Розвиток банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр

Розвиток банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи 2008;2009 рр.

Дослідження історії розвитку української банківської системи впродовж фінансово-економічної кризи 20 082 009 рр. та аналіз її наслідків для банківської системи, економіки та суспільства сприятиме пошуку шляхів подолання сучасної кризи. Вона приголомшила своєю глибиною, масштабами розгортання, формами прояву, безпрецедентною динамікою. Тому врахування власного історичного досвіду допоможе уникнути низки помилок в реалізації державної антикризової політики.

Ця проблема досліджувалась у роботах таких вчених: І. Кравченко, О. Ватаманюк, Д. Гресько, В. Міщенко, Р. Лисенко, Г. Багратян та ін. Однак вони зосередили свої зусилля на вивченні фінансовоекономічної кризи 2008;2009 рр. у цілому, пошуку її причин і наслідків. Тому дослідженню історії розвитку українських банків у цей період в їхніх роботах приділено мало уваги. Ця тема потребує додаткового вивчення.

Восени 2008 р. Україна відчула руйнівний вплив наслідків світової фінансової кризи, яка виникла внаслідок іпотечної кризи. Вона розпочалася з банкрутства великих фінансових установ у США і швидко переросла у світову, призвівши до банкрутства багатьох європейських банків, страхових компаній і різкого падіння біржових індексів і вартості акцій та товарів по всьому світу. Вперше в історії криза майже одночасно охопила розвинуті капіталістичні економіки й економіки країн колишнього соцтабору. Її наслідки були подібними у всіх постраждалих державах: різке скорочення ВВП, значне зменшення обсягів виробництва, торгівлі, інвестицій, зниження життєвого рівня населення, зростання кількості безробітних. Утім, кожна країна мала набір власних соціальноекономічних проблем, що визначали специфіку перебігу і наслідки кризи для економіки і суспільства. Її передумовами в Україні стали: постійне зростання валового зовнішнього боргу держави (зріс у 5 разів, порівняно з 2004 р. — до 105,3 млрд. дол.); від'ємне сальдо зовнішнього торгівельного балансу з 2006 р.; зростання тіньового сектора економіки; велика залежність від цін на енергоносії та основні категорії експортних товарів (як наслідок хронічних диспропорцій у розвитку економіки та надзвичайно високої енергоємності промисловості). Також, як зазначав М. Стельмах, до кризи Україна підійшла з великою системною проблемою — відсутністю довіри до гривні як стабільної грошової одиниці. Доларизація економіки перевищувала 30%, а за 6 попередніх місяців населення скупило 6,5 млрд. дол. [1, с. 5]. Виникнення гострої фінансово-економічної кризи в нашій країні стало очевидним після оприлюднення інформації про погіршення основних економічних показників та фінансові проблеми, з якими зіткнулася більшість українських комерційних банків. Так, ЗМІ повідомляли про значне зменшення попиту на залізо та сталь на світових ринках, що стало причиною різкого зниження обсягів експорту та надходження валюти до української економіки [2]. Також впродовж осені і початку зими 2008 р. у середньому на чверть впали ціни на нерухомість, а більшість будівельних проектів була зупинена. Обсяги виробництва в основній експортній галузі України — металургії - скоротились на 36%, загалом же спад промислового виробництва досяг 20%. Багато підприємств, будучи не в змозі витримати тиск податкового тягаря в таких умовах, перейшли в тінь. У цілому за підсумками 2008 р. тіньова економіка зросла до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 р. [3, с. 5]. Також за підсумками 2008 р. майже вдвічі зросло від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу — до 10 млрд. доларів [4]. Наслідком кризи стало скорочення промислового виробництва і будівництва на 40%, зниження середньої заробітної плати, загроза банкрутства багатьох комерційних банків. Рівень інфляції упродовж року зріс до 22%. З серпня 2008 р. неухильно знижувалася середня заробітна плата по Україні, а заборгованість по її виплаті щомісяця зростала на 2% (починаючи з 1 млрд. грн. у листопаді 2008 р.). Традиційно, найвищий показник заборгованості по зарплаті демонстрували підприємства металургійної, машинобудівної, аграрної і транспортної галузей. Працівники бюджетної сфери також скаржились на постійну затримку зарплат. Вперше за кілька років уряд перестав видавати вчасно пенсії та інші соціальні виплати. Затримки з виплатою коштів знижували й без того невисоку купівельну спроможність українців, що сприяло подальшому погіршенню соціально-економічної ситуації. Для населення найбільш очевидним свідченням початку тяжкої кризи стало швидке зниження курсу гривні - впродовж осені 2008 р. вона знецінилася щодо долара на 42% (курс встановився на відмітці 6,87 грн./дол.). Інтервенції на валютному ринку здійснювалися нерегулярно і в недостатньому обсязі, тому ніяким чином не завадили стрімкому зниженню курсу національної валюти. У грудні падіння гривні стало обвальним і 17 грудня 2009 р. гривня встановила історичний антирекорд: на міжбанківському ринку курс зріс до 9,40−9,80 грн. за долар. В обмінниках готівковий долар купували за курсом 9,8, продавали ж за 10,510,7 грн. За євро банки пропонували 12,5−14 грн., а продавали європейську валюту за 15−15,5 грн. [5, с. 8]. Відсутність адекватної реакції з боку НБУ на фактичний крах національної грошової одиниці дратувала населення і зводила з розуму експертів. Прем'єр на брифінгу 18 грудня 2009 р. звинуватила НБУ та президента В. Ющенка в проведенні спланованого обвалу гривні з метою отримання спекулятивних доходів і пограбування населення. Все, що відбувалося з гривнею, вона назвала наслідком операцій Нацбанку, підтримуваних кількома найбільшими банками. На її думку, більша частина коштів, виділена урядом на рефінансування проблемних установ, спрямовувалася на валютний ринок для закупівлі доларів безпосередньо у НБУ за курсом, нижчим від ринкового. Таким чином, наприклад, банк «Надра», отримав рефінансування в обсязі понад 7 млрд. грн., скупив валюту і заробив на падінні гривні півмільярда доларів. Низка експертів підтримувала цю думку. Хоча частина з них вважала, що керівництво НБУ через свою непрофесійність просто втратило контроль над ситуацією, але більшість прямо звинувачувало його в зумисності таких дій. Вони мотивували свої звинувачення тим, що різка девальвація гривні одночасно слугувала кільком цілям: була необхідна для збільшення доходів експортерів (що стояли на боці президента), для підриву довіри населення до уряду Ю. Тимошенко і для того, щоб заробити на коливаннях курсу і пільговому рефінансуванні. Вперте небажання В. Ющенка ініціювати звільнення голови НБУ В. Стельмаха (попри наполегливі прохання депутатів) та спроби пропрезидентських ЗМІ перекласти всю вину на уряд лише підкріплюють цю версію. Як би там не було, різка критика і обвинувачення НБУ з боку прем'єр-міністра призвели до швидкого покращення ситуації на валютному ринку: вже 19 грудня банки купували долар за 7 грн. і продавали за 9 [5, с. 8]. Але в результаті цих гойдалок дуже постраждали прості люди — їхні заощадження в гривні знецінилися майже вдвічі, на фоні стрімкого росту цін на продукти харчування і пальне реальні доходи населення скоротилися на третину. В результаті різко впала довіра до влади як такої і до вітчизняних банків — за даними соцопитувань, в кінці 2008 р. 48% респондентів підтримували відставку уряду [6], а рівень довіри до банків знизився до рекордних 8,5%. банківський фінансовий економічний.

