Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Майбутній фахівець фізичної реабілітації розглядається нами як особистість, що цілеспрямовано здобуває кваліфікацію відповідно до обраного освітньо-кваліфікаційного рівня в процесі спеціально організованої навчально-виховної діяльності у вищому навчальному закладі, спрямованої на формування високої якості реабілітаційної культури та культури здоров’язбереження на основі діагностичної компетентності. Професійна діяльність фахівця з фізичної реабілітації зорієнтована на галузь педагогічної антропології і передбачає такі види професійної діяльності: спортивно-педагогічну, рекреаційно-дозвільну, оздоровчо-реабілітаційну, освітньо-професійну, корекційну, організаційно-управлінську [7, с. 52].

Майбутній фахівець знає та застосовує в діяльності: анатомію і фізіологію людини; методи профілактики й корекції м’язово-скелетних дисфункцій на підставі виявлення анатомічних, фізіологічних, патологічних та психосоціальних характеристик; теорію фізичних занять і спорту; фізіологію праці, біомеханіку, моторний контроль, розвиток людини, кінезіологію та патокінезіологію; методику, доцільність і обсяг застосування заходів профілактики і корекції рухових дисфункцій у осіб різного віку, зокрема при неврологічних, опорно-рухових, серцево-судинних і респіраторних захворюваннях; закономірності організації й розвитку систем фізичного виховання, охорони здоров’я, освіти й соціального захисту; основи психології, соціології, антропології, екології та валеології, основи наукових досліджень, планування і виконання експериментальних робіт.

Ми погоджуємося з думкою Г.І. Романова, який виділяє три напрямки діяльності фахівців із фізичної реабілітації: реабілітаційну — в лікувально-профілактичних закладах системи Міністерства охорони здоров’я; фізкультурнооздоровчу — в навчальних закладах; лікувальнореабілі-таційну допомогу хворим в амбулаторнополіклінічних закладах, кабінетах недержавної форми власності, домашніх умовах [6, с. 328].

Аналіз матеріалів з досвіду професійної підготовки фахівців реабілітації засвідчує, що здійснюється це у процесі вивчення дисциплін, розподілених за різними циклами підготовки. Освітньо-професійна програма формування компетентного фахівця з фізичної реабілітації передбачає такі цикли підготовки: цикл гуманітарної і соціально-економічної підготовки, цикл математичної і природничо-наукової підготовки, цикл професійної та практичної підготовки.

Л.Б. Волошко пропонує розглядати фізичну реабілітацію у двох аспектах, які перебувають у нерозривному зв’язку — реабілітаційно-оздоровчу та освітньо-професійну дидактичну галузь [1, с. 2]. Відповідно до визначених аспектів діяльності фахівця фізичної реабілітації, ми пропонуємо виділяти два типи його діагностичної діяльності: педагогічна діагностика та донозологічна діагностика.

Під діагностичною діяльністю розуміють процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію чи без нього), дотримуючись необхідних наукових критеріїв якості, фахівець спостерігає за учнями і проводить анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою характеристики поведінки, пояснення її мотивів чи передбачення поведінки в майбутньому [4, с. 8].

Діагностика — це розділ медицини, що вивчає методи і принципи встановлення діагнозу. Фахівці в галузі фізичної реабілітації виділяють 4 стани здоров’я: оптимальна стійкість до дії патогенних чинників, фізична, психічна і соціальна адаптованість до змінних умов життя); передхвороба — коли можливий розвиток патологічного процесу без зміни сили дії патогенного фактора внаслідок зниження резистентності; стан, який характеризується наявністю патологічного процесу без специфічних симптомів хвороби; хвороба, тобто такий прояв патологічного процесу, який позначається на соціальному статусі хворого. Валеологічні дослідження розглядають три типи діагностичних моделей: нозологічна діагностика; донозологічна діагностика за функціональними показниками і діагностиа здоров’я за прямими показниками.

