Газовый ринок Європи 2010

Сегодня власні запаси й видобуток газу Європи є дуже скромними — всього 3,5% та дванадцяти% від світових показників, відповідно. Особливо бачимо, коли Європу та Росію, де доведені запаси півострова Ямал в 3 разу перевищують запаси усього європейського континенту. А попит економіки природного газу у Європі збільшується, що створює передумови належала для розширення імпорту. Аналіз майбутніх європейських проектів показує, частка традиційних постачальників Європи, як та власне видобуток газу до ЄС, знижуватиметься. Традиційні зовнішні експортери збільшать свої поставки на європейський ринок, проте, сукупна європейська видобуток і постачання із Росії та Алжиру становитимуть лише 534 млрд. м3.

Проте, про загрозу дефіциту годі й казати. По-перше, можуть збільшити свою присутність і призначає нові постачальники — Африка, держави колишнього СРСР і країни Перської затоки, які мають значними можливостями з видобування й експорту газу. По-друге, Росія, яка збереже становище ведучого експортера газу Європи, зможе збільшити обсяг експорту газу на європейський ринок з допомогою розвитку власних проектів і завдяки інтеграції на ринок газу республік Середньої Азии.

У 2002 року споживання газу у Європі, якщо судити з даних Міжнародного енергетичного агентства, становило 516,6 млрд. м3. Цю цифру є сумарний результат споживання газу європейськими країнами Організації економічної та розвитку (488,4 млрд.), запропонований МЕД Словаччині і групою країн південно-східної Європи (28,2 млрд.), не які входять у цю организацию.

Європа «2002: 516,6 млрд. м3.

Основний імпорт припадав на провідні промислові країни континентальної Європи — Францію, Німеччину зі Італію, чиє споживання перебувало лише на рівні 43,57 млрд. м3, 93,9 млрд. м3 і 69,3 млрд. м3 відповідно. Сумарний попит на природний газ у тих трьох країнах становив 40% від загальноєвропейського. Якщо проаналізувати сумарні потреби у природному газі європейських учасників великий «вісімки», але це перелічені вище країни плюс Великобританія, де за 2002 року було витрачено 99,6 млрд. м3, частка цих країн загальному споживанні континенту становила 59,3%. Проте з великої європейської «четвірки» лише Великобританія могла самостійно забезпечити свої потреби у природному газі. У 2002 року приблизно 15,3% загальноєвропейського споживання складали країн Центральної і Східної Європи, а 25,4% на звані «малі» країни Західної Європи, включаючи Скандинавію і країни Піренейського півострова.

Видобуток Європи «2002:318,3 млрд. м3.

Європейські країни басейну Північного моря (Норвегія, Великобританія, Нідерланди) забезпечили основну видобуток газу на континенті, основними зовнішніми експортерами для «старого світла» залишалися Росія та Алжир. Спільно п’ять країн утримували більш 84% європейського газового рынка.

Великобританія перебуває у час перебуває на піднесенні своєї видобутку газу, пік якої, згідно з прогнозом Британського центру енергетики, доведеться на певний 2005;2006 роки. Обсяг запасів країни на континентальний шельф Північного та Ірландського морів становить лише 730 млрд. м3. За рік розробка родовищ континентального шельфу забезпечила країні здобич у обсязі 108,4 млрд. м3. Із середини 90-х років Великобританія видобуває досить газу, щоб відмовитися від імпорту, проте країна продовжує закуповувати газ сусідньої Норвегії потреб Шотландії, і навіть здійснювати транзит норвезького газу. У 2002 року, за даними МЕД з Великобританії на континент через Ла Манш пройшло 13,63 млрд. м3.

При видобутку на родовищах континентального шельфу 67,61 млрд. м3. Норвегія експортувала в континентальну Європу близько 56,3 млрд. кубів. Головними покупцями норвезького газу у Європі є 5 німецьких компаній, у тому числі Ruhrgas, французька компанія GasdeFrance, нідерландські — Gasunie і SEP та інші з Іспанії, Австрії, Бельгії, Італії, Польщі й Чехії. Цими ринках норвезький газ становить конкуренцію російському експорту. Головним ринком збуту сьогодні Німеччина, де частка споживання норвезького газу становить близько 30%.