Відповідно, нема нічого дивного в тому, що кризові явища в економіці та відплив іноземної валюти з України завдали тяжкого удару вітчизняній банківській системі. Варто підкреслити, що до вересня 2008 р. вона працювала більш-менш стабільно, бо чинники, що стали першопричиною світової кризи, не були надто вагомими в нашій країні і тому майже не вплинули на функціонування банків. Україна не мала розвиненого фондового ринку і проблеми масового неповернення іпотечних кредитів (які до того ж становили всього 15% ВВП, а не 75%, як у США) [2]. Але поступово наслідки глобальної кризи докотилися й до нашої держави і вдарили по вітчизняних банках. В умовах прогресування кризових явищ в світовій економіці, постійного підвищення недовіри народу до більшості банків та банківської системи в цілому, відтік коштів з рахунків, залучення депозитів банками з жовтня 2008 р. значно зменшилось, виникла велика напруга на фінансовому ринку. За умов економічної нестабільності і відсутності надій на швидке поліпшення ситуації, вкладники почали масово знімати гроші з рахунків. Через це подальше здійснення банками кредитної і депозитної діяльності було значно ускладнене. У результаті у більшості українських банків знизилися показники ліквідності і платоспроможності, тобто вони стали неспроможними розрахуватися за взятими на себе зобов’язаннями [7, с. 4]. З метою запобігання відпливу коштів населення з банківської системи банки почали поступово збільшувати процентні ставки, але це не призвело до значного поліпшення ситуації. В цілому, за 4 квартал 2008 р. — 1 квартал 2009 р. населення вилучило понад 23% депозитів з банківської системи. Загалом, можна констатувати, що протягом 20 082 009 р. банківський сектор розвивався в умовах відпливу депозитів і погіршення якості активів [8, с. 3]. Одними з перших із великими проблемами зіштовхнулися 3 банки — Укргазбанк, «Родовід Банк», «Київ». Не оминула криза й Промінвестбанк — один з найбільших банків України, що посідав шосте місце за активами й раніше тричі визнавався банком року). Конфлікт акціонерів і керівництва установи спричинив паніку серед вкладників, які за кілька днів зняли з рахунків близько 3 млрд. грн. Рефінансування у розмірі 5 млрд. грн., надане НБУ наприкінці вересня 2008 р., не допомогло стабілізувати ситуацію і в жовтні в банку була запроваджена тимчасова адміністрація. Вже в грудні 2008 р. відбувся його продаж російському Внешэкономбанку. Події довкола Промінвестбанку спричинили кризу довіри населення до всієї банківської системи. Дуже швидко в Україні з’явилася ціла низка проблемних банків: «Укрпромбанк», «Інпромбанк», «Іпобанк», «АРМА», «Володимирський», «Столиця», «Трансбанк», «Надра», «Дністер», «Энерпя», «Київ» та ін. НБУ, як головний регулятор, був змушений вживати заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації. Він став широко застосовувати практику призначення своїх тимчасових управляючих у такі установи, завдяки чому вдалося уникнути масового банкрутства банків і ще більшого загострення соціально-економічної кризи. Загалом же, тимчасова адміністрація була введена до 24 українських банків, що були визнані НБУ проблемними. Серед них 4 установи належали до I категорії (найбільші банки), 1 — до другої, 2 — до третьої і 17 — до IV категорії (маленькі банки) [7, с. 5]. Це підкреслює, що найчисельніша за кількістю група малих банків є найвразливішою під час криз. Не маючи достатньої фінансової подушки безпеки і не отримуючи фінансової допомоги від уряду, вони є найменш ефективними у боротьбі з кризовими явищами. Також під час цієї кризи НБУ вперше став широко використовувати механізм рефінансування проблемних банків, через що потім неодноразово критикувався експертами (очевидною видавалась корупційна складова цього процесу, адже фінансову допомогу від уряду отримували зазвичай лише банки, чиї власники були наближеними до влади, і ці кошти використовувались переважно для проведення валютних спекуляцій, а не стабілізації банківської системи). Загальна сума коштів, виділених станом на 15 грудня 2008 р. (напередодні обвалу гривні) на рефінансування, перевищила 40 млрд. грн. Серед банків, які отримали найбільше коштів, два державні банки — Ощадбанк (4 млрд. грн.) та Укрексімбанк (1,4 млрд. грн.), а також низка великих комерційних банків — «Надра» (7,1 млрд. грн.), Промінвестбанк (6,03 млрд. грн.), «Приватбанк Дніпро» (3,41 млрд. грн.), «Фінанси та кредит» (2,67 млрд. грн.), Родовідбанк (2,17 млрд. грн.), Укрпромбанк (1,35 млрд. грн.), «Фінансова ініціатива» (1,28 млрд. грн.), Укргазбанк (1,23 млрд. грн.) [5, с. 9]. Той факт, що більшість цих установ використовувала отримані гроші для здійснення валютних спекуляцій, засвідчив появу ще одного вагомого чинника тиску на гривню. До того ж представники маленьких банків постійно підкреслювали, що НБУ турбується про захист інтересів лише двадцяти найбільших банків і стверджували, що розмір відкатів за отримання на пільгових умовах кредитів у процесі рефінансування доходив до 7% від суми. Їхнє обурення і прагнення однакових правил ведення бізнесу є справедливим, хоча експерти виправдовували бажання НБУ надати допомогу передусім найкрупнішим установам, бо крах навіть однієї з них призвів би до появи величезних проблем для всієї банківської системи держави. Більш того, після збільшення у середині лютого 2009 р. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 5 млрд. грн., крах декількох середніх та невеликих банків вже не повинен був мати серйозних наслідків.

