Головне джерело моральності

Сказане вище спонукає нас по-іншому глянути на поняття «джерела моральності». Не варто сперечатись з приводу того, чи отримав Мойсей на горі Сінай дві кам’яні плити з Заповідями Божими. Біблія не та книга, яку можна читати поверхнево, як детектив. Поглянемо на це інакше: людина має в собі початки моральності від створення, а кожна окрема особа — від народження. Підставу для цього дає нам той факт, що з усіх живих істот лише в ній від природи існує почуття моральності, прагнення до ідеалу Добра. На цю обставину звернув увагу К. Ушинський «На честь людській природі, слід сказати, що немає такого серця в якому не було б безкорисливо добрих поривань …» Першим і основним паростком моралі є, за висловом І.Канта, «моральний закон в мені», за значенням і певністю існування він може бути поставлений поряд із «зоряним небом наді мною». Але сумління не визначається генами. Надто воно було б неоднозначним, різноманітним. Вона і не зароджується внаслідок виховання, бо слідів її не було б у багатьох людей, котрі виховуються у винятково негативних умовах. Тим часом воно є у кожному з нас. Людина може «загубити» сумління, «поміняти», «приспати», «продати» його тощо. Вона може і не розвинути його, але залишки його, як тінь, всюди і завжди йдуть за нею.

Цікаве припущення щодо появи сумління у людині висловлює російський педагог С.Соловейчик. На йог думку, вона одержує «моральний закон», тобто сумління, разом з рідною мовою. Важко погодитись з тим, буцімто мова є «носієм і джерелом» сумління, бо в ньому «наявні всі найважливіші уявлення про добро і зло, наявне поняття правди». Ми можемо сказати про матір: «мама», «матуся», «матусенька» і т. ін. Але це ще не є свідченням наявності сумління в мові, і дитина не одержує його так само, як кашу в тарілці і молоко в склянці. Мова є зовнішнім сигналом щодо наявності сумління в людині, виразником її душі, універсальним засобом передачі іншим людям власних почуттів моральності. Станом нашої душі зумовлений вибір того чи іншого слова.