Вступ. 
Самовиховання та його роль у формуванні духовних цінностей студентів-гандболістів

Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі розвитку суспільства досить актуальним є така проблема, як формування в майбутніх учителів фізичної культури духовних цінностей. Це зумовлено різними соціально-політичними державотворчими процесами, що відбуваються в нашому суспільстві. Сьогодні важливо забезпечити в процесі професійної підготовки вчителів фізичної культури повноцінний розвиток особистості на шляху утвердження високих духовних цінностей [7; 8].

У наш час перед викладачами вищого фізкультурно-спортивного навчального закладу стоять завдання державної ваги: виховання соціально активного майбутнього вчителя фізичної культури; формування в студентів стійкого інтересу до професійного самовиховання [3; 5].

Одним із найважливіших етапів формування духовних цінностей особистості майбутнього вчителя фізичної культури є навчання у ВНЗ. Одне з найголовніших завдань вищої школи — підняти рівень професійної підготовки до духовного виховання майбутніх спеціалістів [4; 8].

Особистість вчителя, духовно-моральне багатство, його професійна компетентність стають найважливішими умовами забезпечення ефективності процесу навчання й виховання. Безперечно, значення вчителя є визначальним, він не стільки сприяє розвиткові учня як громадянина, а й фактично будує засади громадянського суспільства в повсякденній праці школи [8].

На сьогодні в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях [7] наголошується, що самовиховання є важливим фактором у формуванні духовних цінностей особистості.

Духовні цінності як основа духовного світу полягають у знанні про життя, людей, природу, культуру. Духовні цінності - це інтегральна якісна характеристика особистості.

Як відомо, потреба в самовихованні виникає в людини під впливом її діяльності та спілкування з іншими людьми. Чим вищий рівень розвитку особистості, тим гостріше вона відчуває потяг до роботи над собою.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Аналіз психолого-педагогічної літератури [4; 7; 8] свідчить, що питання самовдосконалення будь-яких особистісних якостей хвилюють людство з часів глибокої давнини. Відомі мислителі, філософи, педагоги та психологи минулого робили значний внесок у розробку проблеми самовиховання.

Світова історія містить у своїх скарбницях багато прикладів того, яку визначальну роль у піднесенні до висот культури, моральності, професійної майстерності, творчості відіграло самовиховання на життєвому шляху тих постатей, якими пишається людство. І завжди бачимо чіткий алгоритм залучення особистості до складного процесу самовиховання, що принципово необхідно для досягнення життєвого успіху, самореалізації [7].

Слід зазначити, що багато цінного в розвиток теорії та практики самовиховання зробили такі відомі особистості, як І. Гете, Ч. Дарвін, А. Чехов, О. Суворов, Л. Толстой, К. Ушинський, Я. Чапіга, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін., які своїм життям і діяльністю переконливо довели, що самовиховання є надзвичайно важливим фактором у становленні особистості. А його правильна організація сприяє максимальному розвитку фізичних, моральних і духовних цінностей, робить людину в значній мірі господарем своєї долі.

Проблему самовиховання сучасні вчені розглядають у різних аспектах: педагогічному, психологічному, філософському, соціологічному, медичному [7; 8]. Аналіз результатів їхніх наукових пошуків дав можливість підійти до розуміння сутності самовиховання як специфічної діяльності особистості, спрямованої на формування позитивних соціально ціннісних властивостей, подолання власних недоліків тощо.

Проблема самовиховання особистості посіла чільне місце у виховних концепціях видатних вітчизняних психологів і педагогів. Зокрема, великий внесок у розробку теоретичних засад самовиховання, розуміння його змісту зробили Л. Виготський, О. Леонтьєв, Б. Ананьєв, С. Рубінштейн, І.Кон, В. Сухомлинський, Г. Костюк, Л. Рувінський, О. Ковальов, А, Пуні, О. Кочетов, С. Єлканов, О. Главацька, І. Бех, С. Ковальов, М. Кричфалушій, А. Калініченко, Н. Іщук та ін.

Теоретичні й практичні аспекти проблеми самовиховання завжди були в центрі наукового пошуку провідних фахівців у галузі педагогіки та психології й тому, невипадково О. Сухомлинський чітко зазначав, що без самовиховання справжнього виховання не існує [10].

На думку С. І. Гессена, «…особистість людини (на відміну від успадкованих, від народження одержаних рис, скажімо, темпераменту) є справою рук самої людини, продуктом її самовиховання» [1].

Як слушно відзначає Ю. Орлов, «самовиховання — це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання — це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу» [6].

Із наукової позиції Г. Ситіна, самовиховання — це свідома вольова діяльність. Вирішальне значення в самовихованні має здатність людини до вольових зусиль" [9]. вчитель самовиховання педагогічний фізичний Важливо враховувати, що самовиховання, як і виховання, має соціальну спрямованість і в різних соціальних умовах може набувати позитивного або негативного смислу.

Є. Ільїн уважає, що самовиховання — це діяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості [2].

Духовний розвиток школяра залежить від того, уважав В. Сухомлинський, наскільки глибоко відбувається його самоутвердження у всіх сферах діяльності й ставлень у колективі - в інтелектуальному житті, у праці, формуванні моральної переконаності [10].

Поняття про себе, про свою вартість та справжню сутність значною мірою впливає на весь лад психіки, світосприймання в цілому, зумовлюють головну лінію поведінки людини навіть у важких життєвих ситуаціях.

Вченими-психологами доведено, що основою самовиховання є самосвідомість, яка є інтегративним процесом, який постійно розвивається, і в основі якої покладена діяльність самопізнання, що все більше ускладнюється, емоційно-ціннісні ставлення до себе й здатність регулювати свою поведінку та діяльність.

Слід зауважити, що аналіз психолого-педагогічних праць із питань професійного самовиховання дав змогу з’ясувати його сутність як цілеспрямованої, свідомої та специфічної діяльності особистості над собою, зміст якої визначається сукупністю якостей, необхідних людині для творчої роботи за обраним фахом.

Крім того, аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми показав, що низка питань самовиховання духовних цінностей гандболістів у навчально-тренувальному процесі залишаються недостатньо вивченими.

Завдання дослідження — виявити усвідомленість гандболістів про роль самовиховання у формуванні духовних цінностей.