Протягом тривалого часу, з початку розробки родовища Гронінген, Нідерланди грали значної ролі на європейському газовому ринку. Власне, і сьогодні цей країна є найбільшим газовим експортером у середині ЄС. Нині чиняться спроби знайти в території країни та їхньому континентальний шельф нові запаси газу, розробкою яких можна було б замінити родовище Гронінген, що у стадії падаючої видобутку, які поки що бажаного успіху досягнуто не было. Но, тим щонайменше, торік у країні було видобуто 75,6 млрд. м3.

Інші виробники газу континенту видобули 2002 року 66,7 млрд. м3, з яких понад чверті посідає країни південно-східної Європи. Серед країн ОЕСР максимальний рівень видобутку посідає Німеччину (21 млрд. м3). Отже, континентальні виробники контролювали 61,8% газового ринку Європи, забезпечуючи стабільну подачу газу з трьох основних сегментів ринку: енергетики, в промисловості й житлово-комунального сектора.

Зовнішні експортери (без Росії): 68,8 млрд. м3.

Лідер африканського експорту газу Алжир, поставляє газ на континент з 1973 року, монополіст Піренейському півострові й загалом становить серйозної конкуренції Норвегії та Росії у інших країнах середземноморського басейну. За даними EIA, Алжирв 2002 року поставив на європейський ринок 57,1 млрд. м3 газу через магістральні трубопроводи і у вигляді СПГ, забезпечивши 11% споживання на континенті. Зараз подача газу на Південної Європи йде з найбільшого Африці родовища Хасси Р «Мілину, запаси якої складають 2,4 трлн кубов.

В міру зростання попиту у Європі досить все швидше може бути розвиток газової промисловості країни. Про це свідчить угодами про освоєння інших газових провінцій між алжирській компанією Sonatrach із низкою великих іноземних компаній, і навіть курсом керівництва країни на часткову приватизацію державних активів в нафтогазовому комплексі, що має підвищити її принадність у очах потенційних инвесторов.

Нігерія, другий африканський постачальник, що реалізувала з допомогою транснаціональних компаній Shell, TotalFinaElf і Agip 1999 року проект виробництву СПГ на острові Бонні (загальної стоимостью$ 3,8 млрд.), «забронювала» собі місце на європейському ринку газу, экспортировав на континент, за даними ВР StatisticalReview, 5,6 млрд. м3 у 2000;му та 6,75 млрд. м3 2001 року. У 2002 року, за оцінками МЕД нігерійський експорт становив 7,1 млрд. кубів, чи 1,3% ринку Европы.

Головною проблемою цих двох десятків країн по дорозі розвитку газової промисловості можуть бути політичні ризики, пов’язані з протистоянням радикальних ісламських угруповань уряду Алжиру і міжетнічними зіткненнями в Нигерии.

Інші експортери газу до Європи, до яких входять три країни Перської затоки (ОАЕ, Катар і Оман), Лівія, невеличке острівне держава Тринідад і Тобаго, і навіть російсько-казахстанське підприємство «КазРосГаз», у сумі поставили 4,6 млрд. м3.

Росія: 129,5 млрд. м3.

За попередньою звітності «Газпрому», поставки газу у Європу у торік було здійснено обсязі 129,5 млрд. м3, що становить 25% споживання. Із здачею родовища Заполярное, де «Газпром» у майбутньому має наміру добувати 100 млрд. м3, можна було подолання негативних тенденцій в газовидобуванню, пов’язаних із вступом до стадію падаючої видобутку найбільших родовищ «Газпрому»: Ведмежого, Уренгоя і Ямбурга. Сьогодні говорити про можливість збільшення експорту Росії до Європи. Адже тоді як країнах ЄС поставкам із Росії існує альтернатива як Норвегії та Алжиру, то, на перспективному ринку Східної Європи Росія фактично монополіст. Розширення присутності Росії на європейському газовому ринку потребує крім освоєння нової ресурсної бази диверсифікації маршрутів транспортування газу, чому служать нові газотранспортні коридори, такі як «Блакитний потік», зорієнтовані різні сегменти європейського ринку. Ці проекти створюють основу для стійкого експорту газу будущем.