З метою стабілізації фінансово-економічної ситуації в країні та допомоги комерційним банкам НБУ уклав угоду з МВФ про залучення кредиту в розмірі 16,5 млрд. доларів. Для покриття бюджетного дефіциту влада у листопаді залучила ще 3 млрд. грн. Також уряд на чолі з Ю. Тимошенко та НБУ на чолі з В. Стельмахом ухвалили велику кількість антикризових нормативноправових актів, спрямованих на забезпечення зростання резервів банків, збільшення частки довгострокових пасивів і рівня капіталізації, розкриття інформації про фактичних власників банків. З метою покращення рівня задоволення кредиторських вимог до банків-банкрутів і, в першу чергу, задоволення вимог вкладниківфізичних осіб, Фонд гарантування вкладів підвищив розмір гарантованих відшкодувань до 150 тис. грн. кожному вкладнику ліквідованого банку, включаючи відсотки на день настання їх недоступності. За умов поглиблення кризи дії Нацбанку були спрямовані як на приборкання високих темпів інфляції у першій половині року, так і на подолання наприкінці року знецінення гривні до основних світових валют шляхом зваженого використання монетарних інструментів та механізмів. 11 жовтня 2008 р. НБУ з метою пом’якшення впливу фінансової кризи видав постанову № 319, згідно з якою активні операції банків були частково обмежені, дострокове розірвання договорів по депозитах заборонене і запроваджений п’ятивідсотковий коридор коливань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть до стабілізації банківської системи України. Потім 5 грудня 2008 р. постановою № 413 НБУ скасував антикризову постанову № 319, залишивши в силі лише пункт про заборону дострокового зняття вкладів. Постанова НБУ про обмеження на дострокове вилучення депозитів і курсові коливання на валютному ринку була вчасним заходом. Про це заявив ряд експертів. Зокрема, директор економічних програм Центру Разумкова В. Юрчишин нагадав, що подібні заходи НБУ здійснював у 2004 р., під час продовження президентської кампанії. На думку експерта, фінансова стабільність має бути важливішою за розширення кредитування в Україні. Дії НБУ викликали осуд в суспільстві, але для експертів були дуже зрозумілими і послідовними. Незважаючи на їх непопулярність, на той момент вони були чи не єдиним можливим засобом для пом’якшення впливу кризи. Також на користь цього рішення свідчить той факт, що у кризовому 2004 р. подібні заходи Нацбанку допомогли запобігти масовому відтоку грошей з банківської системи, врятувати її від краху і доволі швидко стабілізувати ситуацію [5, с. 8]. Щоправда, на цей раз його діям явно бракувало твердості і прозорості. Наляканому населенню ніхто не пояснив необхідність і тимчасовість даної антикризової програми. Відповідно, з листопада 2008 р. НБУ був основним подразником для населення, бо девальвував гривню і заборонив дострокове зняття депозитів. Однак, навесні 2009 р., коли зросла кількість проблемних банків, головним об'єктом невдоволення українців стали комерційні банки. Хоча загалом можна стверджувати, що без необхідності Центральний банк не втручався, відслідковував динаміку притоку і відтоку капіталів, тобто його політика щодо депозитів була адекватною і зрозумілою. Але НБУ так і не зумів справитись з інфляцією. У 2008 р. середній курс гривні виріс аж до 7,70 грн./дол.