Донозологічна діагностика — новий науковий напрям, заснований на вивченні донозологічних станів, які знаходять між здоров’ям і хворобою, з використанням специфічних методів і приладів для оцінки і виміру функціонального стану організму людини. Основа донозологічної діагностики полягає у вимірюванні фізичних і фізіологічних якостей, психофізіологічного стану, інтелектуальних і особистісних якостей людини, якісних і кількісних показників здоров’я, адаптаційних можливостей організму, і здобутті науково-обгрунтованої відповіді на питання про те, як далеко від можливої дезадаптації і розвитку захворювання знаходиться людина.

Донозологічна діагностика в галузі фізичної реабілітації включає такі аспекти: оцінка наявності і впливу чинників ризику, оцінка фізичних даних, функціонального стану і адаптаційного потенціалу, показники антропометричних даних (зріст, вага, гоніометрія, курвиметрія, вимірювання рухливості і асиметрії руху), показники функціонального стану окремих систем організму (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, хвилинний об'єм крові тощо), показники функціонального стану і резервних можливостей организма (проба Мартінета, проба з присіданнями, проба Флака, проба Руфье, ортостатична проба та ін.), оцінка психофізіологічного стану (оцінка уваги, оперативної пам’яті, здатності витримувати темп діяльності), інтелектуальні і особистісні якості, рефлексодіаг-ностіка, пунктурна диагностка (метод Р. Фолля, метод І. Накатані, метод І. Брату, пресопунктура, мануальна діагностика [9].

Педагогічне діагностування — це вид діяльності, мета якої полягає у встановленні і вивченні ознак, що характеризують стан і результати процесу навчання, і що дозволяє на цій основі прогнозувати можливі відхилення, визначати шляхи їх попередження, а також коригувати процес навчання з метою підвищення якості його результату.

У поняття «діагностування» вкладається ширший і глибший зміст, ніж у поняття «перевірка знань, умінь і навичок» учнів. Останнє тільки констатує результати, не пояснюючи їх походження, у той час як діагностування включає контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, розглядає результати з урахуванням способів їх досягнення, виявляє тенденції, динаміку дидактичного процесу.

Завдання педагогічної діагностики — розробка методів розпізнавання стану особистості (або групи) шляхом фіксації його найважливіших (визначальних) параметрів та співставлення виявлених параметрів із законами і тенденціями педагогіки для прогнозу поведінки досліджуваного об'єкта, прийняття рішення про вплив на його поведінку в наміченому напрямку [8]. фізичний реабілітація донозологічний діагностика Предмет педагогічної діагностики — планування оптимальних педагогічних процесів, тобто реалізація ефективного навчання за рахунок менших витрат і раціонального поєднання організаційно-дидактичних засобів та методів навчання.

Важливість діагностичної діяльності фахівця фізичної реабілітації зумовлює необхідність формування діагностичної компетентності. Український педагогічний словник визначає компетентність як сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: уміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію [2, с. 171]. Компетентним є фахівець, який володіє значним обсягом знань, умінь і навичок у певній сфері, що дозволяє йому виконувати не лише стандартні професійні функції, а й реалізувати творчі та інноваційні можливості [5, с. 12].

Компетентність базується на глибокому, досконалому знанні сутності справи, способів і засобів досягнення мети, здатності приймати правильні рішення, у структурі компетентності виділяють знання, досвід (уміння, навички, професійну інтуїцію), професійну культуру, індивідуальні особистісні якості [3, с. 1].

Галузевим стандартом напряму підготовки 6.10 203 «Здоров'я людини» передбачено формування групи компетенцій: соціально-особистісні, загальнонаукові, інструментальні та професійні (загально-професійні і спеціалізовано-професійні).