Частка європейських виробників газу на європейському ринку за мінімальної попиті в 610 млрд м3 в год.

Європейський ринок газу 2002;го году.

Попит «2010: 610−640 млрд. м3.

До 2010 року економіка Європи на більшою мірою, ніж сьогодні, залежатиме від імпорту газу, який, можна вважати, залишиться другим енергоносієм після нафти. Як відомо, попит енергоносіїв визначається поруч економічних, демографічних і розширення політичних чинників. Наприкінці XX і на початку ХХІ сторіччя розвиток ринку енергоносіїв у Європі стає дедалі більшою мірою залежить від енергетичної політики країн континенту, однією з пріоритетів якої стає прагнення дозволяють збільшити частку газу у енергетичному балансі. Окрім бажання диверсифікувати споживання на континенті і знизити залежність від імпорту близькосхідної нафти, одній з причин застосування газу є її безпека для довкілля. Саме екологічний аспект робить газ привабливішим енергоносієм проти вугіллям чи нафтопродуктами для європейців, де екологічні руху більшою мірою впливають на політику государств.

Надалі прийняття загального законодавства сприятиме подальшого підвищення ролі газу економіці континенту. Вочевидь, що 2010 року процес законодавчого оформлення європейського газового ринку завершено, та ось у якої міри у законодавстві врахують інтереси провідних постачальників, говорити поки що складно. Це є предметом регулярних переговорів між зацікавленими сторонами.

Є кілька прогнозів споживання Європі, зроблених зарубіжні фахівці. Аналітики із Міністерства енергетики США стверджують, що у 2010 року європейської економіці знадобиться разом 640 млрд. м3 газу. Вже у лютому 2003 року з прогнозом МЕА виступив Р. Приддл, виконавчого директора організації, заявивши, споживання в Європі збільшуватиметься загалом на 2,1% на рік до 2030 року. Отже, до 2010 року, якщо виходити із розрахунків МЕД попит природного газу у Європі досягне 610 млрд. м3.

Оскільки методики американського Міністерства енергетики, і МЕА збігаються, то діапазон від 610 млрд. м3 до 640 млрд. м3 може визнаватися цілком реальным.

Пропозиція «2010: 534 млрд м3 +?

До 2010 року картина пропозиції газу на європейському ринку може змінитися. Видобуток газу на існуючих родовищах Північного моря істотно знизиться. передусім Норвегія і Великобританія зможуть забезпечити разом максимум 28% споживання газу на континенті, тоді як і 2002 року їхня загальна частка над ринком дорівнювала 34%.

Сумарна видобуток в Європі і експорт традиційних гравців европейскогорынка, Росії і близько Алжиру, становитимуть лише 534 млрд. м3, чи 87,5% від прогнозу попиту, запропонованого МЕА Отже, Європа потребуватимуть додаткових обсягах постачання газу із інших зовнішніх джерел у розмірі 76−106 млрд. м3. Вочевидь, що з вищевказаних країн додаткових можливостей експорту може лише в Росії завдяки реалізації нових проектів російськими компаніями і інтеграції середньоазійського газу в Єдину газотранспортну систему.

Але, тим щонайменше, дефіциту в Європі нічого очікувати, адже збільшать поставки іншим виробникам, частка якого ринку нині незначна, проте вони активно розвивають свою газову промисловість. Їх сукупний потенціал, орієнтований світовий ринок, становить приблизно 270 млрд. м3.

Цими виробниками є африканських країн, мають певні географічні переваги за близькості до ринків Південної Європи, країни Перської затоки і колишнього СРСР. Сказати точно, скільки газу ці держави безпосередньо зможуть експортувати до Європи, нині неможливо через наявність трьох чинників, як привабливість інших ринків, наприклад ринку країн азійсько-тихоокеанського регіону для країн Перської затоки чи російського ринку середньоазіатських производителей.

Європейські виробники: 270 млрд. м3.