У 2009 р. грошово-кредитну та валютну політику НБУ було спрямовано передусім на зменшення темпів інфляції та захист економіки від впливу наслідків кризи. Погіршення економічної ситуації у світі, з огляду на високий рівень вразливості економіки України, призвело до розгортання системної економічної кризи. В результаті зниження зовнішнього і внутрішнього попиту значно зменшились обсяги виробництва в усіх ключових галузях економіки, крім сільського господарства. Різке підвищення цін на газ зробило продукцію багатьох українських підприємств (серед яких були черкаський «Азот», горлівский «Стирол», Одеський припортовий завод, «Дніпроазот», «Рівнеазот», сіверодонецький «Азот» та ін.) неконкурентноздатною в порівнянні з російським імпортом. Це призвело до падіння ВВП у 2009 р. на 15,1% порівняно з 2008 роком [9, с. 3]. А оцінка МВФ, що обчислює ВВП країн у доларах США, була ще тривожнішою — ВВП України за 2009 р. скоротився на 35,6% (179,6 млрд. дол. 2008 р. проти 115,7 млрд. дол. 2009 р.) [10, с. 5]. Реальні доходи населення, за різними оцінками, знизилися на 10−20%, що призвело до скорочення на тих же 20% роздрібної торгівлі. Тільки офіційна кількість безробітних в Україні перевищила 1 млн. чоловік. Обсяг інвестицій в українську економіку впав на 40%. Відповідно, у 2009 р. кредитна активність українських банків значно знизилася. Їхнє керівництво майже всі зусилля і ресурси спрямувало на подолання кризи з проблемними кредитами через їх реструктуризацію або продаж колекторським конторам. У результаті масового відпливу коштів з рахунків клієнтів та утруднення доступу до міжнародних ринків капіталу ресурсна база банків упродовж 2009 р. значно зменшилась. Сума депозитних коштів на банківських рахунках скоротилась на 7% (на 24,8 млрд. грн.) і становила 335,0 млрд. грн., незважаючи на підвищення банками процентних ставок за депозитами у гривні до 15,3% річних, а в іноземній валюті - до 10,0% річних) [9, с. 3]. Відтік вкладів припинився аж у квітні 2009 р., оскільки населення почало більше довіряти банкам. Ще однією особливістю функціонування банківської системи у 2009 р. було швидке зростання частки вкладів в іноземній валюті і збільшення частки депозитів домогосподарств до 70%, що призвело до радикальної зміни депозитної структури. Згадані вище негативні тенденції призвели до того, що в 2009 р. чисті збитки банківської системи склали рекордні 18,5 млрд. грн., а низка банків опинилася на межі банкрутства.