Загально-професійні компетенції, згідно з Галузевим стандартом, включають:

• — базові уявлення про загальну теорію і практику здоров’я, психологічні і педагогічні прийоми фізичного виховання і оздоровлення;
• — володіння методами спостереження, аналізу і синтезу, принципами структурної й функціональної організації об'єктів і процесів в галузі забезпечення здоров’я людини;
• — здатність застосовувати основні методи аналізу й оцінки стану здоров’я різних верств населення;
• — уявлення про сучасні вітчизняні і зарубіжні методи фізичної реабілітації, міжнародні стандарти якості життя людини;
• — базові знання про загальні принципи і методи перспективного, поточного, оперативного планування заходів з фізичної реабілітації, здатність реалізувати відповідні заходи;
• — базові знання спортивної медицини, спортивної фізіології, значення спорту для здоров’я людини;
• — здатність до освітньої діяльності підвищення освітнього, культурного, професійного рівня персоналу, впровадження педагогічних і психологічних технологій у фізичному вихованні населення, просвітницькій діяльності щодо здорового способу життя.

Спеціалізовано-професійні компетенції включають:

— володіння знаннями основ біохімії та біохімії спорту при застосуванні гімнастики, плавання та інших спортивних занять та методів їх викладання;

здатність застосовувати знання анатомії, вікової анатомії людини, динамічної анатомії, морфології, гістології при визначенні методів фізичної реабілітації при певних захворюваннях людини;

• — володіння знаннями основ біохімії та біохімії спорту при застосуванні гімнастики, плавання та інших спортивних занять та методів їх викладання;
• — володіння знаннями з педагогіки, медичної психології, вікової психології, психології спорту, корекційної психології для визначення методів роботи з хворими і інвалідами;
• — володіння основами клінічної патології, етіології, патогенезу, та можливими ускладненнями при перетренуваннях та гострих перенапруженнях на заняттях фізичною культурою та спортом;
• — володіння знаннями щодо масажу як складової системи засобів збереження, формування, розвитку, відновлення здоров’я;
• — володіти знаннями з гігієни і санітарії;
• — бути спроможними використовувати новітні реабілітаційні технології та сучасні діагностичні системи у професійній діяльності.

Реалізація здоров’язберігальної спрямованості компетентності фахівця фізичної реабілітації можлива за умови володіння у першу чергу діагностико-прогностичними уміннями і навичками, що входять до складу соціально-особистісних і професійних компетентностей і формуються на основі комплексу інтегрованих природничонаукових знань. Діагностичний контроль за фізичним розвитком є невід'ємною складовою навчального процесу та медичного обслуговування, включає заходи, спрямовані на оптимізацію, безпеку та ефективність фізичної культури. Комплексний діагностикопрогностичний контроль є комплексним компонентом педагогічного процесу, забезпечує своєчасне визначення рівня функціональних можливостей організму, адекватність фізичних навантажень, раннє виявлення ознак хвороб і ушкоджень.

Діагностична компетентність визначається нами як інтегративна властивість особистості, яка має складну системну організацію і є сукупністю, взаємодією і взаємопроникненням педагогічного й донозологічного компонентів, ступінь сформованості яких відображає готовність і здатність майбутнього фахівця фізичної реабілітації використовувати сучасні методики оцінки функціонального стану в процесі збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я особистості або групи людей.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямку. Отже, сучасний фахівець фізичної реабілітації визначається як особистість, яка володіє діагностичними знаннями, уміннями та навичками, котрі дозволять їй у професійній діяльності використовувати фізичні вправи, масаж та природнічинники як природовідповідні засоби відновлення і збереження здоров’я людини. Діагностична компетентність розглядається у єдності реабілітаційно-оздоровчого та освітньо-професійного компонентів як інтегративна властивість особистості, що має складну системну організацію і є сукупністю, взаємодією і взаємопроникненням педагогічного й донозологічного компонентів.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягають у розробці критеріїв, компонентів та рівнів сформованості діагностичної компетентності майбутнього фахівця фізичної реабілітації та проведенні комплексного констатувального експерименту в рамках досліджуваної теми.