Просвітницькі аспекти благодійницької діяльності православних братств Волині ІІ половині ХІХ — початок ХХ ст

Просвітницькі аспекти благодійницької діяльності православних братств Волині 2 пол. ХІХ — поч. ХХ ст.

У науковій статті досліджено особливості організації благодійності та патронування як одного із основних напрямів просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині другої половини XIXпочатку XX століття.

У період національного і духовного відродження постійно зростає інтерес до гуманістичного потенціалу християнства, який забезпечує моральне оздоровлення та духовне оновлення суспільства, сприяє формуванню філософської культури та самобутнього світогляду українського народу [12, 32]. Зокрема, особливо привертає увагу процес становлення та розвитку традицій духовного просвітництва у XIX — XX ст. та роль у цьому процесі волинських братчиків, в основу просвітницько-громадської діяльності яких були покладені гуманістичні ідеї народності та збереження національних православних орієнтирів в освіті та вихованні.

У зв’язку з цим метою нашої наукової розвідки є дослідження специфіки особливості організації благодійності та патронування як одного із основних напрямів просвітницько-громадської діяльності православних братств Волинської губернії.

Теоретичні засади нашого дослідження склали концептуальні ідеї науковців О. Бойка, І. Власовського, С. Жилюка, А. Яковенка [1; 3; 5; 12]. Значними для ретроспективного аналізу провідних напрямів просвітницько-громадської діяльності православних братчиків на Волині у досліджуваний період є наукові праці М. Бикова, М. Демкова, М. Трипольського [2; 4; 10].

Якщо у XVI — XVII ст. становою основою братств було міщанство — «нова суспільна сила, яка відігравала значну роль у формуванні громадсько-політичного життя» [1, 122], то ініціаторами заснування православних братств XIX ст. була та православна інтелігенція, яка відігравала значну роль у просвітницькій діяльності та розвитку культурно-освітніх традицій, що ґрунтувалися на християнських національних цінностях. Як наслідок, у діяльності братств переважав релігійно-благодійницький напрям, а з поширенням братського руху, дедалі більше реалізовуючи доброчинний напрям діяльності, православні братства виявляли свої громадсько-політичні та національно-культурні характеристики, стаючи центрами духовного просвітництва — «морального й релігійного напрямку задля досягнення ідеалів Істини, Добра, Милосердя і Краси» [4, 2].

Виділимо основні напрями просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині, спрямованих на реалізацію духовно-просвітницької мети:

організація та сприяння розвитку мережі братських шкіл;

благодійна підтримка діяльності церковно-приходських шкіл;

сприяння в організації середніх навчальних закладів: училищ (жіночих та чоловічих), гімназій, прогімназій, професійних училищ, трудових майстерень, та їх благодійна підтримка;

організація народних недільних читань релігійно-історичного, духовно-просвітницького та морально-етичного спрямування;

створення народних бібліотек-читалень;

краєзнавча діяльність та пов’язане з цим відкриття музеїв, давньосховищ, а також сприяння у пошуку пам’яток старовини;

заснування власних видавничих центрів та друкарень;

організація народних свят та інших дозвіллєвих заходів християнського спрямування.

Серед визначених нами вище видів просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині у досліджуваний нами період благодійна діяльність займає особливе місце. Оскільки уряд Російської імперії XIX — XX ст. не міг на належному рівні потурбуватися про зубожілі й знедолені прошарки населення ПівденноЗахідного краю, то обов’язок щодо здійснення допомоги нужденним взяли на себе благодійні організації, товариства, попечительські ради навчальних закладів, та окремі особи — меценати. Традиції благодійності, розвиток меценатського руху пов’язані з відновленням діяльності та створенням нових православних братств Волинської губернії у 2 пол. XIX — початку XX ст. Ці братства «переймаються різноманітними благодійними цілями і, слугуючи ближньому не лише грошовими коштами, але й своєю працею, приймають під свою опіку престарілих і вбогих, дають притулок жебракам, влаштовують лікарні для хворих, піклуються про розумове виховання і моральний розвиток сиріт і дітей, яким батьки по своїй бідності не можуть дати освіти, зі словом втіхи й настанови проникають навіть в темниці до нещасних, хто ухилився на шлях пороку й злочину» [6, 373].