Упродовж всього 2009 р. на валютному ринку зберігався великий попит на іноземну валюту, який формувався під впливом зменшення притоку валюти в країну, значного обсягу платежів у валюті за імпортними контрактами та очікувань подальшої девальвації гривні. З метою стабілізації фінансового ринку НБУ постійно проводив валютні інтервенції на міжбанківському ринку і цільові аукціони з продажу доларів населенню, аби воно могло вчасно виконувати кредитні зобов’язання перед банками і не збільшувати кількість проблемних кредитів. Тому за 2009 рік золотовалютні запаси України скоротилися на 16% і станом на 1 січня 2010 р. становили 26,5 млрд. дол. [9, с. 3], незважаючи на отримання Україною від МВФ за програмою «Стенд-бай» другого і третього траншів у розмірі 6,1 млрд. дол.

Певне поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури, особливо у другій половині 2009 р., а також реалізація окремих антикризових заходів уряду та НБУ забезпечили збереження в Україні фінансової стабільності і, зокрема, стійкості банківської системи. Також в першій половині червня 2009 р. урядом Ю. Тимошенко було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9,57 млрд. грн. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримали «живі» кошти в НБУ. Таким чином, в Укргазбанку уряд отримав 84,21% акцій за 3,2 млрд. гривень, в «Родовід Банку» — 99,97% за 2,81 млрд., і в банку «Київ» — 99,93% за 3,56 млрд. [11]. У липні-серпні 2009 р. НБУ таки довелося ліквідувати банки, що зазнали найбільших збитків: Укрпромбанк, «Одеса-Банк», «Європейський», «Національний стандарт», «Причорномор'я», «Трансбанк», «Енергія», «АРМА», «Дністер», «Столиця», «Іпобанк» та ін. [7, с. 6−7]. Ліквідація Укрпромбанку стала найкрупнішою за весь час цієї кризи. Всього ж збанкрутіло і було ліквідовано за час кризи 18 українських банків. Загалом, за підсумками 2009 р. кількість банків в Україні зменшилася до 182, з яких 51 був з іноземним капіталом. Для підтримки ліквідності інших банків НБУ надав їм кредити рефінансування в сумі 64,4 млрд. грн. Задля збільшення обсягів грошових ресурсів банків і з метою стабілізації грошово-кредитного ринку НБУ проводив операції з мобілізації коштів, підтримував обмеження на дострокове повернення банками вкладів населенню, зменшення кредитування економіки, придбав ОВДП на суму 35 млрд. грн. і підтримав продаж на валютному ринку урядом України 4,4 млрд. дол. [9, с. 3].

