Подолання формалізму у практиці духовно-морального виховання молоді на основі гуманістичних цінностей

Стаття присвячена науковому аналізу проблем пошуку способів подолання формалізму в духовно-моральному розвитку юного покоління, підвищення ефективності виховного процесу, створення сприятливих педагогічних умов формування особистості на базі гуманістичних цінностей.

Ключові слова: гуманізація виховання, формалізм у забезпеченні духовно-морального розвитку, соціокультурна ситуація, духовність, гуманістичні цінності. формалізм виховний педагогічний В статье раскрыто особенности поиска способов преодоления формализма в обеспечении духовно-нравственного развития молодежи, повышения эффективности процесса гуманистического воспитания в нынешней социокультурной ситуации, создание благоприятных условий для воспитания личности на основе гуманистических ценностей.

Ключевые слова: гуманизация воспитания, формализм в обеспечении духовнонравственного развития, социокультурная ситуация, духовность, гуманистические ценности.

The article is devoted to the scientific analysis of the problem connected with the ways to overcome formalism in the spiritual and moral development, improving the efficiency of the educational process, creation of favorable pedagogical conditions for a personality development based on humanistic values. The process of consciousness humanization should follow a deep analysis of psychological and educational problems, overcoming formalism, searching the most effective ways of spiritual and moral education in terms of the personality-oriented concept, attempts to transform the existing educational concepts into the humanistic paradigm of educational environment.

The ways to improve the efficiency of humanistic education are connected with the formalism overcoming (which is possible due to unsystematic approach, elimination of unwanted pupils' engagement with too much activities), improving the educational activities of the teaching staff, creating a favorable moral-psychological climate at the educational establishment, the correct choice of the educational curricular according to the purpose and level of education of all participants of the educational process, etc.

Key words: humanization of the educational process, formalism in providing spiritual and moral development, the socio-cultural situation, spirituality, humanistic values.

Постановка проблеми. Нинішня соціокультурна ситуація характеризується переглядом цінностей, зміною пріоритетів у системі освіти, подоланням стереотипів минулого. Переосмислити наявний досвід необхідно на користь гуманістичних потреб людини. Трансформація свідомості в контексті її гуманізації має відбуватися на основі ґрунтовного аналізу психолого-педагогічних проблем, подолання формалізму, пошуку ефективних способів духовно-морального виховання за допомогою особистісно орієнтованого підходу, реалізації гуманістичної парадигми (емоційного стимулювання) [3].

Метою статті є аналіз способів подолання формалізму в духовно-моральному розвитку молоді, визначення чинників підвищення ефективності виховного процесу, сприятливих педагогічних умов формування особистості на основі гуманістичних цінностей.

Аналіз останніх досягнень напряму досліджень. У період глобального поширення гуманістичного світогляду, розвитку духовної культури особистості існує потреба в подоланні формалізму і пошуках ефективних способів організації навчально-виховного процесу. Цьому присвячені дослідження із гуманізації й гуманітаризації освіти, духовноморального розвитку особистості (А. Бойко, О. Вишневський, М. Казакіна, Н. Нікандров, Ж. Омельченко, Л. Попов, В. Скиба, Ф. Стефанюк, А. Сущенко, С. Тищенко, Н. Трофімова). Організація виховання розглядається відповідно до особливостей ціннісно-смислового буття людини в сучасних умовах, до історичної логіки, що передбачає повноцінне духовноморальне гуманістичне виховання особистості.

Виклад основного матеріалу. Наше дослідження здійснюємо в контексті розв’язання педагогічною наукою виховних проблем в умовах широкої інтеграції культурно-освітніх процесів у межах Болонської декларації, масового застосування засобів інформаційнокомунікаційних технологій. Нині відчутний брак духовно-морального розвитку, комунікативних навичок міжособистісного толерантного спілкування в молодих людей, від яких залежить майбутнє [7]. Цивілізоване суспільство усвідомлює, що його духовне відродження має просуватися вперед, оскільки молодь потрібно готувати до добропорядного життя, партнерських взаємин на основі діалогу й гуманістичних знань, використовуючи насамперед національні й загальнолюдські цінності.