Найстрашніше значно знизився рівень видобутку серед країн-лідерів, яке призведе навіть до поновленню імпорту газу, очікує Великобританію, де фахівці прогнозують різке зниження видобутку газу після 2006 року. Країна, за даними сайту Pilottaskforce, однією з засновників якого є Міністерство торгівлі, і промышленностиВеликобритании, становитиме на 2010 року 81 млрд. м3, що майже 30 млрд. м3 нижчий рівня 2002 року. Поки що в англійців, на відміну норвежців, немає проектів із запровадження в експлуатацію нових родовищ, і вони навряд чи з’являться, судячи компаній-операторів про відсутність нових запасів на континентальний шельф страны.

Становище Норвегії представляється значно більше вигідним. Стала видобуток на родовищі світового класу троль то, можливо доповнена виходом на максимальні показники видобутку родовищ Осгард і Західний Слейпнер, і навіть введенням у розробку цілого ряду нових родовищ. Найбільшими є Ормен Ланге і Сневит, чиї запаси становлять 400 млрд. м3 і 164 млрд. м3, відповідно. У цілому нині, за даними Норвезького нафтового директорату, до 2010 року видобування газу може сягнути 92 млрд. м3.

Трохи більшої порівнянню Норвегія рівень видобутку газу — 97 млрд. м3 повинна відбутися на сукупності на інших країн Європи, включаючи Нідерланди. З огляду на загальноєвропейського спаду може бути незначний приріст видобутку лише Італії та Данії. Проте загальна негативну тенденцію, пов’язана, передусім, із завершенням видобутку голландською родовищі Гронінген, переважатиме, збільшуючи залежність «старого світла» від газу інших регіонів мира.

Алжир: 84 млрд. м3.

Згідно з програмою розвитку газової промисловості цієї країни ситуація з алжирським експортом газу на європейський ринок у найближчому майбутньому має досить райдужно. Збільшення обсягів видобутку газу можна очікувати з допомогою входження у створення нових родовищ Охамет і Аменас, освоєння которыхбудет розпочато 2004 року. За оцінками інженерів компанії ABB, до 2008 року першою родовищі, яке у Сахарской пустелі поблизу лівійської кордону, максимальний рівень видобутку може сягнути 13,3 млрд. м3 на рік. До 11,8 млрд. кубів до 2010 року може бути доведене видобуток газу на родовищі Аменас. Вочевидь, що ці дві проекту стануть істотним підмогою існуючому алжирському експорту з Хасси Р «Мілину. Як заявляють представники національної компанії Sonatrach, Алжир зможе до 2010 року забезпечити подачу на європейський ринок 84 млрд. м3, ніби крізь газопроводи, які перетинають Середземне море, і у вигляді СПГ.

Росія: мінімум 180 млрд. м3.

Експортні контракти про поставки газу у Європу у 2010 року становлять 180 млрд. м3. Чи зможе країна продати більше газу до Європи? Відповісти це питання сьогодні дуже складно, проте є три базових чинника, не враховуючи яких говорити про розширення експорту російського газу неможливо. Першим чинником є положення на внутрішньому ринку газу, яке багато в чому залежати від цього, у напрямі піде реструктуризація газового сектора. Другим — необхідність введення нових видобувних і транспортних потужностей у російську газову промисловість «Газпром» і «незалежними» виробниками. Третій чинник — це співробітництво з середньоазіатськими виробниками газу і інтеграція їх газу російський ринок. Сукупність цих факторів надасть значний вплив на експортну стратегію России.

Найбільшим вітчизняним мегапроектом у видобутку має стати освоєння родовищ півострова Ямал, а газотранспорте планується будівництво Північно-Європейського газопроводу. За прогнозом американських фахівців EIA, щорічний експорт російського газу до Європи з 2010 року становитиме загалом 190 млрд. м3.

Сьогодні російські інтереси захищені системою довгострокових контрактів, від якої єдину Європу, на думку ряду фахівців, зокрема й ведучого економіста ВР П. Девіса, буде дуже складно відмовитися навіть до 2010 року. Причину експерт бачить у тому, кожна країна під час здійснення загальноєвропейських директив про лібералізацію керуватиметься також національними інтересами. Ряд країн ЄС вимагати гнучкішого підходу і збереження системи довгострокових контрактов.