Щоправда, знову ж таки доводиться констатувати, що Нацбанк не зміг припинити знецінення гривні. Регулятору вдалося лише сповільнити його темпи: у 2009р. спостерігалось уповільнення інфляції, рівень якої за підсумками року становив 14,9% (порівняно з 21,3% у 2008 р.). За підсумками 2009 р. середній курс гривні до долара становив 7,98.

У 2010 р. банківська система України вийшла на етап посткризового відновлення. Поступово поверталась довіра до банків та до національної грошової одиниці як засобу заощадження. Приріст коштів сектору домашніх господарств у банках у 2009р. становив 28,5% і на третину перевищив докризовий рівень. Розмір капіталу банків у середньому зріс на 20%. Тим не менш, фінансово-економічна криза 2008;2009 рр. мала низку довготривалих негативних наслідків, що позначилися на подальшому розвитку вітчизняної банківської системи. По-перше, вона призупинила стабільний поступальний розвиток банків, спричинила низку банкрутств, змусила НБУ переглянути ставлення до процесу регулювання в напрямі посилення вимог до багатьох аспектів банківської діяльності [12, с. 37]. Відбулось розширення механізмів контролю і підтримки банків, аж до їх викупу державою, незважаючи на те, що нові державні банки залишались збитковими. По-друге, відбулось значне зниження довіри населення до банків. З кожним роком все більше людей зневірювалися в гривні як валюті для нагромадження капіталу і схилялися до долара чи євро, що стало додатковим фактором нестабільності. До того ж значно зросла чутливість вкладників і інвесторів до проблем всередині держави — часто одних лише чуток про нову кризу виявлялось достатньо для того, аби вони починали вилучати вкладені кошти, розхитуючи тим самим банківську систему. По-третє, криза започаткувала тенденцію до укрупнення банків та зменшення кількості установ з невеликим обсягом активів: цілком природньо, що в ситуації постійної зміни умов роботи утримувались на плаву тільки найпотужніші банки. Дрібні банки зазвичай були нездатні впоратися з проблемами і зливалися з іншими або поглиналися більшими фінансовими установами. По-третє, виникла тенденція до постійного збільшення процентних ставок за депозитами. Вцілілі банки активно боролися за клієнтів і збереження депозитів на їх рахунках, тим самим повільно підточуючи фундамент своєї фінансової стабільності. По-четверте, уряд та НБУ продемонстрували свою нездатність швидко реагувати на кризові явища і тим більше, запобігати їх виникненню. Слабкий контроль за діяльністю банків, неефективна і обтяжена корупційною складовою політика рефінансування проблемних установ, непродумана грошово-кредитна, бюджетна і податкова політика призвели до того, що станом на кінець 2012 р. Україна була єдиною країною в світі, що не подолала кризу 2008;2009 рр. і не вийшла на показники докризового 2007 р., що визнав навіть екс-голова ради НБУ Анатолій Гальчинський.

Отже, фінансово-економічна криза 2008;2009 рр. завдала тяжкого удару вітчизняній економіці і банківській системі. Спричинена низкою зовнішніх і внутрішніх факторів, вона стала продовженням глобальної фінансової кризи і призвела до різкого падіння обсягу ВВП України, зниженню життєвого рівня та реальних доходів населення, девальвації гривні, зростання кількості безробітних, загострення політичної кризи в країні. Однак найбільш згубний вплив ця криза мала для української банківської системи — всі банки стикалися з фінансовими проблемами, у 24 проблемні установи була введена тимчасова адміністрація, 18 з них збанкрутували. В результаті була підірвана довіра населення та бізнесу до банківської системи (яка виявилася неспроможна ефективно долати фінансові труднощі), до влади (що скомпрометувала себе спекулятивними операціями з валютою та корупційними схемами з рефінансування банків) та гривні як засобу нагромадження капіталу, що пізніше стало підґрунтям для розвитку нових кризових явищ.

