Особливості станової структури

Розвиток феодалізму проходив у різних німецьких герцогствах досить нерівномірно. Вкорінені пережитки родоплемінного устрою збереглися, наприклад, в Саксонії, яка надзвичайно охороняла свою автономію, старовинні племінні звичаї населення.

В ХІ - ХІІ ст. в Німеччині сформувались основні класи — стани феодального суспільства. Багаточленні війни мали сприятливий характер для утворення воєнно-рицарського стану. Його верхівка складалась з різнорідних елементів родової та служилої аристократії. До першої належали герцоги, племені князі, які перетворилися в великих землевласників. Аристократія складалась в основному з осіб графського рангу., яка сконцентрувала в своїх руках важливі світські та церковні посади в адміністративних округах (графствах). Великими землевласниками стали також фогти — королівські чиновники, які виконували судові функції в церковних вотчинах. В міру феодалізації Німеччини в період ХІ - ХІІ ст. ці вищі прошарки поступово консолідуються, утворюючи потужний союз сепаративних сил, вже не зацікавлених в сильній центральній владі. Поступово проходить їх злиття в стани територіальних князів. До цього стану також увійшли церковні магнати — «князі церкви». Остаточно дані стани оформляються в середині ХІІІ ст.

Середнє та мале рицарство утворилось не тільки з малопоміщицьких дворян, але й з верхівки вільного селянства. Після військової реформи Генріха І (919 — 936) будь-який вільний селянин, який вмів воювати на коні, зараховувався до військового стану ⁾. В число рицарів зараховувались також міністеріали, які виділились зі слуг короля та феодалів, які виконували деякі адміністративні функції.

Утворюються стани імперських службовців, вони несли разом з.

військову службу. До ХІІ ст. багато з них отримують волю та землі, та зливаються з різноманітними станами рицарства. В ХІІ ст. ще збереглося ділення на «благородних» ба «неблагородних» рицарів, але в 1186 р. був виданий указ про заборону вступати до рицарського стану синам селян та священиків.

Феодальне дворянство та духовенство було розділено по ієрархічному принципу на своєрідні ранги, так звані щити. «Саксонське зерцало» вказувало сім військових «щитів» (рангів): король, духовні князі (єпископи, абати), світські князі та їх васали та ін. В ранги були включені також «неблагородні» вільні «шефенські» стани. з них підбирались судді в общинних судах — шеффени. Пізніше вони перетворились в нижчу категорію «благородних».

Селяни в Німеччині до ХІІІ ст. розділялись на дві категорії - вільні та невільні. Вільні селяни відповідно до «Саксонського зерцала» складались з селян — чиншовиків та орендаторів. Чиншовики — це користувачі панською землею з виплатою встановленої грошової повинності. Вони підрозділялись на дві групи: одна з них могла передавати земельні тримання в спадок та продавати його, друга була позбавлена даного права. Орендарі не мали своєї землі, вони отримували землю тимчасово. Фактично чиншовики та орендарі знаходились в залежності від феодальних землевласників. Більша частина селян знаходилась в залежності не тільки фактично, але і юридично, Цю категорію селян складали напіввільні батраки та залежні кріпаки. Численні форми залежності, в тому числі перехідні, свідчать про незавершеність в даному періоді процесу феодалізації та закріпачення селянства. В міру розвитку феодалізму різниця між різними категоріями селян руйнувалась ⁾.

В прикордонних областях Німеччини, на кордонах між герцогствами з Х ст. почалось будівництво багаточисленних фортець — бургів, частина яких згодом перетворилася в міста.

В ХІ - ХІІ ст. в результаті розвитку міст став утворюватись особливий прошарок вільних людей — городян. Взаємовідносини міст з імператорською та місцевою сеньйоральною владою відрізнялось в Німеччині особливою гостротою. Союз імператорської влади та міст тут фактично не склався.