До речі, про російських національні інтереси. У реалізації Ямальської програми, як основу газової промисловості майбутнього, зацікавлене держава. Не виключено, що проект освоєння Ямалу приймуть урядом і Президентом пріоритетним напрями для галузі Росії. Такий крок передбачається за проектом Енергетичної стратегії Росії до 2020 года.

Африка (без Алжира):59,8 млрд. м3.

Країни Африки мають розглядатися як найважливіший джерело поставок газу для Європи на силу їх географічну близькість до ринків і з те, що наймогутніші європейських компаній, такі як TotalFinaElf чи EN. I активну участь у здійсненні проектів із видобутку й транспортуванню газу з їхньої території. У розширенні імпорту газу Африки європейці зацікавлені, виходячи з власної стратегії диверсифікації поставок. Африканський газ тому легко має зайняти власний простір на європейському газовому рынке.

Серйозний стрибок у розвитку своєї газової промисловості до 2010 року планує здійснити Нігерія. Відповідно до прогнозованим показниками виробництва СПГ країни, Нігерія може збільшити експорт до Європи більш ніж 4 разу проти 2002 роком — з 7,1 млрд. м3 до 29,8 млрд. м3. Виконання програми розвитку газової промисловості Нігерії можна з допомогою будівництва нових заводів з допомогою кількох транснаціональних компаній, як-от ExxonMobil, Agip, ConocoPhillips і Statoil.

До 2010 року на європейському ринку з’явиться новий африканський гравець — Єгипет. Максимально можливий обсяг постачань з «країни пірамід» може становити, у разі успішного освоєння газових родовищ в дельті Нілу та Західній пустелі і початок будівництва заводу СПГ в Дамиетте, 18 млрд. м3. Бистре розвиток галузі єгипетської економіки буде забезпечена з допомогою іноземних компаний.

Значні спроби з збільшення експорту відкриває для Лівії співробітництво з італійськими компаніями. Освоєння родовищ і будівництво газопроводу на Сицилію можна буде Лівії збільшити експорт до Європи до 12 млрд. м3.

Країни колишнього СССР:136 млрд м3.

Більш цікаво подивитися на експортні можливості республік колишнього СРСР на світовому ринку з огляду на те впливу, яке газ Казахстану і Туркменистану може надати надалі розвиток експортної стратегії Росії. Адже силу своє географічне становища ці країни можуть реалізувати свій експортний потенціал відразу на декількох напрямах, зокрема і ринку России.

Казахстан до 2010 року, відповідно до Концепції розвитку галузі країни до 2015 року, планує експортувати близько 24 млрд. м3 за максимального обсязі видобутку 70 млрд. кубів. Очікується нарощування видобутку на Карачаганаке (до 26,8 млрд. м3), на Тенгізі (до 14,1 млрд. м3) і Кашагане (до 8 млрд. м3). Створення 2002 року російсько-казахстанському компанії «КазРосГаз» сприяє спільним погоджених дій Росії Казахстану на європейському рынке.

І це найбільший середньоазіатський виробник газу Туркменістан фактично відмовився ідеї великомасштабного прориву до Європи, вважаючи за краще продавати свій газ Росії із правом реекспорту, що небезпека може відкрити перед Україною додаткових можливостей щодо посилення своєї присутності на європейському ринку. У цілому нині експортний потенціал Туркменістану можна оцінити в 100 млрд. м3. Відповідно до угоди від 10 квітня 2003 року, обсяг російських закупівель до 2010 року може сягнути 80 млрд. м3. Решту газу може бути реалізований інших: або на ринках країн СНД, або у Європі, у виконання проекту Транскаспійського газопроводу, або, що поки що малоймовірно, спрямовано ринки Південній Азії по Трансафганскому газопроводу, давня ідея спорудження якого не може отримати друге дихання у разі нормалізації політичну обстановку в Афганистане.