Публікації вітчизняних і зарубіжних авторів підтверджують важливість проблеми підготовки молодого покоління до добропорядного життя, його морально-професійного становлення в сучасних соціокультурних умовах. Із позиції пріоритету гуманістичних цінностей розглядають духовне оновлення суспільства І. Геращенко, Д. Донцов, В. Ковальчук, І. Кравченко. Філософи, які досліджують проблеми становлення особистості (Г. Ващенко, Ю. Завгородній, В. Зоц, В. Котусенко, О. Левченко, Ю. Терещенко) наголошують, що сформованість гуманістичних духовно-моральних ціннісних орієнтацій — найважливіша передумова активності особистості в соціальній і культурно-історичній творчості. Тому важливим завданням є створення сприятливих педагогічних умов для духовно-морального виховання юного покоління на основі духовних цінностей. Демократичні тенденції розвитку українського суспільства на початку ХХІ століття, інтеграція у світове співтовариство, визнання глобальних проблем людства зумовили об'єктивне зростання ролі його духовно-моральних засад, потребу суттєвих змінах та оптимізації процесу гуманістичного виховання [5].

Навчальний заклад має фундаментальне значення для розвитку суспільства і моделює майбутнього громадянина, визначає його життєво важливі пріоритети й цінності. На думку О. Столяренко [7], для виконання цієї важливої місії мають бути чітко розроблені концептуальні засади і практичні рекомендації для виховання громадянина на основі глобальних гуманістичних тенденцій, усвідомлення кожним власної цінності та життя іншого, формування толерантності, збереження вищих духовних надбань людства, осмислення сенсу свого існування [7]. Із цією метою мають бути запропоновані оптимальні способи розв’язання цього завдання, подолання формалізму минулого. Для цього зусилля науковців і педагогів-практиків насамперед спрямовані на розроблення й апробацію інноваційних моделей, ефективних форм і методів морального виховання [2].

Важливою умовою гуманізації суспільства є подальший розвиток культури, особливо духовної [4]. Переорієнтація світогляду на загальнолюдські інтереси, гуманістичні цінності, прагнення допомогти кожному — ось лише деякі орієнтири, які можуть допомогти людству спрямувати науково-технічний прогрес у гуманному напрямі й використовувати його досягнення на благо людини. Вагома роль у розв’язанні цих завдань належить освіті, зокрема мається на увазі поінформування суспільства за допомогою форм і методів роботи. І те, наскільки вони будуть співзвучними науково-технічному прогресові, як будуть задовольняти запити молодого покоління, буде залежати успіх просування нашого суспільства до цивілізованих засад життєвлаштування, до гармонізації інформаційного суспільства і пріоритету гуманістичних цінностей.

В умовах тенденцій сучасного світового розвитку, поширення гуманістичного світогляду, оновлення духовної культури втратили актуальність традиційні в педагогіці форми і методи виховання молоді. Для вітчизняної психолого-педагогічної науки початку ХХІ століття характерним є пошук, обґрунтування і впровадження нових моральних засад побудови освітнього простору в Україні, де формування гуманістичних цінностей займає чільне місце у розв’язанні проблем духовного, інтелектуального і фізичного розвитку особистості, забезпеченні ефективних умов її соціалізації та підготовки до самостійного життя.

У дослідженні взято за основу ідеї діалогізму та діалогової концепції (М. Бахтін, В. Біблер, О. Майєр), детермінованості морального розвитку особистості специфікою її ставлень до світу, природи та до інших людей; сукупність ідей, що характеризують і пояснюють процес соціалізації (Б. Вульфов, І. Кон, А. Мудрик, Л. Новіков, М. Рожков); визнання ролі активності особистості в її розвитку; сучасні дослідження із проблем толерантності (Р. Валітова, Д. Зінов'єв, В. Лекторський), концепції толерантності як однієї з головних умов гуманізації суспільства, установлення ефективної взаємодії та взаємовідносин Г. Солдатової, Є. Клєпцової, А. Байбакова; концепції представників гуманістичного напряму в педагогіці (К. Вентцель, С. Гессен, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Ш. Амонашвілі).