Для реалізації доброчинних завдань своєї діяльності православні братства другої половини XIX — початку XX століття обирали такі форми та напрями благодійності, як:

надання матеріальної та фінансової допомоги малозабезпеченим, безпритульним, знедоленим;

підтримка та допомога вдовам та сиротам;

організація сирітських притулків та будинків дитини, а також підтримка опікунства над сиротами;

організація народних «лікарень для приходящих» та аптек, лазаретів, де можна було отримати безкоштовну допомогу та ліки;

заснування «допоміжних лікарень», де отримували медичну допомогу і турботливий притулок військовослужбовці, які постраждали під час військових подій;

при неможливості заснувати такого типу притулку у себе — збір благодійних внесків з братської каси для «потреб на війну»;

заснування притулків, де безхатьки і бідні люди могли б отримати безкоштовний притулок та харчування;

організація особливого типу притулку для подорожуючих паломників, які відвідували святі місця;

організація меценатсько-благодійної допомоги вихованцям навчальних закладів у вигляді фінансової допомоги учням та ученицям, виділення благодійних стипендій при оплаті за навчання, турбота про долю випускників та сприяння у їхньому працевлаштуванні.

Одним із перших православних братств, яке продовжувало традиції доброчинності у Волинському краї, було Острозьке Св. Кирило-Мефодіївське братство. Завдяки благодійним внескам приватних осіб або державних структур у братстві були створені так звані «капітали», які або були недоторканні (що становило основу фінансової каси братства) і приносили значні відсотки, які можна було виділяти на проведення благодійності, — або ж одразу і прямо використовувалися у різних братських потребах. Найчастіше такі капітали йшли на фінансування училища, притулку, лікарні, будинку для подорожніх [2, 27].

Відомі й стипендіальні капітали цього православного братства, що передбачали оплату за навчання та утримання вихованок жіночого училища та братської школи. Наприклад, стипендіальний капітал імені графа і графині Шереметьєвих (близько 8 000 руб.), А. Олонкіна (8 500 руб), В. Абаза (2 000 руб.) тощо [2, 28].

До числа пільгових учениць, які могли претендувати на отримання благодійної стипендії братства, належали, насамперед; сироти, напівсироти, діти з малозабезпечених сімейств, доньки військовослужбовців, що загинули під час військових дій або доньки збіднілих дворян, при умові, що дівчата зарекомендували себе відмінним навчанням та зразковою поведінкою і обов’язково були православного віросповідання. Кожна благодійна стипендія мала своє особливе «Положення», яке затверджувалося на раді братства та Міністерством народної освіти.

Окрім того, одним з проявів благодійності з боку Св. Кирило-Мефодіївського братства було піклування про долю випускниць жіночого училища. Згідно зі Статутом Острозького жіночого імені графа Д. М. Блудова училища, вихованки мали право звертатися за порадою до керівництва училища, до його педагогічного складу, або до представників Св. Кирило-Мефодіївського братства. В особливих випадках випускницям надавався тимчасовий притулок в училищі, за умови, якщо братство знайде можливість оплачувати їх утримання. Особлива увага у цьому випадку була звернена на долю вихованок-сиріт, за долею яких стежила опікунська рада, що складалася переважно з членів братства [2, 47].

В організації та здійсненні благодійної діяльності відзначилися братчики Луцького Хрестовоздвиженського братства, одним із основних завдань якого було здійснення «справ милосердя і взаємодопомоги». За прикладом своїх попередників — братства XVII ст., і з метою проведення просвітницькогромадської діяльності братчики прагнули заснувати «богадільню, притулок для всіх стражденних і незаможних». Ця ідея була досить актуальною, оскільки «християнське населення міста Луцька не мало жодного притулку для призріння калік і перестарілих, які з причини крайньої бідності не мають жодного притулку» [9, 670].

Зауважимо, що Луцькому братству для благодійної діяльності надавали допомогу не лише місцеві доброчинники, але і меценати з інших міст. Наприклад, на звернення про допомогу до «найіменитіших і відомих своєю релігійною ревністю і просвітницькою благодійністю меценатів» відгукнувся почесний громадянин А. Мамонтов (почесний член братства); вдова Дійсного Статського Радника В. Фон-Дервіз; постійний благодійник братства і його «дожиттєвий» член, дійсний статський радник Н. Терещенко. Частина коштів на благодійність надходила зі спеціально організованих масових заходів. Так, за сприяння члена Ради братства П. Пономарьова, професійних акторів та любителів: Л. Любовицької, Н. Коломійцевої, С. Панютиної,.

А. Лещинськоїта ін. було організовано та проведено доброчинні концерти, кошти від яких надходили на реалізацію благодійної місії братства. [9, 672].

Також відзначилося продуктивністю своєї доброчинної діяльності Свято-Володимир-Василівське братство, засноване в Житомирі при Волинському Кафедральному соборі 6 серпня 1888 р. [7, 995]. Мета братства передбачала обов’язкові благодійні акції, покликані здійснювати «виховання у прихожан доброї моральності, яка передбачає здійснення благодійності, почуття взаємодопомоги і доброти, а зі сторони братчиків — безкорисливої допомоги біднякам, незаможним, тим, хто потребує допомоги та ін.» [11, 1].