Список використаних джерел

• 1. Швайка М. А. Банківська система України: проблеми становлення і удосконалення / М. А. Швайка. — К.: Вид. КМУ, 2010. — 760 с.
• 2. Гресько Д. С. Фінансово-економічна криза 2008;2009 року в Україні / Д. С. Гресько [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=22 286.
• 3. Сивульний М.І. Національні особливості фінансової кризи / М.І. Сивульний // Фінанси України. — 2009. — № 7. — С.3−19.
• 4. «Тінь» над українською економікою збільшилася // Економічна правда [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2009/08/3/2o2428/.
• 5. Ватаманюк О. Хроніки кризи (зима 2008;2009 років) / О. Ватаманюк // Формування ринкової економіки в Україні. — Вип.19. — С.7−15.
• 6. Українці зрозуміють, якщо Тимошенко звільнять за ріст цін // Українська правда [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2008/09/11/3 554 626/.
• 7. Версаль Н.І. Проблемні банки в Україні: наслідки банківської кризи 2008;2009 рр. та ефективність відновлення їх функціонування / Н.І. Версаль, А. Г. Бондар // Економіка. Управління. Інновації. — 2013. — № 1 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/eui_2013₁_9.pdf.
• 8. Річний звіт Національного банку України за 2008 рік / За ред. А. В. Шаповалова. — К.: Департамент статистики та звітності НБУ, 2008. — 204 с.
• 9. Річний звіт Національного банку України за 2009 рік / За ред. А. В. Шаповалова. — К.: Департамент статистики та звітності НБУ, 2009. — 202 с.
• 10. Петрик О. Фінансова криза в Україні та заходи щодо її подолання / О. Петрик // Вісник НБУ. — 2009. — № 8. — С.4−10.
• 11. Хамлетс В. Уряд націоналізував перші три банки / В. Хамлетс // Економічна правда [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/2009/06/11/196 052/.
• 12. Крупка М.І. Банківська система / М.І. Крупка. — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 554 с.

References

• 1. Shvayka M.A. Bankivs’ka systema Ukrayiny: problemy stanovlennya i udoskonalennya / M.A. Shvayka. — K.: Vyd. KMU, — 760 s.
• 2. Hres’ko D.S. Finansovo-ekonomichna kryza 2008;2009 roku v Ukrayini / D.S. Hres’ko [Elektronnyy resurs]. — Rezhym dostupu: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=22 286.
• 3. Syvul’nyy M.I. Natsional’ni osoblyvosti finansovoyi kryzy / M.I. Syvul’nyy // Finansy Ukrayiny. — 2009. — № 7. — S.3−19.
• 4. «Tin'» nad ukrayins’koyu ekonomikoyu zbil’shylasya // Ekonomichna pravda [Elektronnyy resurs]. — Rezhym dostupu: http://www.epravda.com.ua/news/2009/08/3/202 428/.
• 5. Vatamanyuk O. Khroniky kryzy (zyma 2008;2009 rokiv) / O. Vatamanyuk // Formuvannya rynkovoyi ekonomiky v Ukrayini. — 2009. — Vyp.19. — S.7−15.
• 6. Ukrayintsi zrozumiyut', yakshcho Tymoshenko zvil’nyat' za rist tsin // Ukrayins’ka pravda [Elektronnyy resurs]. — Rezhym dostupu: http://www.pravda.com.ua/news/2008/09/11/3 554 626/.
• 7. Versal' N.I. Problemni banky v Ukrayini: naslidky bankivs’koyi kryzy 2008;2009 rr. ta efektyvnist' vidnovlennya yikh funktsionuvannya / N.I. Versal', A.H. Bondar // Ekonomika. Upravlinnya. Innovatsiyi. — 2013. — № 1 [Elektronnyy resurs]. — Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/eui_2013₁_9.pdf.
• 8. Richnyy zvit Natsional’noho banku Ukrayiny za 2008 rik / Za red. A.V. Shapovalova. — K.: Departament statystyky ta zvitnosti NBU, 2008. — 204 s.
• 9. Richnyy zvit Natsional’noho banku Ukrayiny za 2009 rik / Za red. A.V. Shapovalova. — K.: Departament statystyky ta zvitnosti NBU, 2009. — 202 s.
• 10. Petryk O. Finansova kryza v Ukrayini ta zakhody shchodo yiyi podolannya / O. Petryk // Visnyk NBU. — 2009. — № 8. — S.4−10.
• 11. Khamlets V. Uryad natsionalizuvav pershi try banky / V. Khamlets // Ekonomichna pravda [Elektronnyy resurs]. — Rezhym dostupu: http://www.epravda.com.ua/publications/2009/06/11/196 052/.
• 12. Krupka M.I. Bankivs’ka systema / M.I. Krupka. — L'viv: LNU im. Ivana Franka, 2013. — 554 s.