Еміграція. 
Михайло Сергійович Грушевський – науковець і політичний діяч

Неспокійні часи на Україні в середині 1918 року змусили Михайла Грушевського відійти від керівництва Української Народної Республіки. Настав період важких випробувань для популярного українського лідера.

Пізніше Михайло Грушевський переїхав до Кам’янця, де редагував якийсь час газету «Голос Поділля» і продовжував працювати над підручником з історії України. Звідси емігрував за кордон, де проживав п’ять років (1919;1924 рр.).

У кінці березня 1919 р. Михайло Грушевський виїхав до Праги, а далі доля його зв’язала з Віднем, Берліном, Женевою. Цей емігрантський період також був плідним в його науковому житті. У Відні восени 1919 р. М. Грушевський заснував Український соціологічний інститут, видавав часопис «Боріться — поборете». Цей інститут під його керівництвом успішно працював над проблемами соціології, історії і культури. Тут вчений підготував працю «Початки громадянства» (генетична соціологія), яку опублікував пізніше окремим виданням.

Зрозуміло, що відсутність джерел до вивчення історії України не давало можливості продовжувати Грушевському працю над подальшими томами «Історії України-Руси», зате він блискуче опрацював українську літературу і підготував п’ятитомну «Історію української літератури» — друге фундаментальне дослідження, яке пізніше видав у Києві і Львові. Як стверджують дослідники, в цій роботі вчений, вірний своїм творчим принципам, не пропонує читачам застиглі схеми та усталені висновки. За його ж словами, він хотів дати своїм читачам можливість «відчувати і зрозуміти все те багатство почуття, краси і сили, яке вкладено і заховано в нашій літературній спадщині». Він вдало використав фольклор та інші матеріали.

Повернення:Михайло Грушевський 25 березня 1924 року з сім'єю виїхав з Відня і через п’ять днів прибув у Київ.

Михайло Грушевський почав працювати в історико-філологічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) на посаді керівника кафедри української історії та очолив археографічну комісію. Завдяки організаторському таланту Михайла Грушевського за кілька років доручені йому академічні відділи перетворилися на розгалужену сітку історичних установ.

М.С. Грушевський працює багато і плідно: наукові інтереси зосереджуються на науковій спадщині, концепціях та поглядах М.І. Костомарова, В. Б. Антоновича, П.О. Куліша, М. П. Драгоманова. Як і в Львові, навколо М. С. Грушевського гуртуються молоді, талановиті вчені (С.Глушко, А. Глядківський, М. Карачківський, С. Шамрай, В. Юркевич, М. Ткаченко, В. Новицький), які зробили свій внесок у розвиток історичної науки України. Визнанням великих заслуг Грушевського — вченого стало обрання його в 1929 р. дійсним членом Академії наук СРСР.

25 листопада 1934 р. під час відпочинку та лікування у Кисловодську М. С. Грушевський помер.