Загалом поняття «гуманізація виховання» трактується як реалізація принципів світогляду, в основі якого лежить повага до людей, турбота про них у процесі побудови відносин між педагогом і вихованцем, педагогічна увага до інтересів і проблем молодої людини, формування у вихованців ставлення до людської особистості як до найвищої цінності у світі [3], а «духовність» — як вищий рівень розвитку й саморегуляції зрілої особистості, на якому основними орієнтирами її життєдіяльності є вищі людські цінності (ідеї, речі, явища, які мають для людини чи суспільства в цілому позитивне значення); це індивідуальна здатність до світоі саморозуміння, орієнтація особистості на вчинки «заради інших», пошук нею морального абсолюту [4].

У результаті аналізу ситуації, пов’язаної із наявними труднощами і проблемами в моральному вихованні молоді, зміною пріоритетів, парадигм, ціннісних орієнтацій постало завдання пошуку оптимальних способів педагогічного впливу на вихованців. Тому в нашому дослідженні розглядаємо питання розроблення методики оптимізації виховного процесу, від чого залежатиме ефективність процесу гуманістичного виховання молоді.

Подолання формалізму у виховній роботі загальноосвітнього навчального закладу можливе завдяки запобіганню безсистемності, усуненню заорганізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному процесі вважаємо такі:

• — однобічно аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку особистості й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;
• — перевагу кількості виховних впливів, що суперечить характеру процесу розвитку вихованців, який визначається передусім якістю;
• — однобічність трактування педагогічного впливу. Так, бесіду, доручення нерідко вважають засобом лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами;
• — відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, який суперечить динамізму розвитку особистості, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та інших традицій;
• — невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм розвитку людини й колективу, у якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне;
• — зовні показний характер виховної роботи, що суперечить особливостям внутрішнього розвитку людини, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується, їх мета — розвиток внутрішніх налаштувань;
• — незавершеність, неповноту виховних впливів, їх однобічно навчальний характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень уважається тільки об'єктом впливу і стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктні, а мають бути суб'єкт-суб'єктними. Особистість старшого, або більш досвідченого, не має пригнічувати своєю перевагою чи авторитетом особистість молодшого або менш досвідченого.

Із метою вдосконалення виховного процесу пропонуємо забезпечити такі чинники:

• — організацію виховних центрів (створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій). Інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них;
• — органічне узгодження завдань школи з потребами довкілля (допомога населенню в охороні та збільшенні багатств природи, орієнтація учнів на вибір професії, потрібної для їхнього міста чи села);
• — створення морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою та освіченою. Це потрібно й суспільству. Необхідно долати тимчасове явище неповаги до вихованості й освіченості, яке, на жаль, ще існує;
• — вибір раціонального змісту виховання відповідно до його мети й рівня вихованості колективу та окремих учнів, урахування найбільш актуальних напрямів у цій роботі;
• — розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. У виховному процесі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди й переконання учнів, але не забезпечують формування відповідних навичок поведінки. Так виникає розрив між свідомістю та поведінкою деяких школярів, а залучення вихованців до різноманітних видів діяльності сприяє його подоланню;
• — своєчасне проведення виховних справ, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко такі заходи проводять лише після того, як неприємний випадок уже стався;
• — використання різноманітних форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі, що спонукають до вияву активності, ініціативи й самостійності учнівської молоді, у підготовці та проведенні яких учні брали б активну участь;
• — підвищення емоційності виховних заходів. Вимога ґрунтується на таких положеннях: а) знання засвоюються швидше і стають переконаннями за умови, якщо учень до них не байдужий, якщо він емоційно переживає у процесі їх засвоєння; б) провідною рисою ментальності українця є емоційність;
• — створення педагогічних умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти й самовиховання;
• — подолання авторитарного стилю, підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві. Навчальний заклад має стати взірцем демократизації українського суспільства, а учні за час навчання в ньому повинні набути відповідного досвіду стосунків.

