонди:

• 1. Ощадний і кредитний фонд з мінімальним внеском в 5 піастрів, причому вкладник отримував не відсотки, а мав певні привілеї. Наприклад, він міг отримати безвідсотковий кредит.
• 2. Інвестиційний фонд з мінімальним внеском в 1 єгипетський фунт на 1 рік. Через цей фонд фінансувалися прибуткові проекти в місті, і вкладник отримував частину доходів від проекту.
• 3. Соціальний фонд, в який вкладники могли добровільно платити «закят» (ісламський соціальний податок).

Хоча проект функціонував успішно, в 1967 році його закрили з політичних мотивів.

Іншим був Perbadanan Wang Simpanan Bakal-Bakal Haji (PWSBH), створений в Малайзії в 1963 році.

Однак, вже в 1971 році в Єгипті в ході нового політичного курсу («коректурна революція») був створений «Насер Соціал Банк», перший державний ісламський банк, а в 1975 році з’явився перший приватний ісламський банк «Дубаї Ісламік Банк» в Дубаї. Починаючи з середини 1970;х років, число ісламських банків росло швидкими темпами. Аналогічні банки були утворені не тільки в країнах, де іслам є державною релігією (Єгипет, Йорданія, Бахрейн, Судан, Кувейт, ОАЕ, Туніс, Мавританія і Малайзія), але також і у Великобританії, Данії, Швейцарії.

З другої половини 80-х років почали виникати небанківські фінансові інститути, що виступають під вивіскою «ісламських», в першу чергу в Єгипті. Їх арабська назва «Шарікат Аусіф Аль-Амваль» можна перекласти як «ісламські інвестиційні суспільства». На початок 1988 року в Єгипті вже налічувалося більше 300-х таких товариств з сумарним капіталом у 4−8 млрд. дол США. Кількість вкладників перевищувало 3 мільйони чоловік.

Так як до 1988 року не існувало закону, який регулював би їх діяльність, вони не зобов’язані були публікувати баланси та річні звіти, мати наглядову раду, і проводити збори акціонерів. Власник громади самостійно вирішував всі питання вкладення засобів і розмірів виплат вкладникам. За депозитними угодами вони працювали відповідно до шаріату, під чим вони розуміли вищеописану систему участі у прибутках і збитках.

Успіхи, досягнуті зазначеними товариствами, багато в чому пояснюються тим, що вони виплачували по внесках високі відсотки. У той час як звичайні банки платили за вкладами 7% річних, ісламські інвестиційні суспільства — 24%, а іноді навіть до 30%.

Прагнучи отримати більш високі відсотки, вкладники, не враховуючи високий ступінь ризику, перераховували свої кошти безпосередньо на рахунки власників товариств, не маючи при цьому яких-небудь гарантій або можливості розпоряджатися своїми грошима. А це призводило до зловживань з боку деяких власників товариств, які, прихопивши чужі гроші, стали переховуватися за кордоном. При цьому вкладник не мав ніяких юридичних підстав вимагати, що належали йому кошти. По доповіді прокуратури Єгипту тільки в квітні 1988 року було відзначено 8 таких випадків, що завдавало престижу ісламських банків великої шкоди.

Найбільш спірним було питання про те, куди і в якій формі ці товариства інвестували свої кошти, щоб отримувати високі прибутки, які дозволяли їм виплачувати високі відсотки вкладникам. Вважалося, це стало можливим у зв’язку з тим, що:

• — Товариства не залучали кредити від інших банків;
• — Висока ліквідність дозволяла їм оперативно реагувати на всі зміни;
• — Гнучкість і відсутність бюрократії робили їх роботу більш ефективною;
• — Інвестувалися кошти тільки в проекти, якщо передбачуваний прибуток у них оцінювався в розмірі понад 25% (у той час рівень інфляції в Єгипті).

Незважаючи на порівняльну переконливість цього, єгипетська преса звинуватила суспільства у проведенні спекулятивних операцій із золотом і валютою. Тому що в той час єгипетський фунт щорічно знецінювався в середньому на 30%, Єгипет був справжнім скарбом для спекулянтів. Враховуючи ситуацію, що склалася, в 1988 році єгипетський парламент прийняв закон № 146, відповідно до якого ці товариства були поставлені під державний контроль. Їм пропонувалося стати акціонерними товариствами з мінімальною кількістю акціонерів у 20 осіб з часткою кожного вище 1%, надавати наглядовим органам фінансового ринку докладні звіти про проекти фінансування і створити фінансові резерви. Товариства, які були не в змозі виконувати вимоги вказаного закону, підлягали ліквідації протягом 2-х років. У результаті прийняття цього закону збанкрутував «Ар-Раян». Все це природно вплинуло на репутацію тих фінансових інститутів, які виступають як «ісламські».

Незважаючи на двадцять років досвіду, ісламська банківська система далеко не досконала. Головною проблемою, що стоїть перед ісламськими банками, є дуже обмежені інвестиційні можливості.