Можливості експорту азербайджанського газу у Європу у більшою мірою залежатимуть від цього, зможе країна розпочати освоєння інших родовищ газу крім Шах-Денізу, де доведені запаси становлять 330 млрд. м3. У плані транспортування газу країна може здійснювати самостійну політику на відміну від середньоазіатських експортерів, змушених рахуватися з Росією та Іраном. Якщо до 2010 року Азербайджану з допомогою ВР вдасться завершити нового трубопроводу (на загальну вартість $ 1 млрд.) до Эрзерума, то експорт газу Азербайджану у ЄС може становити 11 млрд. м3.

Країни Перської затоки: 75 млрд м3.

Тепер про сукупних експортні можливості країн Перської затоки на світовому ринку. Вочевидь, що у трубопроводах з того регіону до Європи може поводитися тільки газ Ірану, чиї постачання Туреччину в 2010 року буде перебувати лише на рівні 12 млрд. м3.

Стосовно інших країн Перської затоки, постачальних СПГ на європейський ринок, то доцільно вивчати перспектив щодо європейському ринку контексті розвитку світового фінансового ринку СПГ. Аналіз проектів розвитку виробничих потужностей СПГ трьох найбільших регіональних експортерів (Катар, Оман і ОАЕ) показує, що мінімальні поставки СПГ світовий ринок з цих країн перебуватимуть лише на рівні 63 млрд. м3.

З огляду на традиційної орієнтації цих експортерів газу ринку країн АТР, передусім Японії, Південної Кореї та Тайваню, нині дуже складно точно дати прогноз тих поставок, які буде реалізовано на європейському ринку силу його меншовартості тих гравців. Варто тільки відзначити, завдяки своєму географічним розташуванням країни Перської затоки у разі потреби можуть вільно збільшити свої поставки на європейський рынок.

Розглядаючи перспективи експорту газу до Європи країнами Перської затоки, не можна ігнорувати проблему розвитку газової промисловості таких країн, як Саудівська Аравія і Ірак. Перша країна готується виходити газові родовища континентального шельфу з допомогою іноземних компаній, а перспективи іншої країни у видобутку газу стануть зрозумілими пізніше, під час післявоєнної відбудови іракської нафтогазової промышленности.

Експортні можливості країн Перської затоки Середньої Азії до 2010 году.

Загальні выводы.

У цілому нині до 2010 року споживання газу у Європі виросте принаймні на 18% проти 2002 роком, і ринку відбуватися значні изменения.

Сукупна споживання на європейському ринку становитиме, як прогнозувалося, 610−640 млрд. м3, що якнайменше на 76 млрд. м3 більше од суми обсягів видобутку європейськими країнами й поставок традиційних експортерів Росії і близько Алжиру, чиї сукупні можливості оцінюються нині в 534 млрд. м3.

Проте, дефіцит в Європі годі й казати, оскільки додаткові обсяги газу, необхідних її сталого розвитку, може бути ринку іншими виробниками, саме країнами Африки, Перської затоки і деякими державами колишнього СССР.

Африканські виробники будуть активніше розширити свою присутність на європейському ринку з порівнянню із країнами Середню Азію чи Перської затоки. Останніх важливішим є що формується газовий ринок країн АТР, де попит на природний газ зростає швидшими темпами, ніж у Європі. Проте, переорієнтувати свої поставки на Європу їм, як свідчить практика, не становитиме ніякої труднощі. Державам пострадянського простору існує три реалізованих практично варіанти поводження на світовому газовому ринку: самостійний вихід ринку Європи (Азербайджан), продаж газу же Росії та фактична відмова від експансії до Європи (Туркменістан), створення спільних із Росією підприємств до роботи на європейському ринку (Казахстан).

Росії вдасться реалізувати свої існуючі експортні зобов’язання, проте стратегію зміцнення його присутності на європейському газовому ринку треба будувати з розвитку внутрішнього ринку, можливостей вітчизняної газової промисловості щодо розвитку проектів добування і транспорту газу та розширення співробітництва Росії з середньоазіатськими виробниками. Реалізація цих положень сприятиме збереженню та зміцненню Росії у ролі ведучого партнера ЄС у сфері энергетики.