Досить вагомий внесок у благодійно-меценатську діяльність зробило Кременецьке Богоявленське Свято-Миколаївське братство. Велику увагу кременецькі братчики приділяли підтримці сиріт. Дітинапівсироти, які втратили опікуна-батька, мали першочергове право вступу до церковнопарафіяльної школи; за протекцією братчиків доньки вдів священнослужителів (при бажанні самих дівчат) відправлялися на навчання до Волинського єпархіального жіночого училища [8, 20].

Значну підтримку Кременецького братства отримували родини, які брали на себе опікунство над сиротами. Наприклад, відома серед братчиків міщанка Бєляєва Анастасія Миколаївна була опікункою дітейсиріт. У 1890 р. вона опікувалася трьома дітками: двома хлопчиками — 5-річним Андрієм та 8-річним Василієм, а також одинадцятирічною дівчинкою — Катериною. Діти були племінниками А. Біляєвої від її рідного брата, родина якого померла під час епідемії холери. Вдова Анастасія Миколаївна, взяла опікунство «з метою благочестивого виховання і підтримки в дусі істинно православних традицій» [13, 274].

Значну фінансову допомогу і підтримку опікунці надавали кременецькі братчики: хлопці були зараховані до числа учнів церковно-парафіяльної школи, витрати на їх учнівське утримання взяли на себе братство [8, 19]. Анастасія Миколаївна була щирою благодійницею: у 1892 р. під її опікою було вже семеро діток. У цьому своєрідному сімейному притулку були чітко вироблені правила взаємодопомоги, поваги, любові, терпіння один до одного [13, 274−275].

Висновки

Отже, православні братства на Волині стали тими центрами, навколо яких зосереджувалася вся православна громадськість, за сприяння якої здійснювалася активна просвітницько-громадська діяльність з метою підтримки національних християнських традицій. Досвід організації та здійснення благодійності православними братчиками є досить актуальним в соціальній сфері на етапі формування духовно-моральних цінностей сучасного суспільства.

Література

православний братство благодійність просвітницький волинь Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. / О. Д. Бойко. — [3-тє вид., доп.]. — К.: Академвидав, 2007. — 688 с. — (Альма-матер).

Быков Н. П. Острожское Св. Кирилло-Мефодиевское Братство. Очерк его возникновения и деятельности. Материалы к истории Братства. 1865−1910 гг. / Н. П. Быков. — СПб.: Типография В. Киршбаума, 1910. — 242 с.

Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви у 4 т., 5 кн. / Іван Власовський. — Нью-Йорк, Бавнд-Брук: Укр. Православ. Церква в З.Д.А., 1955;1966. — Т. 3.: (XVIII — XX ст.). — 1957. — 390 с.: ілюстр. — Імен. покажч. — С. 369 — 379. — Бібліогр.: — С. 380−385.

Демков М. И. Курс педагогики для учительских институтов, высших женских курсов и педагогических классов женских гимназий / М. И. Демков. — М.: Изд-во «Наследники братьев Салаевых», 1908. — 338 с.

Жилюк С.І. Російська православна церква на Волині (1793−1917 рр.) / С.І. Жилюк. — Житомир: Журфонд, 1996. — 174 с.

Острожское Кирилло-Мефодиевское братство / [Б.а.] // Волынские Епархиальные Ведомости. — 1880. — № 7. — Часть неофициальная. — С. 372−379.

Открытие Свято-Владимиро-Василиевского братства в г. Житомире при Волынском Кафедральном Соборе / [Б.а.] // Волынские Епархиальные Ведомости. — 1906. — № 11 и 12. — Часть неофициальная. — С. 343−353.

Отчет Кременецкого Богоявленского Свято-Николаевского братства за 1890 год / [Б.а.] // Волынские Епархиальные Ведомости. — 1891. — № 1−2. — Часть неофициальная. — С. 2−23.

Отчет о деятельности Луцкого православного Крестовоздвиженского братства за 1891−1892 гг. / [Б.а.] // Волынские Епархиальные Ведомости. — 1893. — № 23. — Часть неофициальная. — С. 644−657.

Трипольский Н. Волынские православные церковные братства и их деятельность / Н. Трипольский. — Житомир: [б.м.и.], 1892. — 230 с.

Устав Приходского Отделения Волынского Свято-Владимиро-Васильевского братства / [Б.а.]. — Типография Акционерного Общества Н. Т. Корчак-Новицкого, [б.р.в.] - 12 с.

Яковенко А. І. Християнські духовні цінності: духовність, моральність, святість / А.І. Яковенко // Вісник Академії керівних кадрів культури і мистецтва. — 2007. — № 1. — 139 с. — С. 32−36.

N. B. Жизнедательный пример православной благотворительности и любви / N. B. // Волынские Епархиальные Ведомости. — 1890. — № 32. — Часть неофициальная. — С. 877−878.