Оптимізація навчально-виховного процесу є «неперехідною загальною інновацією, що стосується педагогічної системи в цілому» (Г. Сазоненко) [5]. Оптимальним, за трактуванням Ю. Бабанського [1], можна вважати такий процес, який відповідає водночас таким критеріям: а) зміст, структура й логіка його функціонування забезпечують ефективне та якісне розв’язання завдань виховання й розвитку молодих людей відповідно до державних програмних вимог на рівні максимальних можливостей кожного; б) досягнення поставленої мети відбувається без порушення норм витрат часу, що запобігає фактам перевтоми вихованців і педагогів. На думку науковця, методологічною основою оптимізації є системний підхід, що передбачає розгляд усіх компонентів виховного процесу в єдності закономірних взаємозв'язків, урахування загальної теорії управління складними динамічними системами. Оптимізація ґрунтується на філософській категорії міри та заперечує абсолютизацію тих чи інших компонентів педагогічної системи, завищення або зниження темпів діяльності, її складності та передбачає вибір оптимальної міри їх застосування. Головними мотивами пошуку нами оптимальної гуманістичної технології в навчальному закладі стали такі чинники:

• — удосконалення національної системи освіти, у якому визначаємо такі провідні тенденції: відродження національної самосвідомості, української культури, мови, виховання громадянина-патріота, гуманіста, урахування ментальності нашого народу; прагнення до інтеграції у світове співтовариство, співіснування з іншими народами на основі принципів толерантності;
• — особлива філософія виховання (зміна пріоритетів, парадигм, ціннісних орієнтацій у контексті інтеграції, гуманізму, толерантності);
• — створення системи оптимально доцільного й ефективного, поетапного процесу морального виховання молоді різних вікових категорій.

Упровадження оптимальної гуманістичної технології виховання відкриває можливості для розвитку особистості на базі загальнолюдської моралі, забезпечує умови та мотивацію самовдосконалення. Набуття умінь і навичок системного саморозвитку й особистісної самореалізації має чітко окреслений соціальний вимір і визначає зміст розвивального навчання й гуманістичного виховання. Навчальний заклад сприяє входженню в контекст сучасної культури, становленню гуманної особистості як стратега життя, гідного людини. Сьогодні таку освітню установу можна назвати школою культури життєвого самовизначення. У вихованців формується розуміння того, що навчитися жити — означає сформувати власну гуманістичну позицію, світогляд, ціннісне ставлення до себе та інших [7]. Обрані форми, методи й виховні технології спрямовані на допомогу у складанні життєвої програми, проекту (власне проектування майбутнього), на усвідомлення того, як пізнати себе (самопізнання), оцінювати себе (самооцінка), визначити власне життєве кредо, мету (розуміння цілей і життєвої стратегії), здійснювати самоаналіз (рефлексію) і, звичайно, як планувати діяльність задля досягнень для свого майбуття, формувати готовність робити відповідальний життєвий вибір. Зрештою, у класичній педагогіці зазначено: де немає ланцюжка самостійно пройдених вихованцями шести етапів: мета — мотив — дія — засіб — результат — оцінка (до цього варто додати ще рефлексію, що є обов’язковою на кожному з етапів організації діяльності), там немає виховної діяльності. Остання визначається нами як активність, спрямована на досягнення особистісно або громадсько значущого результату. Для цього можна використати якнайширший арсенал виховних засобів, наприклад, В. Селіванов [6] відносить до них те, що використовує індивід для засвоєння культурних надбань, усього досвіду людства. Це можливо насамперед на основі диференційованого використання різних видів діяльності, що забезпечують як відповідну міру засвоєння знань, так і певний рівень їх використання.

Досить поширеною є точка зору, що засобом виховання може бути будь-який об'єкт середовища, усе те, що нас оточує, звичайно, окрім нас самих, оскільки людину не можна використовувати в якості засобу. Так, Д. Бєлухін [2] стверджує, що засіб виховання — об'єкт середовища чи життєва ситуація, яка спеціально включається у виховний процес. Основними предметами праці у виховному процесі є моральні й естетичні почуття, знання, переконання, ідеали, характер, воля та інші якості та властивості особистості, які не сприймаються органами чуття.

У вихованні засобом є діяльність учня. Формування якості особистості відбувається в результаті духовної діяльності, «праці душі»: емоційного сприйняття, перероблення нового у свідомості і формулювання висновків, а не прямого впливу матеріальних предметів на органи чуття. Людину виховує та діяльність, яка викликає в неї відповідні почуття і ставлення. У вихованні використовується фактично ввесь предметний світ довкола вихованця.

Але не всі предмети є засобами виховання — вони включаються у виховний процес лише як елементи середовища існування та перетворюються в діяльності (зовнішній чи внутрішній, фізичній і духовній). До засобів можна віднести всі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досягають поставленої мети. І. Харламов [8] як засоби виховання розглядає конкретні заходи чи форми виховної роботи (бесіди, збори, вечори тощо), види діяльності (заняття, гуртки, конкурси), а також предмети (картини, кінофільми), які використовуються під час застосування того чи іншого методу. Отже, засобами виховання можна вважати доцільно організовані методичні способи розв’язання виховних завдань. Ними можуть бути предмети, що використовуються у вихованні (наочні посібники, книги, радіо, диски з відеозаписами, комп’ютерна техніка, телебачення), види діяльності (засоби мистецтва, живе слово учителя, ігри, громадська, соціально корисна, фізкультурноспортивна робота, самодіяльність).

Однак найбільш дієвим виховним засобом є спілкування, взаємодія з іншими, що є характерною потребою індивіда. В основі взаємин лежить базова органічна потреба будь-якого живого організму в діяльності. Оскільки людина істота суспільна, то її сутність реалізується й розвивається лише у громадській діяльності, а основу будь-якого її виду складає спілкування з іншими для обміну інформацією, взаємодії у спільній діяльності (функціонально-рольовий аспект), сприйняття людьми один одного (особистісний — співпереживання, емоційний контакт, розуміння).

У державних освітніх документах наголошено, що в епоху державного й духовного відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної системи освіти й виховання, яка має забезпечити вихід молодої незалежної української держави на світовий рівень. Так, у державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХ 1 століття) головною метою національного виховання визначено набуття молодим поколінням соціального досвіду; успадкування духовних надбань українського народу; досягнення високої культури міжнаціональних взаємин; формування в молоді незалежно від національності особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Висновок

Аналізуючи процеси, що відбуваються в молодіжному середовищі, вважаємо, що пріоритетна роль у розвитку особистості має відігравати орієнтація на полікультурні принципи, виховання гуманної особистості.

Способи підвищення ефективності процесу гуманістичного виховання пов’язані з подоланням формалізму (що можливо завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорганізованості вихованців безліччю непотрібних заходів), удосконаленням виховної діяльності педагогічних колективів, створенням у навчальному закладі сприятливого морально-психологічного середовища, підбором раціонального змісту виховання відповідно до його мети й рівня вихованості всіх учасників педагогічного процесу, розумним співвідношенням між інформаційними методами впливу й залученням юних людей до різних видів діяльності, застосуванням різноманітних форм і методів виховання (інтерактивних, інноваційних).

Список використаних джерел

• 1. Бабанский Ю. К. Избранные педагогические труды / сост. М. Ю. Бабанский. — М.: Педагогика, 1989. — 560 с.
• 2. Белухин Д. А. Личностно ориентированная педагогика в вопросах и ответах / Д. А. Белухин. — М.: Моск. пс.-соц. инс-т, 2006. — 312 с.
• 3. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. — Кн. 2.: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади: наукове видання / І. Д. Бех. — К.: Либідь, 2003. — 344 с.
• 4. Бех І. Д. Виховання особистості: Кн. 3: Сходження до духовності: наукове видання / І. Д. Бех. — К.: Либідь, 2006. — 272 с.
• 5. Сазоненко Г. С. Педагогічні технології / Г. С. Сазоненко / упорядн.: Г. Кальченко, Т. Вороненко. — К.: Шкільний світ, 2009. — 128 с. — (Бібліотека «Шкільного світу»).
• 6. Селиванов В. С. Основы общей педагогики: Теория и методика воспитания: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / под ред. В. А. Сластенина. — М.: Академия, 2002. — 336 с.
• 7. Столяренко О. В. Виховання культури толерантних взаємин у студентської молоді: навчально-методичний посібник / О. В. Столяренко, О. В. Столяренко. — Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. — 248 с.
• 8. Харламов И. Ф. Нравственное воспитание школьников: Книга для учителя / И. Ф. Харламов. — М.: Просвещение, 1989. — 176 с.